Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг

А тоді... Гаррі навіть не помітив, як це сталося... обидві жінки ридали, вже обнявшись. Спантеличений, дивуючись, чи не збожеволів раптом увесь білий світ, він озирнувся: Рон був не менш приголомшений, ніж Гаррі, а Джіні з Герміоною обмінювалися враженими поглядами.

- Ти бачиш! - пролунав напружений голос. Тонкс уважно дивилася на Люпина. - Вона все одно хоче за нього заміж, хоч він і покусаний! Їй це байдуже!

- Це інша ситуація, - ледве ворушив устами Люпин, що раптом аж заціпенів. - Білл не буде справжнім вовкулакою. Ці випадки зовсім...

- Але мені теж байдуже, мені це байдуже! - схопила Тонкс Люпина за мантію й затрясла. - Я вже мільйон разів тобі казала...

І Гаррі раптом зрозумів, що означав патронус Тонкс, і її сіре волосся, і чому вона прибігла по Дамблдора, коли почула, що на когось напав Ґрейбек; Тонкс і справді була закохана, тільки не в Сіріуса...

- А я тобі казав уже мільйон разів, - відповів Люпин, уникаючи її погляду і дивлячись у підлогу, - що я для тебе надто старий, і вбогий... і небезпечний...

- Ремусе, я завжди казала, що ця твоя позиція просто сміховинна, - втрутилася місіс Візлі, визираючи з-за плеча Флер і поплескуючи її по спині.

- Нічого не сміховинна, - наполягав на своєму Люпин. - Тонкс заслуговує молодого й дужого.

- Але ж вона хоче тебе, - ледь-ледь усміхнувся містер Візлі. - До того ж, Ремусе, молоді й дужі чоловіки не завжди такими залишаються. - Він засмучено показав на свого сина, що лежав між ними.

- Зараз... не час це обговорювати, - відповів Люпин і збентежено озирнувся, намагаючись ні на кого не дивитися. - Дамблдор помер...

- Дамблдор був би просто щасливий, якби знав, що в світі стало хоч на крихту більше любові, - зронила професорка Макґонеґел, і тут знову відчинилися двері й увійшов Геґрід.

Ті місця його обличчя, що не заросли волоссям та бородою, були вогкі й напухлі; він здригався від ридань, тримаючи в руці свою плямисту хустинку-як-скатертинку.

- Я... я си все зробив, пані професорко, - ледве вимовив він. - 3-забрав його. Професорка Спраут повкладала діточок у ліжка. Професор Флитвік ще си лежить, але каже, що з ним усьо буде файно, а професор Слизоріг просив переказати, що міністерство вже поінформоване.

- Дякую, Геґріде, - сказала професорка Макґонеґел, негайно вставши й обвівши поглядом усіх, хто зібрався навколо Біллового ліжка. - Мушу зустріти представників міністерства, коли вони сюди прибудуть. Геґріде, передай вихователям гуртожитків... Слизоріг хай представляє Слизерин... що я негайно хочу їх бачити у своєму кабінеті. Ти теж приходь.

Геґрід кивнув, розвернувся й почовгав з палати, а Макґонеґел подивилася на Гаррі.

- Гаррі, перед зустріччю з ними, я хотіла б поговорити з тобою. Ходімо...

Гаррі встав, пробурмотів Ронові, Джіні й Герміоні: «Бувайте», - і вийшов за професоркою Макґонеґел з палати. У коридорах було безлюдно й тихо, і лише вдалині лунала пісня фенікса.

Минуло кілька хвилин, перш ніж Гаррі збагнув, що вони йдуть не до кабінету професорки Макґонеґел, а до Дамблдорового кабінету, а ще за кілька секунд він усвідомив, що й справді - вона ж була заступницею директора... отже, зараз вона директорка... тому той кабінет з гаргуйлем належить їй...

Вони мовчки піднялися рухомими ґвинтовими сходами й зайшли в округлий кабінет. Він не знав, чого очікувати: можливо, кабінет буде завішаний чорною тканиною, чи там навіть лежатиме Дамблдорове тіло. Насправді все в кабінеті було таким самим, як і тоді, коли вони з Дамблдором кілька годин тому звідси виходили: срібні прилади сюрчали й випускали клубочки диму на столиках з тонкими ніжками, меч Ґрифіндора за склом виблискував собі у місячному сяйві, а Сортувальний Капелюх лежав на полиці за письмовим столом. Тільки Фоуксове сідало було порожнє - він і досі голосив на подвір’ї. Та ще галерея покійних директорів і директорок Гоґвортсу поповнилася новим портретом... Дамблдор дрімав у золотій рамі над столом, на його гачкуватому носі сиділи схожі на два півмісяці окуляри, а сам він був спокійний і вмиротворений.

Поглянувши на цей портрет, професорка Макґонеґел зробила дивний рух, наче додавала собі твердості, а тоді обійшла письмовий стіл і подивилася на Гаррі. Її пооране зморшками обличчя напружилось.

- Гаррі, - сказала вона, - я хотіла б знати, що ви з професором Дамблдором цього вечора робили, коли покинули межі школи.

- Я не можу вам цього сказати, пані професорко, - відповів Гаррі. Він очікував цього запитання й заздалегідь приготував відповідь. Саме тут, у цьому кабінеті, Дамблдор сказав йому, що Гаррі не може розповідати про зміст їхніх уроків нікому, крім Рона й Герміони.

- Гаррі, це може бути важливо, - наполягла професорка Макґонеґел.

- Так, - погодився Гаррі, - і навіть дуже, але він не хотів, щоб я комусь про це розповідав.

Професорка Макґонеґел суворо глянула на нього.

- Поттере, - Гаррі відзначив, що вона знову звернулася до нього офіційно, - з огляду на смерть професора Дамблдора, ти повинен розуміти, що ситуація змінилася...

- Я так не думаю, - стенув він плечима. - Професор Дамблдор не казав, щоб я перестав виконувати його накази, якщо він помре.

- Але...

- Вам треба знати лиш одне, перш ніж сюди прибуде хтось із міністерства: мадам Розмерта перебуває під дією закляття «Імперіус», вона допомагала Мелфоєві і смертежерам, ось як те намисто й отруєний мед...

- Розмерта? - недовірливо урвала його професорка Макґонеґел, та не встигла вона сказати ще щось, як за їхніми спинами постукали в двері, і в кабінет ввалилися професори Спраут, Флитвік та Слизоріг, а за ними Геґрід, що й далі заливався рясними слізьми й здригався від горя усім своїм велетенським тілом.

- Снейп! - вигукнув Слизоріг, який був найбільше за всіх приголомшений, блідий і спітнілий. - Снейп! Я ж його навчав! Я вважав, що його знаю!

Але ніхто не встиг йому відповісти, бо високо вгорі зі стіни пролунав різкий голос: у свою порожню раму щойно повернувся чаклун з жовтавим обличчям і коротким чорним чубчиком.

- Мінерво, за кілька секунд тут буде пан міністр, він щойно роз’явився з міністерства.

- Дякую, Еверарде, - сказала професорка Макґонеґел і швидко обернулася до вчителів.

- Поки він не прийшов, я мушу поговорити про те, що буде з Гоґвортсом, - квапливо сказала вона. - Я особисто не впевнена,