Я вмію стрибати через калюжі - Алан Маршалл
Місіс Кармайкл розводила курей, качок, гусей і відгодовувала кабанчика. Коли кабанчик виростав, містер Кармайкл забивав його, клав у ночви з гарячою водою, зшкрібав з нього щетину, солив і вішав у маленькому наметі, зробленому з лантухів. На долівці намету він розпалював багаття із зеленого гілля, що давало багато диму. Так кабанчик робився шинкою, й містер Кармайкл завжди пригощав мого батька, який запевняв, що зроду не куштував нічого смачнішого.
Коли я приходив, місіс Кармайкл зустрічала мене привітною усмішкою й казала:
— A-а, це ти! — І додавала: — Зажди-но хвильку, зараз я дам вам з Джо по окрайцю хліба з повидлом.
Здавалося, вона не помічала моїх милиць — у всякому разі, ніколи не згадувала про них. Вона ніколи не дивилася ні на них, ані на мої ноги чи спину. Вона дивилася завжди мені в очі.
— Збігай-но приведи Джо, — казала вона мені. Або: — З отими кролями і отим полюванням ви з Джо добігаєтеся, що з вас лишаться самі кістки. Ану сідайте попоїжте.
Я часто мріяв про те, щоб їхній будинок зайнявся — тоді б я кинувся у полум’я і врятував місіс Кармайкл.
У Джо був братусь Енді, який ще не ходив до школи. Джо мав доглядати його, і ми з Джо вважали це великою морокою.
Білявий Енді бігав хутчіш за кенгурового щура. Джо тільки те й робив, що ловив його. До того ж, Енді був верткий, мов заєць. Він пишався своєю спритністю й іноді навмисне кидав у Джо кізяками, щоб примусити брата поганятися за ним. З Джо був кепський бігун, але, погнавшись за ким-небудь, він біг не зупиняючись, мов собака, що взяв слід. Та коли Джо намірявся вже схопити малюка, той здіймав такий вереск, що мати прожогом вискакувала з пральні.
— Ти знову за своє? — кричала вона. — Не займай малого. Він тобі нічого не зробив.
Зачувши материн голос, Джо зупинявся мов укопаний, а Енді, зловтішно хихочучи, тікав і потім з-за дерева показував братові носа.
А втім, коли Джо дуже кортіло нам’яти Енді вуха, він ловив малого десь подалі від дому. Щоправда, Енді верещав так, що чути було за півмилі, і Джо доводилося потім довго з ним гуляти, щоб він заспокоївся.
— З отого Енді мороки більше, ніж користі, — часто зітхав Джо.
Та якщо хтось насмілювався сказати про Енді зневажливе слово, Джо відразу ставав у боксерську позицію.
Джо мав двох собак — Даммі й Ровера. Даммі — чистокровний хорт — був боягуз і завжди скавучав, коли хтось торкався його спини. Джо пояснював це тим, що Даммі колись потрапив під колеса бідки й досі ще не видужав.
— Коли б ото його не переїхали, — запевняв Джо, — він би запросто виграв кубок Ватерлоо.
А втім, на полюванні Даммі бігав чудово, і ми з Джо хвастали ним у школі, коли заходила мова про собак.
Ровер був дворняга. Перехопивши на собі чийсь погляд, він шкірив в усмішці білі зуби й метляв хвостом, а коли до нього зверталися — перекидався на спину й весь звивався, виявляючи так свою відданість. Ми були високої думки про Ровера.
Я ніколи не брав Мег на полювання, але в мене був мисливський собака на ім’я Спот. Цей пес бігав не так швидко, як Даммі, але краще пробирався крізь чагарі й ноги мав міцніші. Ще як він був малий, його пом’яв старий кенгуру, і відтоді Спот боявся кенгуру. Зате він добре ловив зайців.
З трьома собаками, що, обнюхуючи траву й дерева, бігли попереду, ми з Джо щосуботи по обіді вирушали полювати на кролів і зайців. Шкурки продавали бородатому кушнірові, який щонеділі під’їздив на фургоні до будинку Кармайклів, а виторг складали в бляшанку, мріючи купити «Книгу про птахів» Ліча, яку вважали найчудовішою книжкою в світі.
За болотами й чагарями починалися луки й пасовиська, де завжди можна було сполохати зайця.
Під час наших мисливських походів Джо пристосовувався до моєї ходи. Коли сивки з тривожними криками вилітали з густої трави, він не кидався вперед шукати гніздо, а йшов поряд зі мною. Джо ніколи не позбавляв мене втіхи відкриття. Якщо він раніше за мене помічав зайця, що сидів, причаївшись у своїй схованці, то, щоб привернути мою увагу, починав беззвучно ворушити губами й вимахувати руками; це означало: «Мерщій сюди!» І я поспішав до нього на своїх милицях, піднімаючи й опускаючи їх з величезною обережністю, так, щоб вони зовсім нечутно торкалися землі. Потім ми вдвох роздивлялися на зайця, який сидів, скрутившись клубком, прищуливши вуха, й злякано витріщався на нас. Зачувши гавкіт собак, заєць тільки ще більше щулив вуха, і тільки наш крик піднімав його: одним стрибком він вискакував зі своєї схованки й мчав до далекого пагорка, порослого високою травою.
Одного сонячного ранку ми з Джо, взявши з собою сніданок, вирушили на полювання. За нами назирці в густій траві плентався Енді.
— Тут ми напевне сполохнемо зайця, Джо, — сказав я. — Їх тут сила-силенна, це зразу видно. Поклич Даммі. А ти, Енді, відійди назад.
— Я хочу з вами! — запально сказав Енді.
— Не чіпай його, доки ми не побачимо зайця, — застеріг мене Джо. — Бо як він зарепетує, то розполохає всіх зайців в окрузі.
Енді його слова явно припали до вподоби.
— Геть усі зайці повтікають, — підтвердив він, киваючи головою.
Подивившись на Енді, я вирішив не наполягати.
— Гаразд, — сказав я, — ходім зі мною, Енді. Я йду он на той пагорб, щоб вони не повтікали крізь дірку в Бейкеровій огорожі. Джо виганятиме їх. Не пускай собак, Джо, поки я не крикну: «Готово!»
— До мене! — наказав Джо Роверові.
Ровер підповз до ніг Джо й благально перекинувся на спину.
— Вставай! — скомандував Джо.
— Гайда, Енді! — сказав я.
— Так, іди з Аланом, Енді, — сказав Джо, радий, що спекається брата.
Коли ми підійшли до зробленої з металевої сітки огорожі, що тяглася схилом пагорба, я звелів Енді сісти спиною до невеликої круглої дірки в сітці. Краї дірки були обліплені коричневими волосинками.
— Сиди тут, Енді, — сказав я, — і зайці не зможуть проскочити.
— А вони не нападуть на мене? — Енді сумнівався, чи цей план такий уже мудрий.
— Отакої! «Нападуть»! — роздратовано вигукнув я.
Відійшовши від нього, я гукнув:
— Піднімай зайців, Джо! Я затулив дірку твоїм братусем!
— Ану, женіть їх! — наказав Джо собакам.
Ровер, який завжди перший знаходив зайця чи кроля, враз змінив покору на войовничий запал і кинувся вперед,
