Маленький лорд Фонтлерой - Френсіс Ходжсон Бернетт

— Я мав на увазі: ви можете кожному дати те, що йому треба, — пояснив Фонтлерой. — А хто такий Ньюік?

— То мій управитель, — відповів граф. — Орендарі не дуже його люблять.

— То ви зараз йому напишете? — поставив питання Фонтлерой. — Я принесу перо і чорнильницю, гаразд? І заберу гру зі столу.

Вочевидь, хлопчик анітрішки не сумнівався у тому, що дідусь не дозволить Ньюікові здійснити свій план.

Граф помовчав, не зводячи очей з Фонтлероя, а тоді спитав:

— Ти вмієш писати?

— Так, — відповів Седрик, — хоча й не дуже добре.

— Тоді позабирай це все зі столу, — звелів граф, — а тоді піди візьми з мого столу перо, чорнило й аркуш паперу.

Містер Мордонт слухав усе це із щораз більшим зацікавленням. Фонтлерой прудко виконав дідусеві побажання. За кілька хвилин на столику вже був і папір, і перо, і велика чорнильниця.

— Ось! Усе готове — і ви можете писати, — радісно вимовив Седрик.

— Ти писатимеш, — сказав граф.

— Я?! — вигукнув Фонтлерой, залившись густим рум'янцем. — А чи воно матиме силу, якщо напишу я? Та й часом я роблю помилки, якщо під рукою нема словника і ніхто мені не допомагає.

— Так, твій лист матиме силу, — потвердив граф. — Гіґінс на помилки точно не скаржитиметься. Зрештою, це ти у нас філантроп, а не я. Отож бери в руки перо і пиши.

Фонтлерой узяв перо, вмочив у чорнило, а тоді нахилився над аркушем, готовий до праці.

— Що мені писати? — спитав він.

— Можеш написати: «Гіґінса поки що не чіпати». І підпис: «Фонтлерой», — продиктував йому граф.

Фонтлерой ще раз вмочив перо і взявся писати, підпираючи підборіддя рукою. Це була справа поважна, посувалася поволі, бо хлопець вкладав у це всю душу. Та ось лист був уже готовий і Седрик простягнув його дідусеві. Хлопчик усміхнувся, але було видно, що він хвилюється.

— Гадаєте, цього досить? — ще раз перепитав він. Граф глянув на листа — і кутики його вуст мимовільно розтягнулися.

— Звісно, — відповів він. — Гіґінс буде цілком задоволений.

І передав листа містеру Мордонту. А написано там було ось що:

Дорогий містере Ньюіку, бутъласка, дуже прошу Вас, аби Ви покищо залишили містера Гіґінса на фермі.

Буду дуже Вам вдячний.

З повагою,

Фонтлерой.

— Це містер Гобс завжди так підписував свої листи, — промовив Фонтлерой, — і я подумав, що ліпше додати «бутьласка». А я правильно написав «буть-ласка»?

— Ну, у словнику воно пишеться дещо інакше, — завважив граф.

— От за це я й боявся, — промовив Фонтлерой. — Мені варто було перепитати. Знаєте, коли слова мають більше ніж один склад, то завжди ліпше перевіряти їх за словником. Так певніше. Я перепишу листа.

І він справді наново усе переписав, перепитавши перед тим у графа, як правильно пишуться складні слова.

— Дивна штука правопис, — мовив Седрик. — Часом слова пишуться зовсім не так, як вимовляються. Ось наприклад: я думав, що «бутьласка» пишеться через «т» і разом — а це помилка. Так само «покищо» — теж, виявляється, треба писати окремо. Часом я геть від цього гублюся…

Отож містер Мордонт повертався із Доринкуртського замку з листом Фонтлероя. А ще пастор ніс зі собою тепле почуття вдячности і надії — чого з ним іще не траплялося після цих візитів.

Провівши містера Мордонта до дверей, Фонтлерой повернувся до дідуся.

— А можна мені зараз піти до матусі? — поспитав він. — Думаю, вона виглядає мене.

Граф якусь хвилину зберігав мовчанку.

— Спершу зазирни до стайні — там тебе чекає несподіванка, — проказав нарешті. — Закалатай у дзвінок.

— Якщо ви тільки дозволите… — вимовив Фонтле-рой, залившись рум'янцем. — Звичайно, я дуже-дуже вам вдячний… але, думаю, буде ліпше, коли я загляну до стайні вже завтра. Матуся ж чекатиме…

— Гаразд, — сухо відповів граф. — Я звелю, щоб подали карету.

А тоді кинув:

— Це поні.

Фонтлерою аж перехопило подих.

— Поні! — вигукнув він. — Чий поні?

— Твій, — відповів йому граф.

— Мій?! — не йняв віри хлопчик. — Мій поні? Мій? Як оті забавки у кімнаті?

— Так, — потвердив дідусь. — Хочеш його побачити? Наказати, щоб його вивели зі стайні?

Щічки Фонтлероя спалахнули немов маки.

— Я навіть думати не важився, що у мене буде свій поні! — видихнув він. — Ані не мріяв про це. А як матуся втішиться! Ви все-все робите для мене!

— То хочеш побачити свого коника? — поцікавився граф.

Фонтлерой набрав повні груди повітря, перш ніж відповісти.

— Я дуже хочу його побачити, — проказав він. — Так хочу, що навіть описати це не можу. Але, боюся, не встигну…

— А хіба ти мусиш їхати до матері вже, в цю хвилину? — поставив питання граф. — Хіба не можеш відкласти цей візит?

— Ні, — хитнув головою Фонтлерой, — вона від ранку думає про мене, а я про неї.

— Ну, якщо так… — протягнув граф, — тоді закалатай у дзвоник.

Вони сіли в карету і поїхали. Поки карета котилася по алеї, граф мовчав. А Фонтлерой, навпаки, ніяк не міг заспокоїтися — усе говорив про поні. Якої він масті? А великий? А як його звати? А що він їсть? А скільки місяців має? А можна завтра зранку на нього подивитися?

— Ото матуся зрадіє! — знай повторював хлопчик. — Вона буде вам безмежно вдячна за те, що ви так добре до мене ставитеся! Вона ж бо знає, як мені подобаються поні… але я навіть не мріяв, що колись сам матиму! Один хлопчик із П'ятої авеню мав поні, то він щоранку верхи на ньому прогулювався, а ми завжди ходили попри його дім, аби тільки побачити.

Седрик відкинувся на подушку і захоплено дивився на графа.

— Думаю, що ви найдобріша людина на цілім світі, — врешті випалив хлопчик. — Ви стільки добра робите! І завжди думаєте про інших. Матуся каже, що доброта — це коли людина думає не про себе, а про інших. Ну це ніби про вас сказано, правда?

Його світлість настільки спантеличило почуте, що він навіть не знав як відповісти. Графові треба було зібратися з думками. Те, що дитина у своїй щирості всі його підступи трактує як вияви добра і шляхетности — до цього навіть граф не був готовий.

А Фонтлерой провадив далі, захоплено дивлячись на дідуся своїми великими чистими очима:

— Ви ж бо допомогли стільком людям! Ось наприклад: Майкл із Бриджит та їхні десятеро дітей, продавчиня яблук, а ще Дік, а ще містер Гобс, а також містер і місіс Гіґінс разом з дітьми, ну і містер Мордонт — тому що він пішов дуже задоволений. І матуся, і я