Скарб Солоного лиману - Олексій Якович Огульчанський

і уп´ялися очима в нас так, ніби побачили крокодила…

— З-з-звідки вас, шмаркачів, чорт приніс? — почувся хрипкий старечий голос.

— З «Калкана»!

— Ш-ш-о-о, — витріщив нахабисті очі щокастий. — Вони ще насміхаються! Ану геть із моїх очей! — коротко наказав він і додав: — Запам´ятайте, я страшний у своєму гніві!

Ми пірнули в очерети, відрачкували трохи і затаїлися. Згодом Ірвик обережно звівся навшпиньки, глянув із-за очерету на приблуд і одразу присів.

— Дичкодери! Вони ганяються у баюрі за якоюсь величезною рибиною, — прошепотів він.

Як потрапила така рибина у баюру, ми не знали.

— Мчимо на «Калкан»! Пам´ятаєш учорашній наказ дядька Карпа: «Коли біда — піднімайте на щоглі сейнера прапорець», — пригадав я.

— Е-е-е, ні. Доки дядько доїде на своїй таратайці, за «Чезетою» тільки смуга ляже, — відповів Ірвик.

— Драпонуть, — погодився я.

Якусь хвилину мовчки сушили голови: що ж робити!

— Придумав! — гаряче зашепотів Ірвик. — Біжи, Сергію, до «Калкана» і піднімай прапорець, а я цим хапугам таких жаринок підкину в черевики, що вони нізащо в світі не втечуть. От побачиш, — він злорадно глянув на обувку дичкодерів.

Я помчав до сейнера. Видерся на палубу, знайшов на щоглі мотузок, потяг за нього, і відразу ж на щоглі весело замайорів червоний прапорець. Чи помітить його єгер? Побачив! За хвилину дядько Карпо вже мчав на своєму «їжакові». Помітивши його, незнайомці кинулися до берега, почали поспіхом одягатися. Ось вони вже побігли до свого мотоцикла! Втечуть! Але що це? Я побачив, що вони якось по-чудернацькому підплигують. Невже це Ірвикові жаринки так діють? Але це ще було не все! За мить дичкодери ще й верещали, і так завзято, що й до мене долинав той галас. Я стрибнув на землю і чимдуж помчав до Ірвика.

— Ну, як жаринки?! — задьористо посміхнувся мій друг.

— Здорово! Де ти їх узяв?

— У кишені!

— У к-и-и-шені? Кинь розігрувати!

— Не віриш? А оце бачив? — і він показав мені коробок, у якому їжачилися страшними гостряками добірні гачки.

— Я їм цього добра у кожен черевик по жмені насипав. Бачив, як припекло? Пам´ятатимуть! — похвалявся Ірвик.

Тим часом до хапуг під´їхав дядько Карпо, а слідком примчав і Шалапут. Попервах дядько Карпо і не глянув на зайд. Він хутенько підійшов до баюри і уважно оглянув її, а вже тоді наблизився і до приблуд. Ті, сидячи і клянучи все на світі, видирали зі своїх п´ят гачки…

— А-а-а, старі знайомі! Бичколови! — гнівно вигукнув єгер. — Знову завітали?

— Пі-ш-о-о ви! Обполоснулися у калюжі, ото й усе, — силувано посміхнувся щокастий.

— Знаю я ваше полоскання. Що у торбі?

— Дурничка! Морського пісочку набрали, у дворі для краси притрусити.

— Пісочок! Знаю я ваш пісочок! — суворо мовив єгер, підійшов до торби і витрусив з неї цілу купу камачок… Обличчя в дядька Карпа враз сполотніло.

— Я так і знав! Кефалька! — палав гнівом єгер. — Мислиме діло — нищити молодь такої риби! А для чого? Щоб замість черв´яка наживляти її на гачок! Та ви ж золото нищите, знаєте про це чи ні?

— Теж мені золото. То нікчем´я, сміття, — обізвався скрипучим голосом дідок.

— Ну, гаразд, зараз розберемося, що то за сміття! Зберіть-но у торбину рибу, та й підсаку прихопіть, і гайда до мого табору. Побалакаємо, а тим часом інспектор рибінспекції під´їде.

— Мотоцикл! — кинувся молодик до своєї «Чезети».

— Не чіпай! — спинив його дядько Карпо, а Шалаггуг люто загарчав. — Твій мотоцикл, щоб ти знав, опинився у твоїй же торбі. Утямив?

— Ги-ги-ги, — зареготав патлань. — «Чезета» у торбі? Може, ви, дядьку, того, з… привітом, — козирився він.

— Хто з привітом, дізнаєшся тоді, коли інспектор підрахує, скільки рибчин ви знищили. За кожну по два карбованці.

— По два карбованці за отаку дрібноту?

— Ач, прикиди! Наче не знаєте закону! — відрізав єгер.

Гидко було слухати, як щокастий, той, що «страшний у своєму гніві», принизливо канючив:

— Відпустіть, дядьку. Більше ноги нашої тут не буде…

— Чув не раз, — відрубав єгер, а тоді звернувся до нас: — Випустіть, хлопчаки, з баюри осетра, бач, бідний, потрапив у пастку… Гирло глибоке копайте, риба велика. Та не полохайте осетра, його й так нажахали… За мотоциклами теж пригляньте.

Слідком за дядьком Карпом потупали дичкодери, за ними наїжачений од люті Шалапут. Він добре знав своє діло — пильно стежив за кожним рухом затриманих. Свої черевики хапуги несли в руках, а босими ногами ступали по м´якому перемитому морем піску так, ніби продиралися по гарячій сковороді. Надовго запам´ятають Ірвикові жаринки!

Ми підійшли до баюри: де ж осетр? Спочатку нічогісінько не побачили. Згодом, коли вода стала прозорішою, помітили велику,