Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 - Що таке, Шон? – запитав Ендрю, спокійно висунувшись із вікна.

 - Я зробив це, Професор! Я зробив це! – сказав Шон. – Вона співає. Вона солодко співає. Йдіть та побачите! – Його обличчя почервоніло від гордості та збудження.

 Зрозумівши, що Шон повинен говорити про моторну косарку, Ендрю сказав:

 - Тоді зсунься зі шляху, і я припаркую авто.

 Шон слухняно відступив у кущі, а потім побіг за авто. Як тільки Ендрю та Ейдан вилізли з машини, він швидко повів їх до дивного сараю. Усередині, моторна косарка стояла під кольоровим вікном, у кільці іржі. Здається, Шон її відполірував.

 - Тягніть стартер. Слухайте вона співає, - попросив Шон.

 Із сумнівом, Ендрю нахилився та взявся за ручку на кінці стартера. Зазвичай, це було схоже на намагання тягнути ручку, яка вбудована у споконвічний граніт. У добрий день, ви могли витягнути ручку приблизно на дюйм [19], із сильним скрипінням. У поганий день, ручка не рухалась, як би сильно ви не старалися потягнути. У добрі та погані дні все закінчувалося однаково – нічим. Але зараз, Ендрю відчував, як дріт солодко співав у його руці. Коли він досяг критичної довжини, двигун кашлянув, зачепився та вибухнув пихкаючим ревом. Косарка вся затряслася, наповнюючи сарайчик блакитним смоком. Шон зробив диво. Ендрю відчув всеосяжну тривогу. Він знав, що містер Сток буде розлючений.

 - Добре зроблено, Шоне, - сердечно сказав він, та спробував підрахувати скільки займе часу, поки містер Сток відчує потребу у косінні газонів. – Е… - проревів він крізь шум косарки, - скільки часу до Мелстоунського Літнього Фестивалю? Як виключити цю штуку?

 Шон потягнувся уперед та спритно смикнув праву рукоятку.

 - Два тижні, - сказав він у дзвенячій тиші. – Не протягом двох тижнів. Я думав кожен знає це.

 - Тоді ми захищені від Гніву Стока до тих пір, - пробурмотів Ендрю. – Добра робота, Шоне. А зараз можеш продовжувати та прибрати цей сарай.

 - Не можу я покосити траву? – попросив Шон.

 - Ні, - сказав Ендрю. – Це було б вкрай нерозумно.

 Обидва, Шон та Ейдан, були розчаровані. Ейдан подумав, що возитися із пихкаючою газонокосаркою, по-черзі із Шоном, було б весело. Шон сумно подивився на сміття у сараї.

 - Що мені робити із мішками з цементом? – сказав він.

 Мішки із цементом знаходилися там так давно, що стали схожими на ряд валунів, обгорнуті у жорсткий папір.

 - Краще їх зарити, - сказав Ендрю, через плече, виштовхуючи Ейдана з сараю. – Давай, Ейдане. Ми маємо розвантажити авто.

 Коли вони перетинали газон перед будинком, Ейдан багатозначно подивився на траву. Вона уся була у пучках та скупченнях. У газоні був гарний врожай маргариток, жовтців та кульбабок, а також декількох величезних прямих чортополохів. Якщо цей газон коли-небудь і потребував стрижки…

 - Не питай, - сказав Ендрю. – Містер Сток буде повністю зайнятий до Фестивалю, розтягуючи боби та накачуючи томати. Він колекціонує перші призи. Він також пишається тим, що лише він може завести ту косарку. Я сподіваюся, до часу, коли Фестиваль пройде, та косарка повернеться до своєї старої форми. У іншому випадку, я отримаю гори мертвого салату.

 - Зрозумів, - сказав Ейдан – Я думаю. 

 - І моркву, довжиною з ярд [20], - сказав Ендрю із гіркотою.

 Вони вивантажили продукти та віднесли їх до кухні. Потім Ейдан повернувся за своїми власними випуклими пакетами. Поки він тягнув їх до своєї кімнати, він почув шум, схожий на працюючу косарку. Певне, Шон ослухався Ендрю, подумав він, виглядаючи у вікно. Але виявилося, що це шуміло адаптоване авто Тарквіна О’Коннора, який приїхав забрати Сташ на ланч, додому. Добре! Подумав Ейдан. У кабінеті Ендрю, на підвіконні, лежав величезний електричний ліхтарик. Оскільки Сташ там не буде, Ейдан збирався піти у кабінет та позичити ліхтарика. Він пригодиться йому сьогодні вночі.

 Ейдану подобалась його кімната. Йому подобався її розмір, низька стеля та її довжина, низьке вікно, яке показувало, що стіни були завтовшки у три фути [21]. Він розмірковував, чи це вікно не було колись бійницею. Мелстоун Хауз, безумовно, був досить старим. Особливо Ейдана зачарувало те, як скрипуча дерев’яна підлога нахилено прилягала до кожної з чотирьох стін. Якщо він клав скляну кульку, яка, як виявилося, була у його кишені, на середину кімнати, вона котилася до певної стіни, в залежності він того як він її кидав.

 До його жаху, місіс Сток була у кімнаті, карально прибираючи. Оскільки їй було заборонено переміщувати меблі у вітальні, місіс Сток вирішила вимістити свої почуття на цій кімнаті. Вона сердито подивилася на Ейдана та на пакети, які він ніс.

 - Приїхав сюди на довгий час, так? – сказала вона. – Накупив достатньо для життя. Я сподіваюсь, що ти вдячний Професору Хоупу. У нього не так вже й багато грошей, знаєш.

 Ейдан вже відкрив рота, щоб сказати їй, що сам купив собі одяг. Та знову його закрив. Ендрю не любить кольорову капусту. Якщо він розсердить місіс Сток, вона зробить кольорову капусту на вечерю, а це роздратує Ендрю. Ейдан найбільш відчайдушно потребував, щоб Ендрю не був роздратований, інакше Ендрю відправить його назад до Аркрайтів. Ейдан не був певний, чи винесе це. 

 - Так, я, - сказав він. – Дуже вдячний. – Він підійшов до вікна та вивалив пакети з одягом на три футову ширину підвіконня.

 - Це піде до комоду, - зауважила місіс Сток.

 - Я хочу одягнути деякі з них зараз, - сказав Ейдан лагідно. – Ви знаєте, що Шон зробив диво з газонокосаркою?

 - І винеси весь той пластик до відра із сміттям. Зробив це зараз? – сказала місіс Сток.

 - Так. Професор Хоуп був дійсно вражений, - майстерно сказав Ейдан – і майже правдиво. – Містер Сток зараз може косити траву.