💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Щедрий вечір - Михайло Опанасович Стельмах

Щедрий вечір - Михайло Опанасович Стельмах

Читаємо онлайн Щедрий вечір - Михайло Опанасович Стельмах
"Не сплю і не дрімаю". А він допитується: "Чого це ти такий?" А я відповідаю: "Який є, такий і є". То після цього чоловікові хочеться знати, яким я буду. А я цього не знаю, і дядько Микола каже, що в таке врем'я треба дивитись уперед. Я й дивлюся вперед, як сонечко відкочується од землі, й питаюся, чого дядько Микола не купує лошат.

― Ніяк не можу в самісіньку точку підібрати масть.

А я знаю, що не масть головне, а що в дядьковій кишені ще не висвистівся вітер, і регочу, а дядько знає, чого мені смішно, й собі посміхається. А над нами гуде дзвін, і вище нього летять лелеки, а біля нас шелестять ясени і маківки, а під ногами сонце смикає за поводи тіні, ― і все це зветься вересень, перший день до школи.

Всмак погомонівши з дядьком, сторч головою лечу до хатини. В клуні я мало не поздоровкався з стовпом і, розпашілий, зупиняюсь на порозі, бо саме дорогу перегородила мамина кочерга.

― Що? Десь горить? ― питається від печі мати.

― Дзвін! ― відповідаю одним словом і заклопотано хапаю своє школярське добро, що вже лежить на підвіконні.

Мати ставить у куток кочергу, дивиться на мене, усміхається і зітхає:

― От і дочекалися свята.

― А ви думаєте! ― кажу гордовито і вкладаю в полотняну торбину книжки, зошити, лінійку і коробку від сірників, у якій лежать пера, а до шиї приладжую мотузочок, до якого ув'язаний олівець. У ті часи путящий, що не викришувався, олівець був цілим скарбом, тому його так берегла дітвора.

― То я, мабуть, і пішов.

― Квіти ж візьми вчительці, ― підходить мати до столу, на якому лежать і стікають росою чорнобривці, гвоздики, айстри й майори.

Я вагаюсь: брати їх чи ні, бо в нас до школи приносять квіти лише дівчатка. Це їхня, а не хлоп'яча справа. І водночас страх як хочеться чимсь подякувати своїй учительці. От візьму букет і зненацька подам їй із-за спини.

А в цей час до хати заходить тато. Він оглядає мене так, неначе я з місяця звалився, ще й каже повернутися перед його оком.

― Це ж для чого вам? ― придивляюся до того батькового ока, що найбільше назбирує насмішку.

― Пригодиться, ― каже тато. ― Хочу надивитися, який ти є.

― Давно бачили? ― показую зуби, вихитуюсь на місці, а на мені погойдується олівець.

Тато підходить до скрині й виймає звідти приплюснуту, схожу на півкоржа шапочку, її він дістав десь, мандруючи по Херсонських степах.

― Ось тобі подарунок, сину.

З підозрілою цікавістю дивлюсь на цю блаватну, із справжнісінького сукна шапочку й питаю:

― І що воно таке, і до чого воно?

― Це, вважай, австрійський картуз ― од війни залишився. Дуже гарне сукно.

― Не хочу я австрійського наголовника, хоч і з гарного він сукна.

― А в чому ж підеш до школи? В шапці рано, кашкет зносився, а бриль продірявився.

― Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці, ― кажу, не дуже й журячись, що нема чим голову прикрити, бо зима ще далеко. І раптом у моїй макітрі спливає щаслива думка: впакую букет в австрійську штукенцію і непомітно вручу його вчительці.

― Хай буде, тату, по-вашому!

Батько насовує мені на голову шапочку з справжнього, пропахлого скринею сукна, збиває її набакир, трохи відходить і підхвалює мене:

― І виріс хлопець за літо нівроку, і кирпа в цьому році не взялася лускою. Гарний, гарний, шкода тільки, що чуб потемнів.

― Потемнів? І назовсім?

― Вважай, назовсім.

― І вже мене більше не будуть звати Пшеничним? ― з жалем питаю батька, бо дуже подобається чути це прізвисько і від своїх, і від чужих.

― Напевне, не будуть.

І так шкода стає, що вже щось кудись відходить від мене, притьмарюючи радість такого славного дня,

― То я й пішов, ― зітхаючи, кажу батькам.

Вони перезирнулись, а тато поклав руку на моє плече:

― Іди, сину, в щасливу годину, вчи ту науку, бо ми не могли, ― і тепер уже він зітхнув.

― Ви, тату, не журіться, ― підбадьорюю його. ― Ви ж читати он як умієте!

― Та навчився ж, ― ходив у школи аж до першого снігу.

За ворітьми синє небо і другий дзвін під ним одразу ж змили мою зажуру. Я, притулившись спиною до воріт, відгорнув краї австрійської шапочки, зробив з неї торбину, обережно вклав туди квіти й вистрибом подався до школи. Біля попівського саду неждано зустрів нашу вчительку. Ось і вона побачила мене, і ласкава посмішка обметала її уста і всі молоді зморшки навколо очей.

― Добрий ранок, Насте Василівно!

― Добрий ранок, Михайлику. Як ти виріс за літо! ― дивується й оглядає мене вчителька. ― Либонь, хтось тягнув тебе за вуха вгору.

― А чого ж, ― не знаю, що сказати, а в душі радію, що таки підріс. Шкода тільки, що голос ніяк не хоче грубшати. А вже б і пора! ― Ось нате вам, ― соромлячись, виймаю квіти з шапочки й подаю вчительці.

― От ніяк не сподівалась, що ти можеш мені принести подарунок, ― сміється Настя Василівна. ― Спасибі, Михайлику.

― Я ще можу вам принести.

― Як тато-мама?

― Живі.

― Що вони роблять?

― Тато збирається жито сіяти, а мама ― вибирати коноплі.

― Ти ж пособляв їм улітку?

Відгуки про книгу Щедрий вечір - Михайло Опанасович Стельмах (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: