Лука і вогонь життя - Ахмед Салман Рушді

— Ви знаєте, що я мав на увазі, — закінчив він, але значно слабшим командним голосом, ніж спочатку мав намір.

— Хм, — промовив Ніхтотато замислено. — А чого б нам не скористатися, приміром, он тим надзвичайно потужним, позашляховим, річкохідним, сильним як танк і, можливо, навіть турбогвинтовим, восьмиколісним, плоскодонним амфібійним засобом пересування, пришвартованим на пірсі?

— Хвилину тому його там ще не було, — промовив ведмідь Собака.

— Не знаю, як він там опинився, — сказав собака Ведмідь, — але мені той засіб щось не до вподоби.

Лука знав, що йому не варто звертати надто велику увагу на занепокоєння товаришів і рішуче пішов до вражаючого судна з написаною жирним шрифтом назвою «Арґо» на кормі. Отже, тато слабшає, а Ніхтотато набирає сили, тому пошуки мають стати ще наполегливішими, ніж раніше. Голова Луки сповнювалася питаннями, на які він не знаходив відповідей, — складнішими питаннями про природу Часу як такого. Якщо Час — це Річка, що вічно тече, а Річка Часу — ось вона! — саме тут і тече, то чи означає це, що Минуле там буде завжди, а Майбутнє вже існувало? Правда, він не міг їх бачити, бо їх окутувала імла, себто хмари, туман чи дим, але поза сумнівом, вони мусили там бути, бо в іншому разі, як Річка взагалі могла існувати? Проте, з другого боку, якщо Час тече так само як Річка, то стає зрозумілим, що Минуле вже спливло, і постає питання: як він зможе повернутися в Минуле, аби знайти Вогонь Життя, що горить на Горі Знань, яка стоїть біля Озера Мудрості, осяяного Світанком Днів? А якщо Минуле вже спливло, то що тоді є там вище біля джерел Річки? А якщо Майбутнє вже існувало, тоді, може, немає значення, що він, Лука, чинитиме потім, бо хай би як старався врятувати татове життя, можливо, доля Рашида Халіфи вже вирішена. Але якщо Майбутнє можна збудувати, хоча б частково, власними діями, то чи змінить Річка своє русло залежно від того, що він зробить? Що станеться з оповідними потоками, що містяться в Річці? Чи почнуть вони розповідати інші оповіді? І що є істинним: (а) люди творять історію, а Річка Часу у Світі Чарів лишень записує їхні досягнення, чи (b) Річка творить історію, а люди в Реальному Світі є лишень пішаками в її вічній грі? Який світ справжніший? Хто і за що відповідає? О, і ще одне запитання, можливо, найнагальніше: як він кермуватиме «Арґо»? Адже йому — лишень дванадцять років, і він ніколи не кермував автомобілем і не стояв біля штурвала катера; тут ні Собака, ні Ведмідь йому не помічники, а Ніхтотато, зсунувши на заплющені очі капелюха-панаму, розлігся на палубі.

«Гаразд, — думав Лука похмуро. — Наскільки складною справою може бути керування судном?» Він уважно розглядав прилади на капітанському містку. Ось перемикач, яким можна опустити колеса для пересування по землі, і той же перемикач слід натиснути вгору, якщо «Арґо» опиниться на воді; кнопка зеленого кольору означає «вперед», а поряд червона кнопка означає «стоп»; цей важіль, мабуть, треба перевести вперед, щоб поїхати вперед, і можливо, посунути ще далі вперед, щоб поїхати швидше; за допомогою цього колеса здійснюється кермове управління; а всіма іншими показниками, лічильниками, стрілками, вимірювальними приладами він, мабуть, може й знехтувати.

— Тримайтеся! — вигукнув Лука. — Рушаємо.

Відтак події розвивалися дуже стрімко, й Лука навіть до кінця не встиг усвідомити, як усе сталося, але вже за мить турбогвинтове амфібійне судно перевернулося на середині Річки, і вони опинилися у водяному вирі, що потягнув їх на дно; Лука лишень встиг подумати, а чи не з’їдять його Рибохвори й інші водяні гади, проте утратив свідомість і прийшов до тями уже на пірсі, коли ступав на облавок «Арґо», думаючи: «Наскільки складною справою може бути керування таким судном?» Єдиною ознакою якоїсь незвичайної події були показання лічильника у горішньому лівому куті його поля зору, які сигналізували, що він має на одне життя менше: 998. Ніхтотато дрімав на палубі «Арґо», а Лука вигукнув:

— Будь ласка, може б, ви допомогли мені трохи!

Проте Ніхтотато не ворухнувся, і Лука здогадався, що розбиратися в тонкощах управління судном йому доведеться самотужки. Мабуть, усі ці показники й прилади мали більше ваги, ніж йому здавалося.

З другої спроби він утримав «Арґо» на поверхні води, але трохи пропливши, потрапив у водяний вир, після чого судно понеслося по колу.

— Що таке? — кричав Лука, а Ніхтотато лишень підійняв капелюха-панаму й відповів:

— Це, мабуть, Водоверті.

Але що це за Водоверті? «Арґо» крутилося все швидше і швидше і з хвилини на хвилину могло піти на дно.

Ніхтотато сів рівно.

— Хм, — почав він. — Так. Однозначно, Водоверті десь поруч. — Він поглянув у воду, склав руки руркою біля рота й закричав: — Нельсон! Дуан! Фішер! Припиніть бавитися! Мордуйте когось іншого! — В цю мить «Арґо» таки пішло на дно, кількість очок зменшилася, а вони знову опинилися на пірсі з цифрою 997 на лічильнику.

— Риба, — сказав Ніхтотато коротко. — Водоверть-Рибаверть. Малі, але дуже швидкі негідники. На облюбованих ними місцях завжди є вири.

— І як бути з ними? — допитувався Лука.

— Тобі треба дізнатися, — сказав Ніхтотато, — як люди потрапляють назад у Минуле.

— Думаю… через його пригадування? — розмірковував Лука. — Однозначно, не через його забування?

— Дуже добре, — сказав Ніхтотато. — А хто ніколи не забуває?

— Слон, — сказав Лука, і саме в цю мить його погляд упав на пару недоладних створінь з качкоподібними тілами і великими слонячими головами, які підстрибували у воді недалеко