Наказ лейтенанта Вершини - Василь Олександрович Лисенко
— Чому?
— Що на думці — те й на обличчі! Надто вона пряма та відверта, надто прямолінійна…
Дома в Олефіренків нікого не було. Кравець дістав з-під ганку ключ, відімкнув двері, пропустив Юрка, не кваплячись увійшов слідом.
У світлиці пахло м'ятою.
— Сідай, — звелів Кравець — бо розмова в нас буде довга.
Юрко сів за стіл і допитливо дивився на Кравця. Той зняв свиту, роззувся і теж сів до столу:
— Учора я говорив з Іваном Петровичем, згадували й про Юргена Берга. І вирішили ми, що ти, Юрку, переходиш під моє керівництво. Я буду, так би мовити, твоїм наставником, учителем і командиром. І ти мусиш зі мною радитися і нічого не робити самочинно. Є відомості, що фашисти затівають якусь підступну каверзу. По всьому видно, що готується провокація.
— Яка?
— Точно не відомо. Думаю, і для Юргена Берга Маєр якусь капость придумає. А чи зумієш ти повестися так, як треба? Недавно в Зоряній відбулася розмова між Маєром і Зіфертом. Маєр нарешті надумав скористатися послугами Юргена Берга.
— Якими? — запитав Юрко.
— Не знаю… — розвів руками Кравець, — просто Маєр сказав, що ти фольксдойч і мусиш служити фатерлянду. Чи готовий ти до розмови з Маєром?
— Думаю, що готовий. Я вже не раз з ним розмовляв. А чого ви сумніваєтеся?
— А я не певен, що ти все продумав, все передбачив. Що ти, скажімо, відповіси Маєру, як він запитає, чому сховав його у льоху? Про це розпитував Маєра Зіферт. Цей фашист щось підозрює. Думаю, гестапівці не дурні, але ми повинні бути розумнішими. Вони хитрі, а ми мусимо бути хитрішими. Так що ти відповіси Маєру?
— Не знаю.
— А треба знати.
— Я скажу, що злякався, бо за вбитого німецького офіцера підлягають розстрілу сто жителів села…
— Виходить, що ти рятував своїх «земляків» з переляку, — посміхнувся Кравець, — а якби не злякався, то хай би пана Маєра і пана Штарка партизани розстріляли? Так? Я певен, що Маєру не сподобається така відповідь. Не годиться вона для справжнього фольксдойча! Не підходить! Тут потрібне інше, — Кравець на хвилю замислився, — зовсім інше пояснення, більш, так би мовити, романтичне, хвилююче та вражаюче. Треба подумати. Для цього я й покликав тебе. Що фашисти, що петлюрівці чи інша подібна наволоч — всі вони одним миром мазані. У всіх їх одна розбійницька, просякнута зневагою до інших народів ідеологія. І шита ця ідеологія білими нитками. Надто багато в ній вразливих місць. От і мусимо ними скористатися.
— Як же?
— Дуже просто. Мусимо зіграти на фашистській підлості. Кравець дістав з полиці стос газет, надрукованих на цупкому сірому папері, поклав їх перед Юрком.
— Німці видають у Києві окупаційну газету «Нове українське слово», друкують в ній свої розпорядження, повідомлення про страти підпільників та партизан. Часто вміщуються тут і статті Геббельса. В одній з них він гнівається на українських дівчат, вивезених на роботу до Німеччини, вважає, що багато цих дівчат мають вищу освіту, покінчали інститути, університети, хизуються своєю освіченістю, не хочуть працювати на користь великої Німеччини. Який же висновок робить Геббельс? Він запевняє: хоча німецькі дівчата не кінчали університетів, але вони розумніші за східних полонянок, бо в їх жилах тече благородна німецька кров, бо вони належать до вищої раси. Не можеш збагнути, до чого веду?
— Не можу. Я давно знаю, що німці вважають себе вищою расою. Про це мені й Маєр не раз говорив.
Кравець схвально кивнув:
— То він тобі говорив, а тепер ти мусиш йому розповісти!
— Що?
— Про вищу расу. У цих газетах є стаття Геббельса «Голос крові», звернена до фольксдойчів. Ти уважно прочитай її і розумно використовуй поради їхнього Геббельса у своїх стосунках з Маєром. Ти ж фольксдойч, представник «вищої раси», і мусиш «розумом і серцем відчувати своє особливе призначення на землі!» Тільки не перегравай. Краще недобрати, ніж перебрати.
Кравець підсунув до Юрка газети:
— Бери та читай, бо скоро доведеться тобі, хлопче, мати розмову з Маєром та Зіфертом. І ми повинні приготуватися. Мусимо бути обережними та обачними. На нас чекають небезпечні випробування. Ми повинні виконати своє завдання перед Батьківщиною. Читай, Юрко, ці газети і думай про наших дівчат, вивезених в рабство. Мусимо їх рятувати, допомогти їм!
— Як же ми допоможемо?
— Треба нищити фашистів, допомагати Червоній Армії, а вона скоріше визволить всіх нас із страшної неволі. Але будь обережним, Юрко, і ніколи не втрачай витримки. Приглядайся до людей, вивчай їх, дивися, кому можна вірити, а кого краще обійти десятою дорогою.
— Не вмію я вивчати людей, — сумно відповів Юрко, — не можу зрозуміти їх вчинки, не можу збагнути, як вони наважуються таке чинити.
— Що ти не можеш збагнути? — запитав Кравець.
— От дивіться, — почав Юрко, — як же так могло трапитися? От, приміром, Тимофій Шлапак, вчився в дев'ятому класі, наш хлопець! Мати його — передова ланкова, батько — тракторист, на фронті воює, а син подався в поліцію. Чого? Бо там пайок видають і можна над людьми коверзувати, показувати свою зверхність. Фашисти — це вища раса, і він за ними тягнеться, теж хоче бути вищим за людей. І Степан Ковальчук, у десятому класі вчився — тепер у районній поліції. Ну чому ці хлопці стали зрадниками? Чому в них гниле нутро? Чому одна людина йде на смерть за Батьківщину, витримує всі тортури, а інша… Хай і небагато цих підляків, але ж вони є! От і спробуй розібратися в людях. Перед війною наша школа проводила в лісі ігри в «червоних» і «синіх». «Червоними» керував Степан Ковальчук, він і на зборах виступав, закликав всіх бути «Ворошиловськнми стрільцями», готуватися до захисту Батьківщини. А тепер в поліції, гад повзучий!
Кравець не перебивав Юрка, лише злегка постукував пальцями по краю стола, час від часу схвально кивав.
— Правильно мислиш, — зауважив він спокійно, — це надто важливе питання — хто є хто. Треба лише правильно його вирішити. Отут і треба дивитися, як діє та чи інша людина, аналізувати її вчинки. Є чесні люди і є нечесні, їх суть рано чи пізно проявляється. Отут і треба дивитися, про інших дбає чи лише про себе думає? Чи
