Поліанна - Елінор Портер

— Авжеж, я знаю. Але я зрозуміла, що це безглуздя, тільки тоді, коли побачила, що вони своїм звітом опікуються більше, ніж Джимом. І тоді я написала про нього своїй Жіночій допомозі, бо він від них перебуває достатньо далеко і може стати індійським хлопчиком для них, як я стала для вас маленькою індійською дівчинкою. А ви дозволите зробити вам зачіску?

Міс Полі взялася за горло руками: знову поверталося давнє відчуття безпорадності.

— Але, Поліанно, коли пані мені розповідала про те, з чим ти до них прийшла, я ладна була крізь землю провалитися.

Поліанна почала навшпиньки пританцьовувати.

— Ви не сказали! Ви не сказали, що не можна вам зробити зачіску, — переможно вигукнула вона. — Це так само, як із холодцем для містера Пендлтона, який ви не посилали, але не хотіли, щоб я сказала, що ви не посилали, ге? Стійте там. Я лишень візьму гребінець.

— Але Поліанно, Поліанно, — докоряла тітонька, квапливо йдучи з кімнати й піднімаючись за нею сходами нагору.

— Ой, ви теж вирішили піднятися нагору, — зраділа Поліанна. — Ви знаєте, так буде навіть краще. Гребінець у мене. Зараз ви в мене будете просто красунею. Ось так, сідайте, будь ласка, сюди. Ви знаєте, я така рада, що ви дозволили мені зробити вам зачіску.

— Але, Поліанно, я…

Міс Полі так і не договорила. Вона не зчулася, як сиділа на дзиґлику перед туалетним столиком, а її волосся біля вух слухалося десятьох вправних і делікатних пальчиків.

— Боже, яке у вас чудове волосся, — туркотіла Поліанна. — Воно навіть густіше, ніж у місіс Сноу. Але вам і треба більше, бо ви здорові й буваєте на людях, де всі вас бачать. Ой! Мені здається, усі зрадіють, коли побачать вашу зачіску… ще й здивуються, бо ви все так довго приховували. Ой, тітонько Полі, ви в мене будете такою красунею, що всі задивлятимуться на вас!

— Поліанно, — прорвався з-під завіси волосся здавлений приголомшений голос. — Я… я не розумію, чому дозволяю тобі робити ці глупства.

— Ну чому, тітонько Полі, ви зрадієте, коли всі задивлятимуться на вас. Хіба вам не приємно дивитися на гарні речі? А стаю щасливішою, коли бачу гарних людей, бо, коли бачу негарних, мені стає їх дуже шкода.

— Але… але…

— А ще я полюбляю робити зачіски, — задоволено приказувала Поліанна. — Я причісувала багатьох жінок з нашої Жіночої допомоги, але ніхто з них не мав такого чудового волосся, як у вас. Хіба що місіс Байт. Одного разу вона була просто кралею, коли я чепурила її в… Ой, тітонько Полі, я щось придумала! Але я вам нічого не скажу, хай це буде поки що таємницею? Ну от, зачіска майже готова, а зараз я за хвильку повернуся. Тільки ви повинні, повинні, повинні пообіцяти мені, що ви не зрушите з місця і не дивитиметесь у люстерко, доки я не повернуся. Тримайтесь! — кинула вона з порога кімнати.

Уголос міс Полі не сказала нічого. Про себе вона уже вирішила, що, як тільки в неї буде змога, вона одразу ж ліквідує цей безглуздий витвір пальців її небоги і знову зачеше волосся гладенько, як і належить. А щодо люстерка, то їй бай…

І тут ненароком міс Полі мигцем побачила себе в свічаді туалетного столика. І від побаченого вона вся спалахнула… і було від чого.

Вона побачила обличчя — не юне, це правда, — але воно світилося збентеженням і здивуванням. Очі блискали. Темне і все ще вологе волосся спадало м'якими хвилями на чоло і плавними лініями вигиналося над вухами, а де-не-де виднілися ніжні кучерики.

Вражена міс Полі настільки захопилася своїм відбиттям у свічаді, аж геть забула, що вона хвилину тому збиралася переробити зачіску, аж почула, як Поліанна повернулась до кімнати. Вона не встигла й поворухнутись, як Поліанна зав'язала їй очі.

Поліанно, Поліанно, що ти замислила? — вигукнула вона.

Дівчинка захихотіла.

— Я просто хочу, тітонько Полі, щоб ви не підгледіли раніше, ніж я закінчу роботу, а тому й зав'язала вам очі хусточкою. Ні-ні, сидіть, будь ласка. Ще хвилинка, і я вам покажу.

— Поліанно, припини, — почала було міс Полі, намагаючись навпомацки підвестися, — зніми це негайно. Ти… дитино, дитино! Що це ти робиш! — видихнула вона, відчувши, як щось м'яке отулило їй плечі.

Поліанна тільки захихотіла, звеселяючись. Тремкими пальцями вона укладала на плечі тітки пухнасті складки чудової мереживної шалі, трішки пожовклої від довгого зберігання і пропахлої лавандою. Поліанна знайшла її тиждень тому, коли допомагала Ненсі порядкувати на горищі, а зараз згадала про неї й подумала, чому б не вистроїти міс Полі так, як місіс Байт із її містечка на Заході.

Закінчивши, Поліанна задоволено оглянула свою роботу, але помітила, що бракує останнього доторку. Тому вона схопила тітоньку за руку і потягла її до солярію, де вона примітила пізню червону троянду на трельяжі, до якої легко можна було дотягтися.

— Поліанно, що ти виробляєш? Куди ти мене тягнеш? — протестувала міс Полі, марно намагаючись вивільнитися. — Поліанно, я не…

— Стривайте, це просто солярій! Ще мить — і ви готові! — захекалася Поліанна, тягнучись до троянди і встромлюючи її у м'яке волосся міс Полі над лівим вухом. — Готово! — тріумфально оголосила вона, розв'язуючи хусточку і відкидаючи її вбік. — Ну, тітонько Полі, мені здається, ви будете раді з того, як я вас причепурила.

Якусь мить міс Полі не могла прийти до тями, вражено розглядаючись довкола. Тоді вона розпачливо зойкнула і кинулася до своєї кімнати. Поліан-на простежила лякливий погляд тітоньки і помітила крізь відчинене вікно солярію екіпаж, що звертав до будинку. Чоловіка, що тримав віжки, вона впізнала одразу.

На радощах вона вигулькнула з вікна:

— Лікарю Чилтон! Лікарю Чилтон! Ви до мене? Я тут!

— Так, — поважно всміхнувся лікар. — Можна тебе попросити спуститися?

У спальні Поліанна побачила розпашілу жінку зі злими очима, котра висмикувала шпильки, якими була підколота мережана шаля.

— Поліанно, як ти могла, — простогнала жінка, — як ти могла вирядити мене так, а тоді ще й виставити напоказ?

Поліанна знітилася.

— Але ж вам це так до лиця, тітонько Полі, ви були кралею…

— Кралею! — осудливо кинула міс Полі, пожбуривши шалю і тремтячими пальцями руйнуючи зачіску.

— Ой, тітонько Полі, будь ласка, не робіть цього!

— Не робити? Залишити? Аякже! — і міс Полі, докладаючи зусиль, щільно пригладила всі кучерики.

— О Боже! Ви ж були такі гарні, — ледь не плакала Поліанна, дибаючи до дверей.

Унизу лікар чекав на неї у кабріолеті.

— Я приписав тебе своєму пацієнтові, і він загадав мені привезти