Таємниця козацького скарбу - Андрій Анатолійович Кокотюха

Нарешті Немировському вдалося перекрити йому шлях. Налетів Туман на машину, не встояв на ногах — упав. Дядько Сашко швидко вискочив, відсторонив галасливих хлопців, обмацав кишені полоненого. Витяг пістолета, відкинув подалі, а Льонька з ватагою тут же почали стрибати довкола Тумана, виконуючи якісь переможні танці папуасів.

Дядько Семен дивився на все це розгублено. Потім почервонів і гаркнув на Данька з Богданом:

— Ану, розійшлися! Що це тут за цирк на дроті серед білого дня?

— Цирк, цирк! — радісно закивав Данило. — особливо з диким страусом на арені! Дуже нам усім цей номер сподобався! Не хочете повторити? Оно він стоїть!..

Глянув дядько Семен туди, куди племінник рукою показав — ба й справді: просто на нього з-за кущів поважно виступив страус Футбол. Не сам: верхи на ньому войовничо сиділа Галка. Сандалети скинула, з розплетеними косами, волосся розсипалося по плечах, у руці замашна лозина — справжня тобі принцеса-воїн.

— Улю-лю-лю-лю! — загорлала вона, і Футбол граціозно пострибав просто на дядька Семена.

Що тут з дядьком зробилося! Затрусився ввесь, поточився, але при цьому про діжку не забув. Вихопив її з багажника — і де тільки сили взялися! А тоді, обхопивши здобич двома руками, наче кавун, кинувся навтьоки. Скакав уперед не гірше за страуса. Хлопці могли битися об заклад — навіть швидше.

Галка, притиснувши боки Футбола босими п’ятами, з усіх сил трималася на спині птаха. Дивно, але страус, славний своєю швидкістю, чомусь не міг наздогнати злодія. Ба навіть гірше — відставав.

— Усе ясно, — тихо промовив Данило. — Він боїться розігнатися і Галку скинути на землю. Вона ж може не втриматись.

— А дядько Семен утече, — невдоволено процідив крізь зуби Богдан і озирнувся. Льонька та вся його ватага обліпили полоненого Тумана, наче мурахи, допомагаючи його недавньому спільникові Немировському зв’язати полоненого паском від штанів.

Згадавши, як бігав стометрівку на шкільному стадіоні, Богдан рвонув з місця, відразу залишивши далеко за собою Данила, котрий теж кинувся в погоню. А страус і справді почав дедалі більше піклуватися про вершницю. Вона підганяла птаха, щось кричала, проте Футбол явно не поспішав. Бодя наздогнав його швидко і на бігу крикнув Галці:

— Падай! Падай! Хіба не бачиш?

І, аби швидше звільнити страуса від тягаря, різко свиснув. Він ніколи не вмів свистіти, а тут якось само вийшло. Від різкого звуку птах смикнувся, Галка втратила рівновагу і брик — звалилася просто на руки хлопцеві. На ногах Богдан не втримався, вони разом упали на траву. Зате страус негайно розвинув свою легендарну швидкість і наздогнав дядька Семена аж на березі річки.

Злодій з розгону влетів у воду. Тільки там відсапався. Глянув люто на капосного птаха, на дітей, які вже підбігали до нього. А тоді підніс над головою діжку і вигукнув:

— Цього вам треба, шмаркачі? Нате!

Замахнувся — і р-раз! — козацький скарб полетів у воду. Так далеко, як зміг його кинути з усієї безсилої люті викритий злодій.

Розділ 33

У якому всі отримають по заслугах

Цей день та кілька наступних Данило, Богдан, Галка, Льонька Гайдамака та вся його ватага запам’ятають, мабуть, на все життя.

І не тільки вони. Найперше — місцеві міліціонери. Бо ніколи ще такого не було: зупиняється просто під міліцією машина, з неї вибігає галаслива зграйка хлопчаків, один із них відчиняє багажник, а там — сумний та зв’язаний чоловік, більше відомий тут як Туман. Єдиний дорослий з усієї цієї компанії — Немировський, проте хлопці не дали йому й слова сказати. Так прогуділи вуха начальникові міліції, що той особисто вийшов надвір, аби глянути на це диво, аж він затулив вуха долонями, замотав головою і спробував перекричати увесь цей гармидер:

— Ану, тихо! Хтось один хай говорить!

Льонька Гайдамака цитьнув на свою команду.

Усі враз замовкли, і начальник міліції почув від відомого місцевого розбишаки таке, від чого йому враз стало спекотніше, ніж було на вулиці. Він промокнув лоба хустинкою, суворо глянув на розкуйовдженого Тумана і прийняв рішення:

— Значить, так. Затриманого — в мій кабінет. Хай там сидить. А ми всі подивимось, де ж та ваша знаменита діжка поділася.

Коли примчали на берег річки, довелося трохи пройти за течією. Дядько Семен намагався врятуватися вплав, але Данько, Бодя, Галка і Футбол рушили за ним. Побачивши людину в міліцейський формі, дядько Семен вдавано зрадів:

— Ура! Алилуя! Спасіть мене від етого малолітнього хуліганья!

— Вилазьте, розберемося, — суворо наказав начальник міліції.

Тим часом Льонька Гайдамака роздягнувся, стрибнув у воду, пірнув там, де дядько Семен недавно стояв. Виринув, пірнув, знову виринув, відсапався — і ще раз занурився у воду.

Нарешті, виринувши вкотре, він радісно крикнув:

— Тут! Тут! Допоможіть, сам не витягну!

Решта хлопців кинулися у воду. Начальник міліції дивився на них з цікавістю, і так захопився, що дядько Семен скористався цим. Чап-чап, бочком-бочком — та й тікати. Але Футбол пильнував: двома стрибками наздогнав його і схопив дзьобом за комір. Злодій опустив руки і остаточно здався.

Поки в міліції розбиралися із затриманими в такий незвичний спосіб злочинцями, переможці гуртом прийшли до діда Гайдамаки. Той усе зрозумів, розстелив просто на музейному подвір’ї скатертину, приніс великого молотка. Поклавши діжку на скатертину, хотів був сам її розбити, однак, глянувши на дружну ватагу, передумав.

— Тримай! — він урочисто простяг інструмент Данькові.

Хлопець аж зашарівся від такої честі. Хотів з усієї сили лупнути, та передумав — гупнув один раз і передав молоток Богданові. Той зробив те ж саме — іуп! — і молоток отримав Льонька. Так по черзі кожен ударив по діжці, і коли дійшло до Галки, дівчинка останнім ударом розгатила дерево.

Хоч і міцна, та все ж таки стара діжка розсипалася. Весело дзенькнули золоті монети. Дід Гайдамака розгріб золоту купку і урочисто витяг з неї головний скарб — золоту гетьманську булаву. Вона справді була невеличка. Спрагле за сонячним промінням золото блиснуло, і здавалося, навіть підморгнуло всім. Музейний дворик сколихнуло дружнє й гучне «ура», І тут почалося!

Спочатку всі гуртом схопили Данька й почали підкидати його в повітря. Потім дійшла черга й до Богдана. Він виявився грубілим за друга, тому його довго не втримали — опустили просто на купу золотих монет. Потім підкидали Льоньку і він кумедно смикав ногами.

А під вечір про знайдений скарб знало вже все містечко. Тісний музейний дворик уже не вміщав усіх