Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг

Мелфой відштовхнув ліктем Герміону і, ставши на східцях, перегородив Гаррі шлях до замку. Він самовдоволено шкірився, а його бляклі очі лиховісно поблискували.

- Відвали, Мелфою, - процідив крізь зуби Рон.

- А ти, Візлі? Ти теж зомлів? - голосно запитав Мелфой. - Дружбан дементор налякав і тебе?

- Щось трапилося? - почувся спокійний голос. То з сусіднього диліжанса зійшов професор Люпин.

Мелфой зневажливо глянув на його латану мантію та пошарпаний портфель і з ледь прихованим сарказмом сказав:

- Та ні... е-е... пане професоре, - а тоді гигикнув до Креба з Ґойлом і рушив з ними сходами до замку.

Герміона підштовхнула Рона в спину, і вони разом з усіма піднялися сходами і ввійшли через величезні дубові двері до вестибюлю, освітленого смолоскипами. Нагору вели розкішні мармурові сходи.

Праворуч були відчинені двері у Велику залу. Гаррі разом з юрбою попрямував туди, і ледве встиг кинути погляд на зачаровану стелю (сьогодні вона була чорна й захмарена), як почув голос:

- Поттере! Ґрейнджер! Ви мені потрібні!

Гаррі й Герміона здивовано озирнулися. Їх кликала професорка Макґонеґел, викладач трансфігурації і вихователька ґрифіндорського гуртожитку. Вона, як завжди, виглядала вельми суворою. Її волосся було зібране в тугий вузол, а очі гостро зиркали з-під квадратних окулярів. Сповнений лихих передчуттів, Гаррі почав проштовхуватися до неї. Уже сама присутність професорки Макґонеґел чомусь викликала в нього почуття провини.

- Чому ви такі стурбовані? - я просто хочу поговорити з вами в кабінеті, - сказала вона. - А ти, Візлі, йди до зали.

Рон дивився, як професорка Макґонеґел вивела Гаррі й Герміону з галасливої юрби; перетнувши вестибюль, вони піднялися по мармурових сходах і пішли вздовж коридору. У своєму кабінеті - невеличкій кімнаті, де затишно палахкотів у каміні вогонь, професорка Макґонеґел запросила їх сідати, а сама вмостилася за письмовим столом.

- Професор Люпин прислав сову, що тобі, Гаррі, стало в поїзді погано, - несподівано почала вона.

Не встиг Гаррі відповісти, як у двері легенько постукали, й до кабінету вбігла завідувачка шкільної лікарні мадам Помфрі.

Гаррі почервонів. Навіщо весь цей галас - йому й так було соромно, що він тоді знепритомнів.

- Я здоровий, - обурився він. - Мені нічого не бракує...

- Ох, це знову ти? - мадам Помфрі не звернула уваги на його слова і нахилилася, щоб краще його оглянути. - Знову пхав носа куди не просять?

- То був дементор, Поппі, - пояснила Макґонеґел.

Вони обмінялися похмурими поглядами.

- Запросити до школи дементорів, - мадам Помфрі несхвально поцокала язиком і, відгорнувши волосся, помацала Гарріне чоло. - Тут ще не один зомліє... Ну так, він увесь мокрий. Це все страшні речі, які жахливо впливають на делікатні натури...

- Ніякий я не делікатний! - обурився Гаррі.

- Звичайно, ні, - неуважно погодилася мадам Помфрі, міряючи йому пульс.

- Що ви йому радите? - рішуче запитала професорка Макґонеґел. - Постільний режим? Може, варто залишити його на ніч у лікарні?

- Я здоровий! - аж підскочив Гаррі. Його пересмикнуло від однієї думки про те, що сказав би на це Драко Мелфой.

- Ну, передовсім, йому треба трохи шоколаду, - сказала мадам Помфрі.

- Я вже їв шоколад, - пояснив Гаррі. - Мені дав професор Люпин. Він роздав усім по шматочку.

- Справді? - зраділа мадам Помфрі. - Нарешті ми маємо вчителя із захисту від темних мистецтв, який знає, що йому робити.

- Ти певний, Поттере, що в тебе все гаразд? - різко запитала професорка Макґонеґел.

- Так, - відповів Гаррі.

- Дуже добре. А тепер прошу зачекати в коридорі. Я швиденько обговорю з міс Ґрейнджер розклад її уроків, а тоді разом підемо на бенкет.

Гаррі вийшов у коридор разом з мадам Помфрі, яка, бурмочучи щось під ніс, покрокувала до шкільної лікарні. Незабаром з'явилася сяюча Герміона в супроводі професорки Макґонеґел, і вони всі втрьох пішли до Великої зали.

Там вирувало ціле море чорних гостроверхих капелюхів. Тисячі свічок висіли в повітрі, і їхнє світло відбивалося на лицях учнів за довгими столами. Професор Флитвік, крихітний чарівничок з кучмою сивого волосся, якраз виносив із зали старого капелюха і триногий ослінчик.

- Ох, - тихенько мовила Герміона, - ми пропустили Сортування!

Нових учнів Гоґвортсу розподіляли по гуртожитках за допомогою Сортувального капелюха. Капелюх вигукував назву гуртожитку, який їм найбільше підходив (Ґрифіндор, Рейвенклов, Гафелпаф чи Слизерин). Професорка Макґонеґел підійшла до свого місця за директорським столом, а Гаррі з Герміоною тихенько попрямували до ґрифіндорського столу. Однак багато хто з учнів супроводжував Гаррі допитливим поглядом, а дехто й показував на нього. Невже так швидко розійшлися чутки про те, що він зомлів перед дементором?

Сіли поруч з Роном, який зайняв для них місця.

- Що вона хотіла? - запитав він Гаррі.

Гаррі почав пошепки пояснювати, але тут підвівся на ноги директор школи.

Професор Дамблдор був доволі старий, проте йому не бракувало енергії. Він мав довжелезне сріблясте волосся й таку ж бороду, окуляри, що нагадували два півмісяці, і неймовірно гачкуватого носа. Його часто називали найвидатнішим чаклуном світу, але Гаррі шанував його не за це - важко було не довіряти Албусові Дамблдору, і коли Гаррі побачив, як директор радісно всміхається до зали, він уперше після зустрічі з дементором відчув справжній спокій.

- Вітаю! - сказав Дамблдор, а його борода замерехтіла в сяйві свічок. - Вітаю з новим навчальним роком у Гоґвортсі! Маю вам дещо сказати, причому одна тема дуже серйозна, тож краще, мабуть, почати з неї, перш ніж вам заб'є памороки наш бенкет... - Дамблдор прокашлявся і продовжив: - Як ви вже всі зрозуміли після обшуку, проведеного в «Гоґвортському експресі», у нашій школі, за дорученням Міністерства магії, зараз перебуває кілька дементорів з Азкабану. - Він на хвильку замовк, а Гаррі пригадав слова містера Візлі, що Дамблдор аж ніяк не радий з такої охорони.

- Вони стоятимуть біля кожного входу на територію школи, - вів далі Дамблдор, - і доки вони з нами, ніхто не має права виходити зі школи без дозволу. Дементорів не ошукати ніякими фокусами чи маскуванням... навіть плащами-невидимками, - додав він неголосно, а Гаррі й Рон перезирнулися. - Дементори за своєю природою не здатні зрозуміти ні вибачень, ні благань. Тому попереджаю всіх і кожного: не давайте їм ані найменшого приводу завдати вам якоїсь шкоди. Я закликаю старост усіх гуртожитків, а також нових старосту і старостиню