Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 Ендрю закрив двері за містером Стоком та вибухнув реготом. Ейдан подумав про всі ці редиски минулого вечора та захихикав. Вони все ще сміялися та сміялися, коли прийшла місіс Сток, яка принесла сьогоднішній часопис та обережно підштовхувала перед собою Шона.

 - Ви повинні пояснити йому ретельно, - сказала вона.

 - Добре, - сказав Ендрю. – Хвилинку. Я хочу подивитися на результати сьогоднішніх скачок.

 - Я не схвалюю парі, - сказала місіс Сток, знімаючи пальто та одягаючи її хрустку синю уніформу.

 - Хіба ця справа з результатами скачок не дурниця? – запитав Ейдан.

 - Можливо, - сказав Ендрю, відкривши часопис. – Але я хочу перевірити це. Подивимось. Перші перегони у Каттеріку [18]… - він замовк та витріщився.

 - Що там? – запитав Ейдан, у той час як місіс Сток штовхнула Шона зі свого шляху, ніби він був меблями у вітальні, та почала чистити стіл.

 - Перший, - прочитав Ендрю дещо здавленим голосом, - Тріумф Шона…

 - Певне, ні! – вигукнула місіс Сток, одягаючи яскраві рожеві гумові рукавиці. 

 - Другий, - продовжував читати Ендрю, - Прекрасний Секретар і третій – Монопод. Третє місце означає одноногий. Якщо застосувати це до Тарквіна О’Коннора, то все це звучить надзвичайно доречно. Сьогодні вранці я їду у Мелтон, місіс Сток. Можете написати мені список покупок?

 Шон прочистив із тривогою горло.

 - Що я роблю, професор Хоуп?

 Ендрю не мав жодної гадки що має робити Шон, або може робити. Він пограв із думкою, щоб доручити Сташ знайти роботу для Шона, коли вона прийде, але вирішив, що це не чесно по відношенню до них обох. Він думав швидко. Де Шон може не заподіяти шкоди?

 - Е…хм. Старий сарай у дворі потребує прибирання, Шоне. Думаєш справишся із цим?

 Шон охоче посміхнувся та зробив зусилля, аби виглядати розумним.

 - О, так, Професор. Я можу це зробити.

 - Тоді, іди за мною, - сказав Ендрю. Подумавши, що Ейдан може мати кращі ідеї щодо того, що може Шон, він запитав Ейдана, - Хочеш піти із нами? – Ейдан кивнув. Місіс Сток крутилася по кухні, як вихор, змушуючи його відчувати себе дуже некомфортно.

 Втрьох вони вийшли з будинку, у легку дощову мряку. Вони як раз проходили повз передній фасад будинку, щоб вийти у двір, коли маленьке авто примчало та зупинилося, у розсипі вологого гравію. Це було адаптоване авто Тарквіна, із Тарківном за кермом. Пасажирські двері відчинилися і вискочила Сташ. Ендрю ледь витріщився. Сьогодні Сташ одягнулася як офіційний секретар. Зникли вчорашні гумові чоботи та жилет. Вона одягнула охайну білу сорочку з короткою темною спідницею та туфлі на високих підборах. Ендрю мав визнати, що виглядала вона доволі казково, особливо ноги. Шкода, що вона божевільна.

 - Я одразу почну сортувати все до комп’ютера, добре, Професоре? – визвалась вона та рвонула крізь дощ до передніх дверей, перш ніж Ендрю зміг відповісти.

 Тим часом Тарквін, витяг себе з водійського сидіння та встав на милиці.

 - Чи можна вас на коротку розмову, Професоре, коли у Вас буде вільна хвилина? – сказав він. – На коротку, але важливу.

 - Звичайно, - відповів Ендрю. “Мова піде про: Не-смійте-чіплятися–до-моєї-дочки”, подумав він. Зрозуміло. Мабуть, нелегко мати гарну, божевільну дочку. – Зачекайте на мене у вітальні, якщо Ви не проти. Я трохи зайнятий. Маю показати Шонові, що робити.

 Тарквін кивнув та перемістив себе до передніх дверей. Ендрю, Ейдан та Шон пішли у двір, де знаходився розбитий старий сарай. Ендрю завжди дивувався навіщо його побудували. Можливо як студію художника? Він був старий, побудований з маленької, темно-червоної цегли, яку важко знайти у наш час, із дахом з одного схилу. Хтось, дуже-дуже давно, покрив цеглу тонким шаром побілки, яка значною мірою стерлася. Сарай був досить великим – якраз – для стайні або для того, щоб ховати карету, крім того, що у ньому не було вікон і лише одні маленькі дивні арочні двері. Дах протікав. Хтось дуже-дуже давно, задрапірував декількома шарами парусини черепицю, щоб не потрапляла волога. Крізь брили його стін проросла кропива.

 Ендрю змусив закляклі двері відчинитися у невиразність, що складалась: з мішків із цементом (“Коли дідусь потребував цемент?” здивувався Ендрю), банок із фарбами (“Або це?”) та старих садових сидінь. Посередині стояла велика стара іржава косарка, із мотором, яку тільки містер Сток міг змусити працювати.

 Шон зіткнувся із косаркою та подряпав шкіру на гомілці.

 - Ой, - сказав він жалібно. – Темрява тут. Не бачу.

 - Хвилинку, - Ендрю вийшов на двір знову, де він став навшпиньки серед кропиви та пробував дотягнутися до кутка однієї з парусин. Він потягнув. Цілий шар парусини впав униз, на його голову ливнем з кусків штукатурки, гілочок та безіменного сміття.

 Усередині сараю, Ейдан вигукнув, а Шон стояв роззявивши рота. Там було вікно, нахилене разом із дахом. Воно було зроблене із квадратів кольорового скла, так само, як те, що було у верхній частині кухонних дверей, і очевидно, таке ж старе. На відміну від скла задніх дверей, його панелі були вкриті кіркою древнього бруду та, у деяких місцях, було тріснуте. З нього звисало пасмами та пучками павутиння, погойдуючись на вітру, що линув з дверей. Але воно все ще пропускало потік кольорового світла. У цьому світлі, Ейдан побачив, що стіни сараю були обшиті деревом, старим блідим деревом, на якому були вирізані дюжини фантастичних форм, але настільки запилених, що було незрозуміло, що то за форми. Він зняв окуляри, щоб довідатися.

 Назовні, Ендрю звільнився від парусини, яка розірвалася на шматочки під його ногами. Він зняв окуляри, щоб протерти їх, розуміючи, із жалем, що тільки що знищив досить велику кількість заклинань дідуся. Або пра-дідуся. Можливо також і пра-пра-дідуся.

 - Ідіть сюди та подивіться!