Чаклунка з останньої парти - Тамара Крюкова

Дівчинка допитливо заглянула бабусі в очі. Стара чарівниця відвела погляд. Це говорило красномовніше за будь-які слова. Липочка зрозуміла, що її таки не візьмуть на урочистості. Це було жорстоко. Зубріння давніх дієслів здавалося святом у порівнянні з тим, що їй доведеться самотою сидіти вдома, поки всі танцюватимуть, дивитимуться вистави вуличних артистів, їстимуть цукрову вату й горішки. Липочка так виразно уявила собі свою сумну долю, що сльози горохом покотилися по її щоках.

Все складалося не просто погано, а гірше не може бути.

Августинине серце розривалося від жалю, їй хотілося хоч якось утішити онучку. Вона ласкаво погладила дівчинку по голові і сказала:

— Не плач, дитинко! Поки мене не буде, можеш почитати «Абетку чаклунства». Я дозволяю.

Липочка зневажливо скривилася. Кому потрібна якась абетка, коли всі розважатимуться в столиці? Дівчинка вискочила надвір і щосили грюкнула дверима, щоб показати, яка вона сердита.

Весна остаточно запанувала над усім. Вона розбризкала яскраво-зелену акварель по кронах дерев, торкнула ніжним пензликом кінчики темних ялинових лап і вигаптувала гірські схили срібними нитками струмочків.

Наближався день коронації. Липочка до останнього сподівалася, що бабуся передумає і таки візьме її із собою. Напередодні від'їзду до столиці старенька чарівниця пішла до мірошника по килим-самоліт. Це був гарний знак. На килимі найзручніше подорожувати удвох.

Взагалі-то килим належав Августині і раніше зберігався у неї вдома. Але одного дня, коли Липочці виповнилося п'ять років, Августина заскочила її, коли та намагалася політати. Відтоді чарівниця розсудливо віднесла килим до мірошника, аби допитлива онучка не могла до нього добратися.

Августина з вечора перевірила, як килим зберігся, чи не проїла його міль, і залишилася задоволена. Рано-вранці старенька винесла килим на моріжок перед будинком. Липочка була тут як тут. Вона надягла своє найкраще вбрання і прихопила торбинку з дрібничками, які, як їй здавалося, можуть знадобитися в дорозі.

— А ти куди зібралася? — запитала Августина.

— Бабусю, але…

— Жодних «але». Повір мені, так буде краще. А щоб ти не нудьгувала, я залишу тобі незвичайний дарунок.

— Не треба мені ніяких дарунків, — сердито відмахнулася Липочка.

— Що ж, діло твоє. Якщо ти відмовляєшся від сюрпризу… — зітнула плечима бабуся.

Липочка миттю микнулася назад. Вона з досвіду знала, що бабуся не вмовлятиме. А сидіти вдома з подарунком все ж приємніше, ніж без нього.

— Я не відмовляюся. Що за сюрприз? — поцікавилася дівчинка.

Августина змовницьки посміхнулася, пройшла до своєї кімнати і поманила онучку. Коли старенька відчинила «заборонену» шафку, Липочці від передчуття дива занудило коло серця. Бабуся охороняла шафку як зіницю ока. Вона наклала на неї стільки заклять, що дівчинка навіть близько не могла до неї підступитися. А все тому, що чарівниця зберігала там «табу».

Липочці було страх як цікаво дізнатися, що це за штуковина, «табу», і яка вона із себе, але на всі розпитування бабуся відповідала, що це заборонено. І ось зараз нарешті завіса таємниці спаде! Від цікавості і сподівання чогось значного Липочка посунулася вперед, щоб краще розгледіти табу.

Але, мабуть, сьогодні був день розчарувань, бо замість таємничого табу старенька чарівниця дістала з полиці звичайний зошит. У Липочки, як вона побачила його, від образи опустилися куточки уст.

— Якщо це натяк на те, що я мушу вчитися, поки всі веселяться на святі… — ображено почала дівчинка, але бабуся її перебила:

— Мудра людина вчиться завжди, навіть коли розважається. До того ж це зовсім не те, що ти думаєш. Це Щоденник Бажань. Пам'ятаєш, я говорила тобі про головний секрет чаклунства? Це наочний посібник, який допоможе тобі навчитися бажати. Лише так ти зможеш стати справжньою чарівницею.

Липочка поглянула на зошит з куди більшим інтересом. Вона перегорнула щоденник.

— Тут нічого не написано, — розчаровано сказала дівчинка.

— Звичайно, адже тобі доведеться заповнювати щоденник самій. Досить лише записати бажання, і воно здійсниться точнісінько, як ти хотіла.

— І я можу загадати все, що завгодно? — пожвавішала дівчинка.

— Окрім одного. Ти не зможеш потрапити до столиці,— строго сказала бабуся.

Августині не треба було мати дар телепатії, аби зрозуміти, що в онучки зараз на гадці.

Липочка задумалася над почутим. Їй, звичайно, дуже хотілося потрапити на свято, але стати чарівницею відразу, без жодних зусиль, теж непогано. Вона запитала:

— Якщо чудеса робити так просто, то для чого вчитися?