Домбі і син - Чарльз Діккенс
Курка й ковбаски захололи, а підлива й яєчний соус затяглися плівкою, перш ніж капітан згадав, що сидить за обідом; і, допавшись до нього разом з Діогеном, вони спільними зусиллями хутко завершили бенкет. Подив і захоплення капітанові, викликані спокійною хазяйновитістю Флоренс, яка допомагала прибирати посуд, наводити лад у кімнаті й вимітати камін, — за силою рівні хіба що його протестам, коли Флоренс взялася допомагати, — поступово зросли до такого ступеня, що він тільки й стояв, згорнувши руки, та дивився на неї, мов на фею, яка легко й зграбно виконує за нього його роботу, а червоний обідок у нього на чолі спалахнув від невимовного захвату.
Та коли Флоренс ще й узяла його люльку з камінної полиці, подала йому і припросила, щоб собі покурив, добряга капітан настільки був приголомшений цією увагою, що тримав люльку так, неначе вперше в житті взяв її до рук. Так само, коли Флоренс, зазирнувши в буфет, витягла звідти гранчасту пляшку та, не питаючись, приготувала склянку чудового грогу, поставивши поруч на столику, капітанові аж ніс побілів від такої почесті й шани. Коли він, захмелівши від утіхи, набив собі люльку Флоренс піднесла йому вогонь, — капітан не мав сили ні відмовитись, ні противитись, — і, сівши знову на софі, дивилася на нього з усмішкою, — усмішка була така вдячна, ласкава і так явно свідчила, мовляв, її самотнє серце в горі так само звернене до нього, як і її обличчя, що дим зайшов капітанові в горло і в очі, він закашлявся, закліпав і просльозився.
Те, як капітан удавав, ніби причина цього криється саме в люльці, — як зазирав у її вершок, шукаючи її там і не знаходячи, як продував чубук, видмухуючи її звідти, — все те виглядало напрочуд мило. Невдовзі люлька вже пахкала нормально, і капітан поринув у стан благодатного спокою, як і подобає справжньому курцеві, але очей із Флоренс не спускав та, променіючи несказанною втіхою, час від часу виймав з вуст чубук, аби випустити сувій диму, і повільно роздмухував його, наче то був сувій із написом: «Бідний Уолтер, гай-гай. Потонув, чи не так?» — після чого з безмежною добродушністю знову брався до пахкання.
При всій їхній зовнішній несхожості — бо разючіших протилежностей, ніж Флоренс, з її тендітною юною красою, і капітан Катл, з його гудзуватим лицем, дебелою, всіма вітрами битою постаттю й хрипким голосом, мабуть, годі знайти, — у своєму простодушному невіданні житейських шляхів, житейських ускладнень і небезпек, вони були майже рівня одне одному. Й мала дитина не перевершила б капітана Катла недосвідченістю в усьому, крім вітрів та погоди, — та й простотою, легковірністю й безмежним довір’ям теж. Віра, надія, милосердя були його триєдиним владцею. До цього долучався якийсь незвичайний романтизм, цілковито позбавлений уяви, але й цілком нереальний, далекий від будь-якої житейської розважливості чи практицизму. Коли капітан сидів отак, покурюючи і дивлячись на Флоренс, перед ним малювалися бозна-які неймовірні картини, де центральною фігурою була вона. Такі ж нечіткі й непевні, хоч не такі благодушні, образи майбутнього життя поставали і перед нею, й достоту так само, як сльози, заломлюючи світло, забарвлювали їй світ перед очима, так крізь нове важке її горе вже знов прозирала ледь видна на далекому небокраї веселка… Якась мандрівна принцеса і добре чудовисько з казки достоту так само могли сидіти біля вогню, й розмовляти, як сиділи і мріяли Флоренс і капітан Катл, — різниця була б невелика.
Капітана аніскільки не бентежила думка чи то про труднощі, пов’язані з утриманням Флоренс, чи про відповідальність, яка лягала на нього. Зачинивши віконниці й замкнувши двері, він уже не мав у голові ніякого клопоту. Навіть коли б Флоренс належала до підопічних Канцлерського суду, і тоді капітану було б однаково. Такі, міркування непокоїли його найменше в світі.
Отож капітан любенько смалив собі люльку і мріяв, — те саме робила й Флоренс, хоча мріялось їй про інше. Потім вони попили чаю, і Флоренс попросила піти з нею до найближчої крамниці де вона купила б собі дещо з найпотрібніших їй речей. Надворі вже зовсім стемніло, і капітан погодився, — та спочатку обережно визирнув на вулицю, як бувало за часів, коли він ховався від місіс Мак-Стінджер, й озброївся грубою палицею — про випадок, коли непередбачені обставини змусять його удатися до зброї.
Гордість, з якою капітан провадив Флоренс під руку якихось двісті-триста ярдів, зчаста озираючись і дивуючи перехожих своєю пильністю та численними застережними заходами, не мала меж. Прибувши ца місце, він вирішив делікатно вийти з крамниці, поки купуватиме Флоренс, оскільки йшлося про суто жіночий одяг, але спершу виставив на прилавок свою бляшанку і, повідомивши продавницю, що там чотирнадцять фунтів два шилінги, попросив її, в разі, коли цієї суми не вистачить на спорядження його племінниці, — при слові «племінниця» він кинув вельми значущий погляд на Флоренс, доповнивши його виразною пантомімою, що закликала до обачності та таємничості, — тільки ласкаво крикнути йому, і він доплатить, скільки треба, з власної кишені. Зиркнувши принагідно на свого величезного годинника — чудовий засіб, аби приголомшити продавниць і дати їм утямки, що таке достаток, — капітан послав гачком поцілунок племінниці й вийшов з крамниці, розташувавшись по той бік вітрини, в якій час од часу, серед шовків та стрічок, з’являлося його широке й перелякане обличчя: він боявся, що Флоренс уже хтось викрав через задні двері.
— Любий капітане Катле, — сказала Флоренс, виходячи з крамниці з пакунком, розміри якого дуже розчарували капітана, бо він сподівався побачити носія з цілим оберемком пакунків, — мені справді не потрібні ці гроші. Я їх не чіпала. В мене є свої.
— Може ти, панно-дівчинко, — відповів збентежений капітан, дивлячись просто себе в кінець вулиці, — будеш ласкава потримати їх у себе, поки я їх попрошу?
— Я поставлю їх на звичайне місце і триматиму там, можна? — сказала Флоренс.
Така пропозиція нітрохи не втішила капітана, але він одповів:
— Та чого ж — став куди хочеш, панно-дівчинко, аби лиш ти знала, де
