Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

неймовірних зусиль. Чарівна Ши була прикро вражена, що харлей виявився таким нетямущим.

Врешті-решт обидва гноми вдало скочили на дах одного й того самого поїзда метро, що вилетів із підземелля. За хвилину під овації вони поважно потисли один одному руки. Пальці різнокольорової дитячої рукавички, натягнутої на голову шмарлея, кумедно тріпотіли, а сам він захекався, наче був пішоходом, а не біговим дорожнім гномом.

— Мерщій передавай мені привіт і розкажи, від кого! — нетерпеливився гном Гролик.

Навколо нього хвилювалася юрба дорожніх гномів. Усі бурхливо раділи зустрічі й волали:

— Віват!

— Ура!

Майже всі гноми, що гралися на Мосту-Ярмарку, перебралися на цей вагон.

Узагалі, дорожні гноми ніколи не збиралися такими натовпами. Але зараз всім було цікаво дізнатися, що трапилось.

Розділ 11
Грамотка від Божени

У харлея справді були важливі звістки.

— Тобі привіт і грамотку передавала Божен а, — нарешті вимовив захеканий гном харлей.

Еге ж, гном Гролик таки недарма ганявся за харлеєм по в’їздах і виїздах нового мосту.

О Божена!

…Божена була така приваблива. Така сміхотлива. Така уважна. Така доброзичлива. У перші дні знайомства Гролик просто не міг від неї відійти. Гролик познайомився із Боженою кілька років тому на одній гірській дорозі Грузії. (Я залюбки покажу вам те місце, якщо ви мене туди відвезете. Бо на відміну від дорожнього гнома Гролика, я не вмію добиратися, куди мені заманеться, без сторонньої допомоги.) Там, де вони познайомилися, ще була придорожня корчма з українськими стравами. А втім, страви — не головне. Головне — Божена.

Божена передавала дорожньому гному Гролику величезний, просто метровий привіт, мільйон поцілунків і запрошувала до себе в гості. Так ніяковіючи розповідав харлей.

Привіт він передав, а поцілунки від імені Божени передавати посоромився — надто вже багато люду спостерігало за цією сценою. Його б просто засміяли. Харлей він там чи не харлей.

Утім, Гролика поцілунки не цікавили. Його цікавила адреса. Свою адресу Божена написала в грамотці, яку й просила передати Гроликові, коли харлей вирушив мандрувати світом. Чесний харлей, щойно зустрів Гролика, поквапився виконати прохання красуні Божени, навіть ризикуючи відстати від своїх. Тож Божена передавала поцілуночки, грамотку, а ще на словах просила передати, що нарешті знайшла собі постійне помешкання — справжній професійний корт неподалік Парижа — й запрошувала гнома Гролика на гостину. Під Париж.

— Ого! — присвиснув гном Гролик. Він одразу зрозумів, що на нього чекає далека подорож.

На вагон поїзда стрибнув чоловічок-нігтик. За законами фізики з вагона вихлюпнулося трійко гномів легшої ваги. Близнята доо вчепилися в Добриньку, Добринька — в Чарівну Ши, а вона (дякувати Богові) ще вміла триматися на ногах. Унизу загомоніли налякані пасажири.

— Хлопчика-мізинчика нам тут ще не вистачало, — недоречно згадав гном Гролик, — або Кота в Чоботях…

І накликав. Хлопчик-мізинчик теж стрибнув на дах вагона. Гном Гролик прикусив язика, щоб не ляпнути про шершня Бу — бо з’явиться!

Харлей ляпав себе по кишенях, нишпорив у пазусі. Після мотоциклетних викрутасів хитавиця на даху вагона йому не заважала. Його непокоїло, що він ніяк не міг відшукати грамотку від Божени в той час, як поїзд метро ось-ось мав перетнути міст. Гном Гролик теж занепокоївся. Він хотів отримати свою грамотку від Божени. Усім потрібна була грамотка від Божени, однак грамотки катма. Вагон трясло, гном харлей утретє перевіряв кишені, Чарівна Ши нишпорила в нього за пазухою та лоскоталася, а хлопчик-мізинчик узявся до коміра: мовляв, шмарлея треба перевернути й витрусити — грамотка з нього неодмінно випаде. Хлопчик-мізинчик Ілько був такий — він би й трьох запросто перевернув. Адже зростом він був з мізинчик Великих, а не гномів.

Харлей уже затинатися почав, а пальці в нього так просто тремтіли. Через це Гролик не зрозумів і половини того, що харлей пояснював на пальцях. Ніхто не зрозумів.

Нарешті харлей образився, що його всі кваплять і ніхто навіть не подякував (а хлопчик-мізинчик навіть нахваляється перевернути його догори дригом і потрусити), та спересердя згадав нарешті, де сховав грамотку:

— Овва! Та вона ж на голові!

Стягнув свою рукавичку, дістав із великого пальчика пергамент, тицьнув грамотку в руки гному Гролику, буркнув, що має безліч власних справ, і скочив із вагона в кузов вантажівки, що теліпалася рівнем нижче.

От я написав «скочив», а дорожній гном харлей швидше звалився, ніж скочив. Дорожній гном харлей упав у кузов машини з гарячим асфальтом, а коли вибрався звідти, то був уже далеко від мосту. Повертати йому не хотілося: гноми так само чутливі до глузувань і кпинів, як і будь-які створіння.

Розділ 12
До чумачків