Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

може статися так, що все буде гаразд, — додав розсудливий чумачок, — може, шершень благополучно донесе уривок грамоти з координатами Божени до злопів. Ясна річ, господарі шершня Бу, сусіди-злопи, по-сусідському віддадуть гному Гролику його власність.

— Чи так, чи інакше, слід спробувати, — сказав Ґансі.

— Слід спробувати, — підтримали близнята доо.

— Спробувати слід! — сказав шляховичок Добринька, котрий взагалі не збирався розлучатися з гномом Гро ликом.

Чарівна Ши погодилася беззастережно. Гном Гролик заквапився. Він навіть чаю не попив.

Чумачки зосталися в Бодайці. Дорожні гноми повелися по-різному. Путівці, манівці, майже всі місцеві гноми занудьгували, далі їм було нецікаво. А ті, кому було цікаво — шляховичок Добринька, восьминіжка Сежелен, близнюки доо, роуді Леф та простець Тиша — вирішили супроводити дорожнього гнома Гролика на прізвисько Ріпка додому.

— Чаєм пригощу, — пообіцяв гном Гролик. — У мене в пеньку кілька кімнаток і перинки м’якенькі.

Зачувши про перини та чай, до гурту приєдналися ще кілька дорожніх гномів.

Гролик у супроводі друзів нарешті вирушив до південного пеньочка. Подорож була не надто довга й досить одноманітна, тому розповідати про неї я не буду. Та й що розповідати: гноми поспішали, Гролик не міг ні про інше думати, як про злющого шершня Бу та уривок грамотки, і йому було не до ігор та веселощів. Гролик переймався тим, щоб злющий шершень Бу не загубив грамотку, щоб цілим та неушкодженим дістався до трьох пеньочків і щоб злопи повернули грамотку Гроликові. Інші гноми теж переживали за Гролика.

Але дорога — дуже вірна річ, і той, хто готовий покластися на дорогу, рідко програє. Гноми їхали, їхали й незабаром попереду показалися три пеньочки. Нарешті все мало скінчитися. Ще не доходячи до дому, гном Гролик побачив шершня Бу, який зловтішно дзижчав над пеньком.

Біля Гроликового пенька горлало, плювалося, кривилося, вовтузилось сімейство сусідів-злопів у повному складі.

У такій кількості сусідів гном бачив уперше. Збори мали хвилюючий вигляд і враження справляли неабияке.

Попереду стояв найстарший злоп. Він стояв біля хвіртки й широко посміхався. Незвичайно широко.

— Де шершень? — закричав Гролик. — Де координати?

Злоп подав Гроликові якийсь клаптик кори. На корі щось було надряпано.

— Що це? — не зрозумів гном Гролик.

— Координати, — відповів злоп, широко посміхаючись.

— Які координати? — закричав гном Гролик. — Це взагалі не те!

— Це — те, — відрізав злоп. — Це координати Янтарного поля.

— Якого поля? — здивувалися гноми. — Навіщо вони нам?

— Ти нашу сім’ю на Янтарне поле доправиш, — посміхнувся злісний злоп, — а ми тобі твого папірця повернемо. Та й по всьому.

Частина II
Вимога

Розділ 1
Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак

Що таке стрілка, знають навіть дорожні бивні.

Дорожні бивні — тверді та неповороткі істоти. Вони надто незграбні, щоб пересуватися дорогами на машинах. Тому зазвичай вони подорожують своїм ходом.

Бувало, іноді колесо удачі випадало й на їхній номер — коли, наприклад, дорогою сунув гусеничний танк, трактор чи асфальтовий каток.

До цих видів транспорту дорожні бивні вміли причіплюватися й на них могли покататися. Та, на жаль, щастило їм не завжди. А потреба переміщення обтяжувала їх постійно, бо якщо дорожні бивні зупинялися, то швидко приростали до придорожнього ландшафту й зрушити з місця потім було неможливо. Чи то вони пускали коріння, чи коріння навколишніх рослин впиналось у придорожніх бивнів, забираючи енергію, чи то лапки, маленькі й слабкі, зігнувшись, не могли знову підняти дорожніх гігантів такої ваги. Коли лапки дорожніх бивнів відмовлялися ходити, дорожнім бивням доводилося сиднем сидіти там, де їм випало зупинитися. Отак. Ясна річ, дорожні бивні зналися на стрілочках дорожніх. На стрілках зналися майже всі дорожні, мешканці, але якщо на життя прудких та рухливих дорожніх гномів-харлеїв чи доо вони не впливали й зовсім їх не цікавили, то з дорожніми бивнями все було навпаки. Стрілочки відігравали в їхньому житті важливу роль.

— Хвилиночку! — скажете ви. — Що за стрілочки? Які стрілочки? Звідки стрілочки? Про що, взагалі, йдеться?

Про те, що ми з вами називаємо дорожніми знаками, розміткою та світлофорами. Для дорожніх бивнів усі ці дорожні позначки були просто стрілочками, і ставилися бивні до них, як ми до народних прикмет. Авжеж, стрілочки — це природні, тобто дорожні, прикмети, оскільки дорога для бивнів і була природою.

Дорожнім бивням доводилося дуже уважно стежити за прикметами: розміткою дороги, світлофорами, стрілочками та дорожніми знаками — скрізь, особливо на перехрестях. Бо дорожні бивні практично не зупинялися. Самі знаєте, чому. Дорожні бивні йшли не зупиняючись, вони мусили йти та йти доти, поки їх щось чи хтось не зупинить. А зупинятися їм, як ви знаєте, не хотілося,