Молдавські народні казки - народ молдавський

З важкою тугою в серці розпрощався Фет-Фрумос з матір’ю і разом з молодшими братами вирушив у далеку дорогу.

Довго йшли вони хащами, поки вийшли з лісу. День ішли, другий, перебралися через високі гори і нарешті прийшли до золотого палацу з відчиненими навстіж вікнами і дверима. Навколо палацу ріс пишний сад, в якому одні дерева ще тільки цвіли, на інших дозрівали небачені плоди, а ще на інших рясно звисали вже зовсім дозрілі. Здивовані брати обережно підійшли до палацу, але хоч як вдивлялись у відчинені вікна й двері, не помітили нікого. Тоді сміливо зайшли в палац і відразу потрапили у велику кімнату, заставлену широкими столами, що вгинались від різних напоїв та страв. Голодні і стомлені довгою дорогою, брати жадібно допалися до їжі. Наївшись, напившись і добре відпочивши, брати вийшли в сад прогулятись, а коли зголодніли знову, повернулись у палац. Які ж вони були вражені, коли побачили, що столи знову вгинаються від їжі, пляшки повні вина, наче перед тим до них ніхто не торкався.

— Що це означає? — задумався Фет-Фрумос. — Повинен же хтось тут бути, щоб готувати такі смачні страви.

— Як же нам про це дізнатися? — поцікавився Ломикамінь.

— Давайте влаштуємо засаду і дізнаємось, хто тут так господарює,— вирішив Фет-Фрумос і звелів Вирвидубові:— Ти перший залишаєшся в засідці, тільки не засни, хоч би як тебе хилило на сон. Заховайся за ширмою і будь насторожі, неодмінно хтось має з’явитись.

Фет-Фрумос з Ломикаменем пішли на полювання, залишивши Вирвидуба в схованці.

Він кріпився, поки сонце почало хилитись до заходу, а потім заснув. Брати ледве його розбудили на другий день, повернувшись з полювання.

— Кажи, що бачив, — насіли на Вирвидуба, коли той розплющив очі.

— Нічого не бачив, бо такий мене сон здолав, що дивуюсь, як я взагалі прокинувся, — мовив, позіхаючи.

— Ех ти! — кинув докір Фет-Фрумос.

Вирвидуб, відчуваючи свою провину перед братами, наче в рота води набрав. Після обіду Фет-Фрумос звелів Ломикаменю стати на варту, а сам з Вирвидубом подалися на полювання.

Ломикамінь теж заховався за ширму і став чекати появи господарів, але при заході сонця і його здолав непереборний сон. Ледве брати розбудили його наступного дня:

— Вставай, годі вилежуватись, — сердито штовхнув його Фет-Фрумос.

— Га? Що? — злякано скрикнув Ломикамінь.

— Швидше розказуй, хто накрив столи.

— Я нікого не бачив, бо як заснув звечора, то…

— Ось і понадійся на тебе!

Ломикамінь винувато почухав потилицю.

Після ситого обіду Фет-Фрумос промовив:

— Настала моя черга вартувати. Я не засну так, як ви, і хоч би хто тут з’явився — від мене не втече. А ви йдіть на полювання.

Залишившись один, Фет-Фрумос задумався: «Чому так міцно засинали брати? Чи, бува, хто їх не чарував?» Він уважно оглянув свою схованку, проте нічого підозрілого не помітив.

Вийшовши на подвір’я, побачив поблизу густі кущі глоду. Зрубавши шаблею кілька гілок, він повернувся в палац і кинув їх у куток за ширму, заховався туди сам і став чатувати. Коли сонце скотилось до обрію, на нього раптом навалився такий сон, що Фет-Фрумос упав на колючки глоду. Різкий біль, від якого, здавалось, розірветься серце, змусив його схопитись на ноги, і сон наче рукою зняло. За мить Фет-Фрумос почув шурхіт крил — до кімнати через вікно влетіли три сніжно-білі голубки і всілись рядочком на бильцях ліжка. Потім одночасно вдарили крильми і перетворились на молодих вродливих фей. Їхні крила залишились на ліжку, а самі вони миттю взялись до роботи.

Юнак побачив молодих вродливих чарівниць — і в нього затріпотіло серце. А надто з-поміж них виділялась наймолодша, з розплетеними чорними косами, з жагучими карими очима, її губи палахкотіли, наче спілі вишні, на щоках рум’янився відблиск світанку, обличчя нагадувало молочну піну. Коли дівчата випурхнули в сусідню кімнату, Фет-Фрумос швидко схопив їхні крила і причаївся у схованці. Повернувшись до кімнати, феї побачили, що нема крил, і сльози струмочками бризнули з їхніх чарівних очей. Кинулись шукати по всіх закутках, та не знайшли. Потім сіли рядочком на ліжку і заговорили:

— Хто взяв наші крила, ласкаво просимо повернути. Якщо це літній чоловік, назвемо його батьком, жінку — назвемо матір’ю, коли це дівчина, будемо звати її сестрою, а якщо це юнак, то та, котра з нас йому полюбиться, стане його дружиною.

Почувши таку річ, Фет-Фрумос вийшов із-за ширми.

Здалося, зійшло ясне сонце після довгої, гнітючої ночі. З дівочих облич відразу зникли сум і горе, очі засяяли радістю, кожній схотілось вийти заміж за такого красеня.

А Фет-Фрумос сказав:

— Є у мене два брати, теж, як і я, неодружені. Якщо вони вам не сподобаються, то я поверну крила, але повірте мені, що без крил вам буде краще.

Феї трохи повагались, але погодились чекати братів.

Повернувшись з полювання, брати закохались у красунь і тут же з ними одружились. Вирвидуб взяв за себе найстаршу, Ломикамінь середульшу, а Фет-Фрумос — наймолодшу.

В розкішному палаці загуло нечуване весілля, яке тривало цілий тиждень. Було там що їсти, було що й пити. Та найбільшою радістю було палке кохання. І потекло веселе життя. Брати ходили на полювання, а їхні дружини з нетерпінням чекали повернення мисливців.

Але неждано-негадано чорне горе впало на щасливі подружжя.

Одного разу, повернувшися з