Не гальмуй! - Анатолій Птіцин
«Не гальмуй!» — це захопливий та драйвовий роман від талановитого письменника Анатолія Птіцина, який заставить ваше серце битися від емоцій та адреналіну.
У цьому творі розповідається історія Макса, молодого гоночного пілота, який мріє про перемогу в найважливішій гонці свого життя. Його шлях до вершини не легкий — він змушений пройти через випробування, які ставлять під сумнів його вміння та сміливість.
Спільно з Максом ми вирушимо на швидкісні траси, де кожен момент рішення може визначити переможця. Через вітер у волоссі, трюки та напругу на різниці між життям і смертю, герой стикається зі своїми внутрішніми страхами та знаходить сили подолати їх.
«Не гальмуй!» — це історія про відвагу, пошук справжнього сенсу життя та безмежну пристрасть до адреналіну. Завітайте до readbooks.com.ua та відчуйте пульсуючий ритм цього роману, який змусить вас переживати кожну гонку разом з Максом.
Не гальмуй!
Частина I
Грамотка від Божени
Розділ 1
Ура! Гноми на Мосту!
Чи знаєте ви, де з’єднуюються всі дороги?
Де саме всі ці дороги з’єднуються, сплутуються, перемішуються і переплутуються? А напевне не знаєте! То я вам скажу: всі дороги з’єднуються-збираються на Мосту-Ярмарку. І звісно, разом з дорогами на Мосту-Ярмарку збираються всі чарівні дорожні створіння — гноми, шляховички, роуді й банники, хлопчики-мізинчики й чоловічки-нігтики, а ще — восьминіжки дорожні, дівчатка-веї на роликах, манівці, простеці і навіть китайські гноми доо. Еге ж. Тож якщо ви хочете побачити дорожніх створінь, нема нічого простішого: треба лише зазирнути на Міст — справжнісінький Ярмарок Доріг. Прошу.
Були б ви гномом — у вас подих перехопило б від захоплення. Машин було стільки, що вони юрмились на мосту, ніби бджолиний рій. Якби вам пощастило поглянути на міст із космосу, вам би відразу стало зрозуміло, чому цей міст дорожні гноми називають Ярмарком. Лише на ярмарок може вести стільки доріг. А ще ви зрозуміли б відразу, чому дорожній гном Гролик і шляховичок Добринька так рвалися сюди. Ви б це негайно зрозуміли, якби були гномом.
Неймовірна кількість машин, що бігли назустріч одна одній і втікали одна від одної. Ряди машин, що мчали в одному напрямку, ряди машин, що мчали в іншому напрямку, машини, що звертали з Мосту праворуч-ліворуч, спліталися, розпліталися… І бігли, бігли, ніби стрічка Мьобіуса, назустріч самим собі. Тож коли б ви все це бачили й до того ж були справжніми дорожніми гномами, а не якоюсь шляховою волоцюжкою — отоді б ви дізналися, що саме відчував дорожній гном Гролик, який нарешті дістався цього місця, і що відчував шляховичок Добринька.
Навколо гномів усе мигтіло: мільйон люстерок заднього огляду, мільйон дверцят у салонах, мільйон бардачків у купе. А попереду, біля мільйона лобових шибок, дорожньому гному Гроликові й шляховичкові Добриньці вклонявся мільйон іграшкових мавпочок, слонів та інших дрібничок, що зазвичай прикрашають автомобілі.
Ви гадаєте, це все, від чого перехопило подих у дорожніх чоловічків? Звісно, не все.
Ще Мостом-Ярмарком проходила лінія метро. До Ярмарку-мосту бігли рейки, якими поїзди метро ганяли вагони то в один, то в інший бік. Рейки весело блищали на сонці, а над ними грали алюмінієвими відблисками денного світла ліхтарі.
Та й це ще не все. Ще рівнями Мосту-Ярмарку мчали машини з миготливими ліхтариками: пожежні машини, величезні вантажні самоскиди — й шерех шин, гудки клаксонів, вереск гальм і ревіння моторів розносилися далеко навкруги.
А в усьому цьому морі машин, у всьому тому машинаріумі, ніби дельфіни в океанаріумі, хлюпалися дорожні родичі Гролика та шляховичка — восьминіжки дорожні, банники, роуді й навіть китайські гноми. Тут був хлопчик-мізинчик і чоловічок-нігтик, також тут були місцеві дорожні гноми — шляховички, простеці, манівці, а ще ті й ті, ці й ці. І навіть такі, котрих ми досі не помітили, про котрих ми ще не згадали жодного разу чи про котрих ми взагалі нічого не знаємо. Усі вони насолоджувалися перебуванням на Ярмарку-Мосту, де — ура! — з’явилися нарешті двоє наших: гном Гролик і шляховичок Добринька.
Розділ 2Хто кого
Гном Гролик і шляховичок Добринька вискочили з автомобіля й застрибнули на поруччя мосту — щоб огледітися. Шляховичок стояв, роззявивши рота, а дорожній гном Гролик завмер. Усі відчуття дорожнього гнома Гролика, усі його почуття німіли від захвату: і друге, і четверте, й сьоме, й восьме. Відчуття прекрасного, відчуття дотику й почуття дружби.
Усе його єство сповнилося світлом… любов’ю… готовністю виявити себе якнайповніше…
Коли — геп! — у спину дорожньому гному Гролику втикається злющий шершень Бу.
Якщо ви не знаєте, звідки він узявся, — спитайте в мене. Злющий шершень Бу прибув на Міст-Ярмарок у тій самій машині, що й дорожній гном Гролик зі шляховичком. А дорожній гном Гролик прибув на Міст-Ярмарок, сподіваючись позбутися злющого шершня Бу. Гролик дуже прагнув позбутися злющого Бу, а Бу зовсім не хотів, щоб Гролик його позбувався. Адже злющий шершень Бу мав завдання досаджати дорожньому гномові Гролику — що й робив. Пригоди, пережиті злющим шершнем на перехресті й під час переслідування гнома Гролика навчили його диявольській спритності.[1]
Усе це сталося тому, що дорожній гном Гролик дуже невигідно поселився в одному з трьох пеньочків на узбіччі дороги, позаяк територію навколо південного пеньочка займало сімейство злопів — бридких придорожніх
