Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг

Персі, що сидів неподалік від Гаррі, випнув груди і пихато глянув довкола. Дамблдор знову замовк; він обвів залу прискіпливим поглядом - ніхто не поворухнувся й не вимовив жодного слова.

- А тепер про речі веселіші, - сказав Дамблдор, - я радий відрекомендувати вам двох нових учителів. По-перше, це професор Люпин, який люб'язно погодився посісти посаду вчителя захисту від темних мистецтв.

Пролунали тихі й не дуже завзяті оплески. Гучно аплодували тільки ті, хто їхав в одному купе з професором Люпином, і Гаррі серед них. Поруч з іншими вчителями, одягнутими у свої найкращі мантії, професор Люпин мав доволі убогий вигляд.

- Поглянь на Снейпа! - прошепотів Рон.

Професор Снейп, майстер зілля й настійок, пильно вдивлявся в професора Люпина. Усі знали, що Снейп домагався посади вчителя захисту від темних мистецтв, але навіть Гаррі, котрий ненавидів Снейпа, був вражений, як викривилося його худе землисте обличчя. То був не просто гнів, а люта ненависть. Гаррі добре знав цей вираз. Снейп виглядав так щоразу, коли дивився на Гаррі.

- А щодо другого нашого призначення, - заговорив знову Дамблдор, коли стихли ріденькі оплески, - мушу, на жаль, повідомити, що професор Кетлберн, наш учитель з догляду за магічними істотами, наприкінці минулого навчального року звільнився, щоб присвятити більше часу лікуванню тих кінцівок, які ще в нього залишилися. Однак я з великою приємністю хочу оголосити, що цю посаду погодився зайняти не хто інший, як Рубеус Геґрід. Він поєднуватиме викладання зі своїми обов'язками лісника.

Гаррі, Рон і Герміона сторопіло перезирнулися, а тоді завзято приєдналися до оплесків, найбурхливіших за ґрифіндорським столом. Гаррі нахилився, щоб краще бачити Геґріда, який страшенно почервонів і втупився у свої величезні руки, а в його кошлатій чорній бороді ховалася усмішка.

- І як це ми не здогадалися?! - гупнув кулаком по столу Рон. - Хто ще з викладачів міг додати до списку підручників кусючу книжку?

Гаррі, Рон і Герміона плескали довше за всіх, а коли професор Дамблдор заговорив знову, вони помітили, як Геґрід витирає очі скатертиною.

- Ну, здається, я сказав усе найголовніше, - підсумував Дамблдор. - А тепер починаємо бенкет!

Золоті тарелі й келихи наповнилися стравами і напоями. Гаррі, що зголоднів як вовк, наклав собі на тарілку всякої всячини і накинувся на їжу.

Бенкет був розкішний; зала відлунювала розмовами, сміхом і подзенькуванням ножів та виделок. Але Гаррі з друзями не могли дочекатися закінчення свята - їм страшенно кортіло поговорити з Геґрідом. Вони знали, як багато для нього означало це призначення. Геґрід не мав необхідної чарівницької освіти: його вигнали з Гоґвортсу ще в третьому класі за злочин, якого він не скоїв. І саме завдяки Гаррі, Ронові і Герміоні торік його репутація знову стала чистою.

Врешті-решт, коли з тарелів пощезали останні шматочки гарбузового пирога, Дамблдор оголосив, що настав час лягати спати.

- Вітаємо, Геґріде! - пискнула Герміона, коли вони опинилися біля вчительського столу.

- То всьо завдяки вам, - розчулився Геґрід, витираючи серветкою своє сяюче обличчя. - Я й досі не вірю... Йой, що то за файна людина, той Дамблдор!.. Прийшов просто до моєї хижі... відразу, як професор Кетлберн сказав, що вже не може... А я завжди про це мріяв...

Розхвилювавшись, він затулив обличчя серветкою, а професорка Макґонеґел жестами звеліла їм відійти.

Гаррі, Рон і Герміона разом з рештою ґрифіндорців піднялися мармуровими сходами, а тоді втомлено почимчикували численними коридорами до потаємного входу в ґрифіндорську вежу. Великий портрет Гладкої Пані в рожевій сукні запитав у них:

- Пароль?

- Проходьте, проходьте! - гукнув ззаду Персі. - Новий пароль - «Фортуна Мажор»!

- Ой, ні! - забідкався Невіл Лонґботом. Він завжди забував паролі.

Переступивши крізь отвір за портретом, дівчата й хлопці порозходилися в різні боки. Гаррі підіймався гвинтовими сходами з однією думкою: яке щастя, що він знову тут! Ще мить, і вони увійшли в таку знайому округлу спальню з п'ятьма ліжками зі стовпчиком на кожному куті. Гаррі роззирнувся: нарешті він удома.

- РОЗДІЛ ШОСТИЙ -

Пазурі та чаїнки

Коли наступного ранку Гаррі, Рон і Герміона прийшли снідати до Великої зали, вони одразу побачили там Драко Мелфоя, котрий розважав великий гурт слизеринців якоюсь дуже кумедною історією. Помітивши Гаррі, Мелфой почав глузливо вдавати, що непритомніє, а всі довкола зареготали.

- Не звертай уваги, - шепнула Герміона, що йшла поруч з Гаррі. - Просто не звертай - і все. Він того не вартий...

- Гей, Поттер! - заверещала слизеринка Пенсі Паркінсон з мопсоподібним обличчям. - Поттер! Сюди йдуть дементори! У-у-у-у-у-у-у!

Гаррі сів за ґрифіндорський стіл поруч із Джорджем Візлі.

- Ось розклад уроків для третього класу, - передав йому список Джордж. - Гаррі, що з тобою?

- Цей Мелфой... - зітхнув Рон, теж сідаючи біля Джорджа і люто зиркаючи на слизеринський стіл.

Джордж глянув на Мелфоя - той знову вдавано зомлівав з жаху.

- От кабанюра! - скривився Джордж. - Учора в поїзді, коли прийшли дементори, він не був таким сміливим. Чкурнув до нашого купе, правда, Фред?

- Ледь у штани не наклав, - зневажливо глянув на Мелфоя Фред.

- Я, по правді, теж не дуже зрадів, - зізнався Джордж. - Вони жахнющі, ті дементори...

- Ти весь мовби холонеш! - додав Фред.

- Але ж ніхто з вас не зомлів, - тихенько мовив Гаррі.

- Викинь це з голови, - підбадьорливо сказав Джордж. - Татові якось довелося побувати в Азкабані, пам'ятаєш, Фред? Він каже, що гіршого місця ніколи не бачив. Вернувся виснажений, його аж трясло... Дементори висмоктують з людини всю радість. Більшість в'язнів там божеволіють.

- Нічого, побачимо, як порадіє Мелфой після першого матчу, - сказав Фред. - Це ж перший квідич сезону - Ґрифіндор проти Слизерина. Не забули?

Торік Гаррі і Мелфой уже раз стикалися на квідичному полі, і Мелфой мав не найкращий вигляд. Гаррі трохи повеселів і наліг на сосиски зі смаженими помідорами.

Герміона вивчала розклад своїх уроків.

- О, чудово! Кілька нових предметів починаються вже сьогодні, - зраділа вона.

- Герміоно, по-моєму, в твоєму розкладі щось наплутали, - спохмурнів Рон, зазираючи їй через плече. - Глянь, у тебе щодня з десяток предметів. Тобі просто не вистачить часу.

- Нічого, впораюсь. Ми з професоркою Макґонеґел все владнали.

- Але ж