Пітер Пен - Джеймс Баррі

Та навіть ці звуки стихли. Майкла це злякало ще дужче.

— Ну хоч би який-небудь звук! — крикнув він.

І ніби у відповідь на його прохання повітря здригнулося від жахливого гуркоту — він такого не чув ніколи в житті. Це пірати вдарили по них з Довгого Тома.

Гуркіт відбився від гір, і луна, здавалося, грізно горлала: “Де вони, де вони, де вони?”

Так раптово троє переляканих дітлахів на власній шкурі відчули різницю між казковим островом їхніх фантазій і тим самим островом, але вже справжнім. Коли нарешті небеса знову врівноважились, Джон і Майкл відшукали один одного в темряві. Джон автоматично переступав у повітрі, а Майкл незбагненним чином, не вміючи плавати, плив.

— Тебе вбили? — тремтячим голосом прошепотів Джон.

— Ще не знаю, — так само пошепки відповів Майкл.

Ми вже знаємо, що від гарматного пострілу ніхто не постраждав. Однак Пітера ударною хвилею віднесло ген аж до моря, а Венді підкинуло догори — самісіньку, без жодної рідної душі, зате з Дзенькою.

Для Венді краще було б випустити капелюха з рук. Я не знаю, чи ця ідея осяяла Дзеньку зненацька, чи фея готувала свій план всю дорогу, — але вона тут же вилізла з капелюха і повела Венді до згуби.

Дзенька була не те щоб зовсім погана, чи, радше, зараз вона була таки зовсім погана, але іноді вона все ж бувала дуже добра. Взагалі, феї можуть бути або такі, або сякі, бо вони такі малесенькі, що у них просто не вміщається більше ніж одне почуття нараз. Воно, звичайно, може змінитися, але це має бути повна, абсолютна зміна. А зараз Дзеньку переповнювали ревнощі. Що вона промовляла своїм чарівним дзвоном, Венді, звичайно, не могла знати: але я припускаю, що здебільшого це були лайливі та образливі слова, хоч і звучали дуже гарно, і фея літала то вперед, то назад, то знову вперед, ніби примовляючи: “Лети за мною, все буде добре”.

Що лишалося робити бідній Венді? Вона гукала то Пітера, то Джона, то Майкла, а у відповідь її тільки насмішкувато передражнювала луна. Венді ще не знала, що Дзенька палко ненавиділа її — ненавистю справжньої жінки. І так, приголомшена і трохи нестійка в польоті, вона прямувала за Дзенькою до своєї погибелі.

Розділ 5. Острів справджується

Відчуваючи, що Пітер повертається, Небувалія теж прокидалася до життя. Тут годилось би використати доконаний вид, але недоконаний Пітер любив більше і завжди надавав йому перевагу.

Поки немає Пітера, на острові тихо і спокійно. Феї вранці сплять на годину довше, звірі більше уваги приділяють своєму потомству, індіанці тяжко об’їдаються шість днів і шість ночей на тиждень, а коли пірати і загублені хлопчики ненароком зустрічаються, то просто для годиться кусають одне одного за великий палець.

Але з появою Пітера, який ненавидить сон, все мерщій повертається на свої місця, і якщо прикласти вухо до землі, то можна почути, як увесь острів вирує.

Цього вечора головні сили Небувалії були розташовані таким чином: загублені хлопчики шукали Пітера, пірати шукали загублених хлопчиків, індіанці шукали піратів, а хижаки шукали індіанців. Вони всі ходили колами одні за одни-ми довкола острова, але не зіштовхувались між собою, бо рухалися всі в одному напрямку.

Усі вони прагнули крові — всі, крім хлопчиків, які за інших обставин теж були б не проти, але сьогодні вийшли зустрічати свого ватажка. Кількість хлопчиків на острові, звичайно ж, змінюється, залежно від того, чи когось уб’ють, чи ще щось; але коли їх стає більше, що теж проти правил, то Пітер когось виганяє. Тепер їх було шестеро, коли рахувати Близнюків за двох. Тож уявімо собі, що ми сховалися тут, у заростях цукрової тростини, і спостерігаємо за ними — як вони простують вервечкою один за одним і кожен тримає долоню на руків’ї кинджала.

Пітер забороняє їм бодай у чомусь наслідувати його, тому вони носять ведмежі шкури і тому вони такі круглі й пухнасті, що аж котяться по землі, коли впадуть. Це додає ваги і певності їхній ході.

Першим іде Дуда — не найбільший боягуз, але найбільший невдаха зі всієї бравої команди. Досі він зазнав менше пригод, ніж будь-хто інший з його супутників, бо завжди щось важливе відбувається саме тоді, коли він на хвильку відлучиться. Усе навкруги може бути тихо, і він, користаючи з нагоди, іде назбирати дров для багаття, а коли повертається — вже по всьому: усі зализують рани і змивають кров. Таке невезіння позначилося на ньому виразом лагідної меланхолії, і замість того, щоб озлобитися на цілий світ, він став найсумирнішим з-поміж тутешніх хлопчаків. Біднесенький, добрий Дуда — над тобою сьогодні нависла небезпека. Стережися: якщо та пригода, яка чигає на тебе сьогодні, таки станеться — вона кине тебе у найглибшу безодню горя. Дудо, фея Дзенька, яка на цей вечір запланувала велике зло, шукає знаряддя злочину і вважає, що ти — найлегша здобич. Стережися Дзеньки.

Якби ж то він міг нас почути! Але ми ж насправді не на острові — і він проходить далі, стискаючи кулаки.

Наступним іде Чубчик, веселий і добродушний, а за ним — Ледь-Ледь: він витинає свищики з дерева і захоплено танцює під власні мелодії. Ледь-Ледь — найсамовпевненіший з тутешніх хлопців. Він певен, що пам’ятає все-все, що було з ним до того, як він загубився, включно з усіма добрими звичаями і манерами, і тому вічно задирає носа.

Четвертим іде Кудрик; він — великий бешкетник, і йому найчастіше доводиться виступати з шеренги, коли Пітер суворо промовляє: “Той, чиїх це рук діло, хай зробить крок уперед”. І за цією командою він уже мимоволі звик ступати вперед — винен чи не винен.

Останніми ідуть Близнюки, яких краще не описувати, щоб не переплутати. Пітер досі не вміє розрізняти їх, а його команда не має права знати щось, чого не знає він, тому ці двоє завжди полишені на себе і стараються триматися разом і жити з усіма в мирі — так їм зручніше.

Хлопчаки зникають у темряві, і після паузи — зовсім короткої паузи — все, що є живого на острові, пускається в рух: пірати виходять на полювання. Їх ще не видно, але вже чути — і чути завжди ту саму жахливу пісеньку: