Казки народів світу - Автор невідомий - Народні казки
У будь-якій чарівній казці відбилися уявлення народу про добро і зло. Всі герої цих казок — борці за вікові народні ідеали.
Соціально-побутові казки люди почали складати на пізніших етапах своєї історії. Вони грунтуються на живій дійсності; в них, здебільшого, немає фантастичних перетворень, чарівної вигадки, ситуації — реальні. Ці казки «населені» звичайними людьми. їхні герої — бідні селяни, ремісники, наймити, солдати — з одного боку і вельможі, пани, багаті хазяї, купці, священики — з іншого. Перші — це найчастіше герої позитивні, другi — негативні. Представники трудящого люду — працьовиті, розумні, сміливі, чесні, вірні в дружбі і в коханні. їхні гнобителі — тупі, пихаті, ледачі, зрадливі, жадібні, боягузливі. їх завжди пошивають у дурні.
У соціально-побутових казках найяскравіше і найповніше відображено протест народу проти соціальної несправедливості, і що пізніші казки, то рішучіше й гучніше цей протест лунає. Народ у них — борець за волю, за правду, за щастя.
Новелістичні казки відрізняються від побутових «полегшеним» і гострішим сюжетом, кумедними ситуаціями. Герої тут — веселуни, дотепники, спритники, відчайдухи. Проте ці казки — не тільки розважальні. В них також викриваються і тавруються людська ницість, зло та несправедливість.
З-поміж названих груп казок можна вирізнити ще гумористичні, сатиричні, казки-легенди, казки-небилиці, казки-анекдоти, казки-притчі. У кожному з цих видів казок дещо інакше будується сюжет, змальовуються герої, дійсність.
Тут подано казки у всьому їхньому розмаїтті. Є казки про тварин, є чарівні, є соціально-побутові. Є кілька притч. Скажімо, шотландська казка «Лисиця і яструб» містить дуже цікаве й мудре повчання. А казка-небилиця з Намібії («Найдовша казка на світі»), безперечно, звеселить, щиро розсмішить тебе.
Ось іще одна прикмета народної казки — загадкова й напрочуд цікава. Чимало казок зовсім відмінних один від одного народів — навіть тих, що живуть на різних континентах, — подібні за змістом, герої й сюжети в них схожі, хоча, ясна річ, казка кожного народу має властиве тільки їй національне забарвлення. Приміром, казка про рибалку й рибку відома майже у всій Європі, від скандінавської Півночі та Ісландії до Середземного моря; знають її і в Латинській Америці, і в Канаді, і в Азії (зокрема в Індонезії), і в Африці.
Так само поширена в багатьох країнах казка про хлопця-ведмедя: її розповідають і у Франції, і на Кубі, й у В’єтнамі.
А казки про злу мачуху й падчерку, про трьох братів — двох розумних і дурника, про бідного парубка і царівну, про царівну-жабу, про хлопчика-Мізинчика, про змієборство, про Кота в чоботях, про лисицю й вовка, про цвіт папороті,— в якого тільки народу їх не здибаєш! Не перебільшуючи, можна сказати, що вони побутують на всій Землі…
Учені-фольклористи багатьох країн прагнули проникнути в таємницю цього явища і створили кілька теорій про причини схожості казок різних народів світу.
Одна з таких теорій — міфологічна. її прихильники — славнозвісні збирачі німецького фольклору брати Грімм (Якоб і Вільгельм), англійський дослідник індійських народних казок Макс Мюллер, російські збирачі Олександр Афанасьєв і Федір Буслаєв. На думку цих учених, усі казки розвинулись із єдиного джерела — прадавнього міфа. Міф — теж жанр усної творчості народу. Виник він за первісно-общинного ладу, а може, й раніше, в часи доісторичні. Міф — це переказ про явища природи, про різні події; це також фантастична оповідка про богів, обожнених героїв, уявних істот.
Інша теорія — міграційна. Вона грунтується на ідеї про те, що казки «мандрують» по світу, від одного народу до іншого. Цю теорію обстоювали німецький дослідник індійських народних казок Теодор Бенфей і російський академік Сергій Федорович Ольденбург.
Є ще одна теорія, з допомогою якої вчені пояснювали схожість казок різних народів світу. Це теорія побутово-психологічного породження сюжетів. її творці — англійський етнограф і філолог Джеймс Фрейзер та академік Олександр Миколайович Веселовський, — вивчаючи побут, духовну культуру і соціальне життя племен та народностей, які стояли ще на докласовому ступені розвитку, дійшли висновку: подібність казок пояснюється тим, що на зорі своєї історії люди мали однакові умови життя й однакову психологію.
Вчення про «спільність» казок, про їхню приналежність різним народам поглибив видатний радянський фольклорист Володимир Якович Пропп. Він виявив єдність усіх принципів побудови казок, пояснив їхню подібність на грунті дослідження історії багатьох людських суспільств. Виходив він із того, що зв’язок казки з дійсністю — не прямий, а надзвичайно складний, опосередкований.
Пропп стверджував, що казка — це твір історичний, оскільки вона неодмінно відображує певний етап життя народу, який її склав. Однак історизм цей не прямолінійний: явища й події, що про них розповідається в казці, переінакшені, «перекодовані», — тож виявити його дуже важко. Адже йдеться про подію, явище, ситуацію, які існували за глибокої давнини. Мало не всі фольклорні сюжети містять у собі художнє переосмислення, «заперечення» вірування чи обряду, яга колись були з ним пов’язані.
Творення казки свідчить про те, які міцні зв’язки єднають людей, що живуть на Землі. Тут усе нерозривне: і правічна спорідненість різних народів, і спільність людської психології, і схожість законів матеріальної та культурної історії, починаючи від найранніших її ступенів.
Отже, ми можемо твердити: казки різних народів світу схожі між собою тому, що бажання та прагнення, надії та мрії усіх народів схожі. Всі народи однаково розуміють те, що вважають за істину і неправду, справедливість і облуду, злочин і кару, геройство і боягузтво, велич і ницість.
Усі народи завжди хотіли, хочуть і хотітимуть жити в мирі, злагоді й достатку, ростити дітей, виховувати в них любов до праці, допитливість, чесність, доброту і щирість думок та почуттів. Усі народи прагнули, прагнуть і будуть прагнути свободи й щастя. І про все це розповідалося, розповідається й довіку буде розповідатися в казках, що їх складали, складають і складатимуть народи світу.
Величезне розмаїття казок народів нашої планети, — це свідчення невмирущої мудрості й краси людства. Це безцінна скарбниця його демократичної культури. Це мистецтво, створене у віках на історичних шляхах усіх народів у їхній боротьбі за поступ, за прийдешність.
З цієї скарбниці ми зачерпнули кілька пригорщів діамантів та самоцвітів і розсипали перед тобою, юний наш друже.
