Таємничий острів - Жюль Верн

У великих коморах Гранітного Палацу було вдосталь місця, але того дня бракувало часу, аби все туди перенести. Проте не можна було й забувати, що на острові висадилося шестеро розбійників із «Швидкого» – напевне, знавіснілих головорізів – і треба було вжити якихось заходів перестороги. Хоча міст через річку Вдячності й усі місточки було піднято, ніхто з колоністів не сумнівався, що вузенька смужка води не зупинить піратів, якщо ті захочуть перебратися через річку, а доведе до відчаю, вони страшніші за звірів.

Колоністи домовилися пізніше обміркувати питання про стосунки з тими людьми, але поки що належало вберегти від них складені поблизу Комина ящики та пакети, й цілу ніч по черзі один із колоністів стояв на чатах.

Проте тієї ночі каторжани не робили спроб напасти на колоністів. Дядечко Юп і Топ, поставлені на сторожі під Гранітним Палацом, відразу повідомили б колоністів, якби розбійники з’явилися поблизу.

Три наступні дні – 19, 20 і 21 жовтня – були присвячені порятунку всього, що мало хоч якусь цінність для колоністів чи то з вантажів «Швидкого», чи з його оснащення. Під час відпливу вони розвантажували корабельний трюм, а під час припливу перетягували добуте добро до комор Гранітного Палацу. Від корпусу судна, яке дедалі глибше осідало в пісок, вони віддерли значну частину його мідної обшивки. Перш ніж пісок остаточно засмоктав бриг, Айртон і Пенкроф устигли, пірнаючи на дно протоки, витягти якорі, якірні ланцюги, металеві зливки баласту і навіть чотири гармати, які вони підняли на поверхню води за допомогою герметично закупорених бочок і благополучно переправили на берег.

Як бачите, арсенал Гранітного Палацу виграв від вибуху на борту брига не менше, ніж його комори й склади. Мрійник Пенкроф уже намалював собі в уяві батарею, що стерегла б прохід до протоки та гирла річки Вдячності. Маючи чотири гармати, він брався не пропустити в острівні води й «наймогутніший флот»!

Коли від брига зостався лише ні на що не придатний каркас, почалася негода, яка й довершила його руйнування. Сайрес Сміт мав намір висадити корабельний корпус у повітря й потім витягти його рештки на сушу, але сильний норд-ост і шторм дали колоністам змогу заощадити порох.

І справді, в ніч із 23 на 24 жовтня хвилі остаточно розбили каркас «Швидкого» і самі викинули частину уламків на берег.

Попри найстаранніші пошуки, Сайрес Сміт не виявив ні в капітанській каюті, ні в інших приміщеннях жодних слідів суднових документів. Очевидно, пірати свідомо знищили всі папери, за якими можна було встановити особу капітана або власника корабля, а оскільки на кормовій дошці не значилося назви порту, до якого був приписаний бриг, то виявилося неможливим визначити і його національність. Проте Айртон і Пенкроф, судячи з деяких особливостей носової частини брига, упізнали в ньому судно, збудоване на англійських корабельнях.

Через тиждень після корабельної катастрофи – чи то пак, після дивовижної розв’язки, завдяки якій урятувалися колоністи, – решток брига не стало видно навіть під час відпливів. Його уламки забрали як не море, то колоністи, а комори Гранітного Палацу збагатилися усім цінним, що було на кораблі.

Таємниця, що огортала історію загибелі піратського корабля, напевне, ніколи так і не з’ясувалася б, якби 30 жовтня Наб не надибав на березі уламок циліндра із товстого заліза, на якому лишилися сліди вибуху: оболонка циліндра була погнута й порвана, очевидно, якоюсь сильною вибухівкою.

Наб приніс той шматок заліза своєму хазяїнові, що працював на той час у майстерні в Комині.

Інженер уважно оглянув циліндр і, обернувшись до Пенкрофа, спитав:

– Ви, друже, і далі наполягаєте, що «Швидкий» не наштовхнувся на риф, а загинув з якоїсь іншої причини?

– Так, пане Сайресе, – відповів моряк. – Ви знаєте не гірше від мене, що в протоці немає ніяких рифів.

– А що, коли він наштовхнувся на ось цей уламок заліза? – запитав інженер, показуючи морякові циліндр.

– Що? На цей шмат труби? – недовірливо аж скрикнув Пенкроф.

– Друзі мої, – сказав інженер, – чи пам’ятаєте ви, що перед тим як затонути, бриг підлетів у повітря, ніби піднятий водяним смерчем?

– Так, пане Сайресе, – відповів за всіх Герберт.

– Ви хочете знати, що викликало отой смерч? Ось ця штука, – сказав інженер, показуючи знівечену трубу.

– Ось ця? – перепитав Пенкроф, гадаючи, що інженер жартує.

– Саме ця. Цей циліндр – усе, що залишилося від торпеди.

– Торпеди?! – хором вигукнули інженерові друзі.

– А хто її випустив? – запитав Пенкроф, що не бажав визнавати себе переможеним.

– Не я! Це все, що я можу вам відповісти, – мовив Сайрес Сміт. – Але факт є факт: по бригу було випущено торпеду, й ми були свідками її величезної руйнівної сили.

Інженерові висновки. Пенкрофові грандіозні плани. Висотна батарея. Чотири постріли. Розмова про вцілілих піратів. Айртонове вагання. Великодушність Сайреса Сміта. Пенкроф неохоче здається.

Отож усьому причиною був підводний вибух торпеди… Сайрес Сміт, якому під час війни не раз доводилося випробовувати ці страшні засоби знищення, не міг помилитися. Саме через дію цього циліндра, начиненого нітрогліцерином, солями пікринової кислоти чи іншою вибухівкою, з протоки піднявся водяний стовп, і, знищений блискавичним ударом, бриг миттю пішов на дно; ось чому були такі великі пошкодження в корпусі корабля, що унеможливлювали його підняття із дна протоки. Та й не дивно: чи міг бриг «Швидкий» вистояти проти дії торпеди, що пускає на дно броненосний фрегат так само легко, як звичайну рибальську шхуну?

Так, усе з’ясувалося, усе… крім однієї обставини: звідки взялася торпеда у водах протоки?

– Друзі мої, – вів Сайрес Сміт далі. – Ми не маємо більше права сумніватися в тому, що на нашому острові живе якесь таємниче створіння, – можливо, так само, як ми, жертва корабельної катастрофи. Я це кажу для того, щоб ознайомити Айртона з тими загадковими подіями, які відбувалися тут останні два роки. Хто той невідомий добродій, втручання якого стільки разів уже рятувало нас із біди? Не можу собі й уявити. Чим він керується, допомагаючи нам, і чому переховується від нас після стількох неоціненних послуг? Теж не можу збагнути. Якщо згадати все, що він для нас зробив, не залишиться сумнівів: це людина, і до того ж могутня людина. Айртон так само йому зобов’язаний, як і ми, бо якщо той незнайомець урятував мене з моря