Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер
Артеміс аж застогнав. Певне, він, зомлівши, доторкнувся до ельфині… й забрав усю її чарівну силу на себе!
— Я розумію, як воно могло статись. Але ж я нічого такого не хотів! Це цілком випад…
— Замовкни! — урвав Корч. І, націлившись на хлопця пальцем, вирік: — Великий Артеміс Фаул ніколи й нічого не робить випадково.
Артеміс насилу зіп’явся на коліна — вагон сіпало, кидало з боку в бік.
— Але ж нічого страшного з нею не сталось? Просто перенапруження, виснаження?
І раптом Корчеве обличчя опинилось за якийсь сантиметр від Артемісового — таке розпашіле, що коли б не обпектися!
— Нічого страшного? — гаркнув командувач, від люті мовби випльовуючи слова. — Нічого страшного! Вона втратила свого вказівного пальця — пальця, яким натискають на спусковий гачок! Дверима їй відтяло. Тож тепер її легіонській кар’єрі кінець. А через тебе капітанові Куць ледь вистачило чарів, щоб зупинити власну кровотечу. Але сил у неї зовсім не лишилося. Ти висмоктав усе, до останньої краплинки!
— Холлі втратила вказівного пальця? — вражено перепитав Артеміс.
— Ну, не зовсім втратила, — уточнив командувач, махаючи відтятим пальцем у хлопця перед носом. — Він влучив мені просто в око, перш ніж ми з Лаккеєм влетіли до вагона.
І справді, довкола командувачевого ока вже розпливався синяцюра.
— А якщо ми негайно повернемось під землю, ваші хірурги ще встигнуть його пришити?
Корч похитав головою.
— Коли б то ми змогли негайно повернутися! Чує моє серце, що, відколи ми вирушили сюди, ситуація під землею докорінно змінилася. Те, що зв’язку з Гаванню і досі немає, що зненацька відмовили наші бластери, що на нас послали ударний рій убивць, — означає одне: під землею коїться щось надзвичайне.
Хлопець стояв мов громом прибитий. Холлі всім їм урятувала життя, а він, Артеміс, чим їй відплатив? Ну, прямої вини за відтятий палець на ньому немає, але ж Холлі взагалі опинилася тут тільки тому, що зголосилась допомогти йому врятувати батька. Так, він у великому боргу перед ельфинею, а Фаули завжди віддають борги.
— Як давно? — різко запитав він.
— Що?
— Як давно відтяло пальця?
— Не знаю. Може, хвилину тому.
— Тоді ще є час.
— Час для чого? — аж випростався командувач.
— Щоб приживити їй пальця.
Корч погладив свіжого рубця на своєму плечі, що залишився на загадку про недавню мандрівку, коли його волочило за поїздом і товкло об стінки вагонів.
— А яким чином? Моїх сил уже й на гіпнотичні чари не вистачить.
Артеміс заплющив очі й зосередився.
— А якщо здійснити Ритуал? — запитав він. — Має ж бути якийсь вихід.
Усю свою магію Чарівний Народ черпав із землі. Щоб поновлювати сили, їм доводилося час від часу здійснювати певний обряд.
— Ритуал? Тут? Як?
Артеміс задумався, пригадуючи. Торік, готуючись до викрадення, він ретельно проштудіював Книгу Чарівного Народу й декотрі її частини навіть вивчив напам’ять.
Сила твоя від землі йде, вливається в тебе, Їй за дарунок віддячити треба. В повню до закруту річки прийди, Плід чарівний ти під дубом столітнім знайди І закопай десь чимдалі від місцини тої — Так ти повернеш землі дар її, пресвятої.Артеміс навкарачки підповз до Холлі й почав обмацувати її одяг.
Корчеві мало серце не зупинилося.
— Хлопче, заради всього святого, що це ти робиш?
Артеміс навіть не глянув на командувача.
— Торік Холлі зуміла втекти від мене завдяки тому, що при ній був жолудь.
Якимось чудом командувач таки стримав напад гніву.
— Даю тобі п’ять секунд, Фауле, — процідив він. — Говори швидко!
— Такий боєць, як Холлі… вона не могла забути того випадку. Ладен побитися об заклад…
Корч тяжко зітхнув.
— Гарна ідея, хлопче. Але жолудь має бути свіжий, щойно зірваний. Той жолудь не допоміг би Холлі, коли б ми не зупинили часу. Два дні, не більше, а потім жолудь уже не годиться. Я знаю, Холлі й О’Гир подавали заявку на консервовані жолуді, але Рада відхилила цю пропозицію — визнала, мабуть, за єресь.
Така довжелезна, як на командувача, промова. Він не звик багато говорити. Але в цьому була хоч якась надія. А що, коли й справді? Холлі, звісно, шанувала правила, але не завжди й не всі.
Артеміс розщебнув куртку капітана Куць. На золотому ланцюжку в неї на шиї висіли дві крихітні речі. Однією з них був її примірник Книги Чарівного Народу. Її хлопець і не думав чіпати, знаючи, що Книга тут-таки згорить, якщо він доторкнеться до неї без Холліного дозволу. Але другою річчю була невеличка плексигласова сфера, заповнена землею.
— Це порушення статуту, — промовив Корч, але в його тоні не було невдоволення.
Холлі ворухнулася, на мить прийшла до тями.
— Гей, командувачу, а що з вашим оком? — пробурмотіла вона.
Не звертаючи на неї уваги, Артеміс розбив крихітну кулю об підлогу вагона. На долоню йому випала дрібка землі, а з нею — і маленький жолудь!
— А зараз його треба закопати — і більш нічого!
Командувач закинув Холлі собі на плече. Артеміс намагався не дивитися на те місце, де
