Місто Тисячі Дверей - Володимир Костянтинович Пузій

Сигізмунд ледве дочекався, доки двоє носіїв установлять годинник і підуть. Потім він помчав до географічного парку. Брехло був майже впевнений, що там зараз коїться ого-го яке безладдя!

І він не помилився.

Узагалі, неприємності почалися відразу ж, варто було лише Сигізмундові вийти на вулицю. Він, Головний Порядник, бачив те, чого звичайні городяни ще не зауважили (а незвичайні — зауважили, але поки мовчали).

Відтоді як Пензель потрапив йому до рук, Сигізмунд працював без відпочинку. Наводив власні порядки. Або, точніше, малював їх. І тепер намальоване облуплювалося і розлазилось, як погана фарба під дією дощу і часу.

Сигізмунд злякався. Вивіски на будинках і покажчики («Прохід заборонено!», «Переходячи дорогу, не забувайте подивитися навсебіч і в небо!», «Стоянка тільки для повітряних куль п’ятої категорії надутості!») — нехай і змінилися, нічого особливого в цьому нема. Можна завжди намалювати нові, звичайні. Але він не лише таблички за цей час намалював.

У географічному парку всі доріжки зав’язалися вузлом. Сигізмунд попростував від каменя-покажчика до Долини Загублених Речей і побачив, як його страуси зникають один за одним. Немов хтось стирає їх гумкою. Загублені речі знову перемішалися в безладні купи. Сигізмунд ступив уперед, щоб хоч чимось зарадити, але доріжка раптом вигнулася і вивела його зовсім в інше місце.

Так, це була Хаща Хижих Равликів. Тут Брехло погосподарював зовсім трошки: намалював на черепашках кожного з равликів порядковий номер і прізвисько. Ну і паркан зробив декоративнішим.

Тепер паркан зник. І написи на черепашках теж — разом із черепашками!

Якось так виходило, що, зникаючи, намальовані Сигізмундом речі прихоплювали із собою в небуття і те, що існувало раніше!

Він не встиг домудрувати думку до кінця, бо Равлики його помітили. Без черепашок, до речі, вони рухалися набагато швидше. Приблизно зі швидкістю розлюченого бультер’єра. А розміром були з німецьку вівчарку.

Сигізмунд прожогом метнувся до виходу з парку, але доріжка знову схитрувала і вивела до Долини Загублених Речей. Брехло подумав, що це навмисно. Парк немов знущався з нього, дражнив цілковитим безладдям, якому не було виправдання.

— Порядники не здаються! — гаркнув Сигізмунд.

І побачив, як на крило літака, одного з тих, що стояли в Долині, вибирається живий динозавр. А за ним ще один. І ще.

Брехло упізнав їх — зрештою, він же сам і малював цих чудовиськ.

«Але як таке могло статися?!..»

Замість того щоб сушити над цим голову, Головний Порядник чкурнув світ за очі. Інакше він міг залишитися і без очей, і без голови: динозаври вже помітили Брехла і кинувся слідом.

Так швидко Сигізмунд ще ніколи не бігав. Він взагалі не дуже любив бігати, вважав, що це порушує порядок. Але хижі динозаври одразу завдали йому потрібну швидкість — щоправда, і самі не відставали, гади.

Ноги винесли Сигізмунда до Будинку Порадників. Позаду майже нечутно мчали веласираптори, але у тім-то й суть, що «майже»: тихий цокіт їхніх пазурів по кругляках бруківки був страшніший за гучне ревіння. Так поводяться лише істоти, абсолютно впевнені у тому, що станеться за кілька хвилин.

«Навіщо я їх намалював, ну навіщо?!»

Сигізмунд увірвався до Будинку, ледве не збивши з ніг Айо.

— У чому річ?.. — почав був той, потім помітив динозаврів і замкнув двері буквально перед самими їхніми мордами. — Це звідки такі взялися? — запитав він у Сигізмунда.

— Та... намалювалися, — пробурмотав Брехло, відводячи очі. — Слухай...

Почувся дзенькіт розбитого скла на першому поверсі.

Вони перезирнулися.

— Де Бульчин Жуск?!

— Він пішов прогулятися, — заспокоїв Сигізмунда Айо. — Але ж ми тут, — додав він тихо. — Скільки їх?

— Я, знаєш, якось не встиг порахувати. Але, думаю, у нас з’явиться така можливість, якщо ми...

Розлетілося ще одне скло. Щось важке гупнуло у сусідній кімнаті.

— Негайно до гвінпінів! — скомандував Айо. — Зрештою, не так вже й важливо, скільки цих динозаврів там. Головне, щоб вони не опинилися тут.

Порядники помчали до Вічної Криги. Раптом просто перед ними на повороті коридора з’явився веласираптор. Він був весь у порізах, напевно, тому, що проривався крізь вікно, але з цих порізів кров не текла, тільки стирчали розпатлані краї розривів, адже динозавр був паперовий.

Сигізмунд змахнув перед собою Пензлем, немов мечем, але на веласираптора це не справило враження.

— Айо, Сигізмунде, пригніться! — заволав хтось за спиною Брехла. І відразу ж: — Прицільними — вогонь!!!

Коридором полетіли шашки: чорні, білі і чарівні бірюзові.

— Брешеш, не пройдеш! — волали гвінпіни.

— Не на тих напали!

— Знай наших!

— Нема чого без запрошення в чужий Будинок сунути!..

Одна шашка рикошетом бацнула Сигізмунда по лобі, але він анітрохи не образився — навіть тихо порадів, що колись навчив гвінпінів такій корисній грі, як «Чапаев».

Згодом, коли пристрасті вляглися, динозаврів було розбито (буквально — від ударів шашок вони просто розлетілися на паперові клаптики), Брехло подякував гвінпінам і Айо за допомогу і побрів нічними вуличками Охи додому. Сигізмунд бачив, як навколо і далі відбувалися дивні, неприємні зміни, пов’язані з тим, що він намалював Пензлем. Але зараз Брехло нічого не міг зробити.

«А раптом, — думав він, — все владнається само собою...»

Вдома Брехло влігся в ліжко, міцно стискаючи в руках Пензля-зрадника. І заснув. І йому наснилося, як він, маленький, катається на поні, і той постійно вириває в нього з рук повід.

І було чудово!

Доки він не прокинувся.

Розділ тридцять другий,

у якому наші доблесні герої рятуються звичайнісінькою втечею і опиняються в облозі

— ...Три! Продано!! — вигукнув за звичкою Мірмелеон.

Сигізмунд здригнувся і розплющив очі. Потім він підхопився на ліжку, і всі побачили, що на тому боці, на якому Брехло спав, у нього в кобурі висить щось дуже схоже на пістолет.

— Рятуйся, хто може! — заволали з усіх кишень Мосі. — У нього шашкомет!!! Причому заряджений бірюзовими шашками, а ці не промахуються!

Шашкомет Сигізмунду видали гвінпіни, про всяк небезпечний випадок. Брехло зовсім забув про нього, але лемент чеширських тарганів нагадав йому про зброю;

— Стій! Стрілятиму!

Та де там! Поки Сигізмунд витягав з кобури шашкомет, Лонгій-Л’Оккі, Фімка і, зрозуміло, Мосі в його кишенях, встигли втекти. Через вікно (вже в компанії з привидом Гороб’янія) вони вилізли на вулицю. І майже водночас із будинку вискочив