Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

Опинившись на землі, компанія дорожніх гномів повільно продерлася крізь хащі звіробою та польової ромашки. У носи гномам потрапляв квітковий пилок, і вони оглушливо чхали.

А коли натовп із розпухлими носами дістався помешкання чумачків, на гномів чекав ще один сюрприз. Двері в будиночок чумачків були на замку. Нормально? Гном Гролик, котрий відняв нарешті у когось свою грамотку, втупився поглядом у замок і геть отетерів.

Як це отетерів? Дуже просто — як інші тетеріють? Почав вицокувати, як звичайний тетір у звичайному гаю. Словом, у гнома стався напад істерики. У гномів це трапляється. Від надмірного душевного хвилювання вони можуть цвірінчати, нявкати й падати, ніби комети.

Падати, як комета, Гролик не став. Він почав токотіти, ніби тетерук. Добринька відсунувся від Чарівної Ши, поліз у кишеню й дістав шматочок сала. Добринька тицьнув сало під ніс дорожньому гному Гролику. Той замовк. Він закрив рота й заворушив носом. Решта дорожніх гномів стояли й лупали очима. А Сежелен почухала п’яту ногу об восьму.

Гноми кліпали очима, тупали ногами й витирали під пахвами. Такого ніхто не міг уявити: будиночки чумачків на замку. Позаяк уже багато-багато десятиліть чумачки не залишали свій будиночок. Чумачки не залишали своє помешкання із принципу, через кепську вдачу і взагалі — ну не бажали вони нікуди ходити без своїх воликів. Хоча чумачки й були дорожніми гномами, але дуже древніми й дуже впертими. Пересуватися дорогами вони погоджувалися тільки на воликах. Тільки на воликах, та й годі. Тому чумачки не могли поїхати. Вони навіть по кімнатах не любили ходити без воликів. Лежали собі на трав’яних матрациках та смоктали стебельця чи взимку — соломинки.

Хочете — вірте, хочете — не вірте. Я теж не завжди дотримувався істини: дещо упускаю, дещо прикрашаю. Але було так, як я сказав. На будиночку чумачків висів здоровезний замок. А значить, гномів удома не було. Замок помацали всі: і доо, і восьминіжка, і роуді. У повітрі висів знак питання.

Щоправда, досить недовго. Доки хтось не здогадався, що це могли бути не двері, а мара. І що на ці двері замок могли накласти чарами. Усі притьмом взялися розвіювати ті чари — хто на що здатен був, тобто кожен по-своєму. Пес Фау сидів під тином і за звичкою чухався — він чекав, чим усе це скінчиться. Гноми чаклували над замком. Тільки хлопчик-мізинчик обійшов будиночок чумачків і вийшов у двір. І не помилився. Старі чумачки всупереч власним правилам не сиділи вдома. Сьогодні до них у гості забрела корова з луки із соковитою травою, що біля водокачки. Для корови це не відстань — дійти до чумачків. Чумачки з пошаною приймали корову — найдорожчу для них істоту у світі тварин. Пригощали її конюшиною та розповідали про колишнє.

Гноми зрештою зрозуміли, що ніякої магії у замку вхідних дверей нема, вони таки замкнені. І що хлопчика-мізинчика довго нема, теж зрозуміли, тому повибігали у двір. Їх там зустрічали й чумачки, й корова, й накриті столи. Хоча чумачки не чекали стільки гостей, однаково зраділи. Всі дорожні гноми для чумачків були ніби діти та онуки. А накрити нові столи для них було неважко. Гноми бігали туди-сюди, цілувалися з чумачками, коровою і перехоплювали сяку-таку їжу з накритих столів.

Гном Гролик теж бігав туди-сюди. У нього просто голова йшла обертом від сьогоднішніх подій.

У маленькому дворику біля хатинки чумачків стало страшенно тісно. У сто разів тісніше, ніж у автобусі. У такій тісняві жоден дорожній гном досі не бував.

Дворик чумачків формою нагадував копитце і, ясна річ, таки був слідом від копита. У дворі пахло корівником і гуляла корова. Що було в будиночку, я не знаю. Я там ні разу не був. Місця за столом у дворі вистачало всім. Гноми сідали навколо столу, щоб не заважати один одному. Чумачки зраділи гостям, але поводилися суворо:

— Ну? — спитав у прибулих найстарший чумачок. — Що у вас трапилося? Що сталося? Пустили нову лінію метро чи придумали новий вид транспорту?

Один дорожній гном, котрий нещодавно повернувся з Америки, почав розповідати про ліфти у двохсотповерхових американських хмарочосах. Він не зрозумів гумору.

На нього зашикали, замахали руками і виштовхнули наперед дорожнього гнома Гролика з грамоткою від Божени в руках, а по тому почали наввипередки розповідати чумачкам про те, як весело гралися на Мосту-Ярмарку і як дорожній гном Харлей привіз дорожньому гному Гролику привіт і грамотку від його подружки, гномочки Божени. І що грамотка виявилася зашифрованою, і що жоден гном — ані англійський, ані французький, ані гренландський — не спромігся розшифрувати послання, адресоване Гролику. І сам Гролик не спромігся теж.

— То ви хочете, щоб ми прочитали грамотку від Божени? — здогадалися нарешті чумачки.

— Аякже, — закричали дорожні гноми. — Бо ми не можемо зрозуміти, що і якою мовою там написано.

Грамоту знов забрали з рук нещасного Гролика й передали до рук мудрого чумачка Макара. Премудрі чумачки підкручували вуса. Очі їхні блищали з-під чубів. Чумачки всміхалися й роздивлялися… Найстарший чумачок розглядав грамотку, а всі дивилися на чумачка.

А в цей час там, за горбочком, за поворотом злющий шершень Бу вів далі переслідування. Злющий шершень Бу нісся в напрямку Бодайки.

А втім, позаяк шершень Бу ще не долетів, ліпше повернемося до чумачків і гномів. Чумачок Макар вивчав послання не надто довго. Щиро кажучи, він його зовсім не вивчав. Ледь глянувши на грамотку, Макар засміявся.