Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг
- Я ж твій брат!
- І хочеш поцупити наше добро. Три ґалеони, дев’ять серпиків. Роблю тобі знижку на один кнат.
- Та де ж я тобі візьму три ґалеони і дев’ять серпиків?
- То поклади все назад, і дивись мені, не переплутай полиці.
Рон випустив з рук кілька коробок, вилаявся й показав Фреду непристойний жест пальцем, який, на жаль, помітила місіс Візлі, що саме в ту мить виринула біля них.
- Ще раз таке побачу - зв’яжу тобі пальці чарами, - обурилася вона.
- Мам, можна мені купити карликового пуха? - відразу запитала Джіні.
- Кого-кого? - насторожилася місіс Візлі.
- Дивись, вони такі гарнесенькі...
Місіс Візлі відступилася від вікна, щоб глянути на карликових пухів, і Гаррі, Рон та Герміона побачили крізь вікно Драко Мелфоя, що квапливо крокував вуличкою. Проминаючи «Відьмацькі витівки Візлів», він озирнувся. За кілька секунд рушив далі і вони втратили його з поля зору.
- Цікаво, де його матінка? - спохмурнів Гаррі.
- Таке враження, що він від неї злиняв, - припустив Рон.
- А чому? - здивувалася Герміона.
Гаррі нічого не сказав, він напружено міркував. Нарциса Мелфой нізащо б не випустила дорогоцінного синочка з-під своєї опіки; Мелфой мусив дуже постаратися, щоб вирватися з її рук. Знаючи й ненавидячи Мелфоя, Гаррі зрозумів, що причина була серйозна.
Він роззирнувся. Місіс Візлі і Джіні схилилися над карликовими пухами. Містер Візлі захоплено розглядав колоду маґлівських мічених карт. Фред і Джордж обслуговували клієнтів. З того боку вікна Геґрід стояв до них спиною і пильно стежив за вулицею.
- Сюди, швиденько, - сказав Гаррі, витягаючи з торби плащ-невидимку.
- Ой, Гаррі, я не знаю, - невпевнено глянула Герміона на місіс Візлі.
- Та швидше! - поквапив її Рон.
Вона ще мить вагалася, а тоді пірнула під плащ разом з Гаррі й Роном. Ніхто й не помітив, як вони щезли; усі були захоплені товарами близнюків. Гаррі, Рон і Герміона швидко протислися до дверей, та коли нарешті вийшли на вулицю, то Мелфой уже зник не менш успішно, ніж вони самі.
- Він ішов отуди, - пробурмотів Гаррі тихесенько, щоб Геґрід, який щось мугикав собі під ніс, їх не почув. - Пішли.
Вони подріботіли далі, зазираючи у вікна й двері крамничок, доки Герміона не вказала на щось попереду.
- Це ж він, здається? - зашепотіла вона. - Завертає ліворуч?
- Нічого дивного, - прошипів Рон.
Мелфой озирнувся, а тоді шмигонув на алею Ноктерн і зник з очей.
- Швидше, бо загубимо його, - наддав ходи Гаррі.
- Буде видно наші ноги! - занепокоїлася Герміона, бо плащ унизу розвівався; з роками їм ставало значно важче ховатися під ним утрьох.
- Ну то й що, - нетерпляче буркнув Гаррі, - треба спішити!
Але на алеї Ноктерн, де процвітала торгівля темними мистецтвами, було безлюдно. Вони зазирали у вікна, але в жодній крамничці не було покупців. Гаррі припустив, що в ці небезпечні й підозрілі часи було б ризиковано відверто купувати подібні темні витвори... чи принаймні потрапляти комусь на очі під час такої спроби.
Герміона боляче вщипнула його за руку.
- Ой!
- Цс! Дивися! Він там! - видихнула вона йому у вухо.
Вони порівнялися з єдиною крамничкою на алеї Ноктерн, де колись бував Гаррі: «Борджин і Беркс», у ній торгували широким асортиментом зловісних речей.
Там поміж стелажів з черепами і старезними пляшками стояв спиною до них Драко Мелфой; його було ледь видно за тією ж великою чорною шафою, у якій колись ховався Гаррі, щоб уникнути зустрічі з Мелфоєм та його батьком. Судячи з Мелфоєвих жестів, він щось жваво говорив. Власник крамниці, пан Борджин, згорблений чоловік з намащеним оливою волоссям, стояв навпроти Мелфоя. Його обличчя виражало дивне поєднання обурення й страху.
- Якби ж то нам почути, що вони говорять! - зітхнула Герміона.
- Зараз почуємо! - схвильовано прошепотів Рон. - Чекайте... чорт...
У нього випали з рук кілька коробочок, поки він нишпорив у найбільшій.
- Дивіться, видовжені вуха!
- Супер! - зраділа Герміона, а Рон почав розкручувати довжелезні струни тілесного кольору, підштовхуючи їх до дверей. - Ох, будемо сподіватися, що двері не занетурбовані...
- Ні! - засяяв Рон. - Послухайте!
Вони схилили докупи голови й уважно прислухалися до кінчиків струн, крізь які голосно й розбірливо зазвучав Мелфоїв голос, ніби хтось увімкнув радіо.
- ...ти знаєш, як це, тіпа, відремонтувати?
- Можливо, - припустив Борджин тоном, що явно свідчив про його небажання брати на себе відповідальність. - Але мушу спочатку побачити. Чому б вам не принести це сюди?
- Не можу, - відмовився Мелфой. - Карочє, це має залишатися на своєму місці. Мені тільки треба, щоб ти сказав, що я повинен зробити.
Гаррі помітив, як Борджин нервово облизав губи.
- Не маючи змоги побачити, це буде дуже важко зробити, майже неможливо. Нічого не можу гарантувати.
- Не можеш? - перепитав Мелфой, і Гаррі знав, судячи з його тону, що він глузливо шкіриться. - А, може, тебе переконає оце?
Він підійшов до Борджина і його не стало видно за шафою. Гаррі, Рон і Герміона пересунулися вбік, щоб краще бачити, але видно було тільки Борджина, який трусився зі страху.
- Тільки бовкни комусь, - пригрозив Мелфой, - і розплата тебе не мине. Карочє, знаєш Фенріра Ґрейбека? Він друг родини, і деколи буде сюди заскакувати, щоб пересвідчитись, що ти приділяєш цьому питанню достатню увагу.
- Це зайве...
- Це вже мені вирішувати, - урвав його Мелфой. - Ну, карочє, я пішов. А цей екземпляр, не забувай, хай буде в безпечному місці, він мені ще пригодиться.
- А, може, заберете його відразу?
- Ясно, що ні, дурбило старе. Гарно було б, якби я, тіпа, ніс отаке по вулиці? Та дивись мені, не продай його.
- Та що ви, нізащо... пане.
Борджин уклонився так низько, як колись, пригадав Гаррі, кланявся Луціусові Мелфою.
- Карочє, нікому ні слова, Борджин, навіть моїй старій, усік?
- Аякже, аякже, - пробурмотів Борджин, знову вклонившись.
Наступної миті голосно дзенькнув дзвіночок над дверима і страшенно задоволений Мелфой вийшов з крамнички. Він пройшов так близько від Гаррі, Рона й Герміони, що вони знову відчули, як затріпотів довкола їхніх колін плащ. Борджин у своїй крамниці закляк на місці; зникла його
