Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

Шляховичок Добринька взагалі замовк. Заціпило. Уявляєте?!

Добринька, до безперервних теревенів якого всі вже звикли, ніби до хурчання моторів.

Гномів мовчання Добриньки просто оглушило. Уявіть — коли б туристи на Ніагарському водоспаді зненацька перестали чути його шум. Усі підняли голови й повитріщалися на Добриньку. Чомусь в його обличчі з’явилося щось таке, що привернуло до нього загальну увагу. Його мовчання настрахало неймовірно. Неозброєним оком було видно, як лячно стало шляховичку. Навіть малознайомі близнюки доо це помітили.

Страх передавався ніби ланцюжком. Перелякалися всі. Але крім шляховичка Добриньки, ніхто не міг пояснити, чому вони злякались. А той так перепудився, що говорити не міг — як ти його розпитаєш, чому він злякався.

Першою знайшлася Колобоня Корочка. Вона підскочила до заціпенілого шляховичка Добриньки й зазирнула в очі, що зупинилися від жаху.

— Чого ж ти мовчиш? — спитала Колобоня Корочка, долаючи власний страх. — Говорити не можеш?

Шляховичок Добринька говорити не міг. Це й так було ясно. Погляд його був втуплений в одну точку. На пеньочок. На Колобоню він навіть не дивився.

Гном Гролик згадав, як вони рятували гнома-птаха, й підказав знизу:

— Добринько, поворуши вухами, якщо говорити не можеш!

Гролик теж трішки злякався, як і всі. Але не так сильно. Він усе ще шукав Боженчину грамотку.

Колобоня Корочка на свій лад передала запитання гнома Гролика шляховичкові Добриньці:

— Гей, малий! — звернулась Колобоня Корочка до шляховичка. — Ти пальцями ворушити можеш?

Шляховичок Добринька спробував. У нього вийшло.

— Нумо, — сказала Колобоня Корочка, — покажи нам, що тебе налякало.

Усі напружено слідкували за пальцями шляховичка Добриньки. Пальчик слухався шляховичка погано. Але слухався.

Повільно розпрямляючись, задерев’янілий пальчик шляховичка похитався з боку на бік, нарешті зупинився на пеньку. Тому самому, де нещодавно відпочивали Великі.

Усі гноми старанно повитріщалися на пеньок, навіть дорожній гном Гролик. Усі мружились і напружували зір. Проте ніхто нічого особливого не побачив. А шляховичок Добринька ще не відтанув. Обидва його голоси — нормальний і внутрішній — приклеїлись до піднебіння, ніби до мідної ручки на морозі.

Гноми старанно мружилися, роздивляючись пеньок, котрого так налякався шляховичок Добринька. Гноми роздивлялися пеньок так і сяк — хто примружив очі, хто вирячив. А дехто зробив із пальців круглі окуляри. Ніхто не побачив на пеньочку нічого страшного — звичайний брудний пеньок. З обірваною корою та поламаною гілочкою. І жодних ознак того, що могло так настрахати шляховичка Добриньку. Страх почав сходити нанівець. Емоційна буря стихала, і майже всі припинили боятися.

— Агов! — горлали шляховичку Добриньці дорожні гноми з різних дерев. — Тобі що — приверзлося? На пеньку ж нема нічого!

— Гей! — репетували дорожні гноми до Колобоні Корочки. — Штурхони того Добриньку за мене! І за мене!

— І за мене!

Усім кортіло помститися шляховичку Добриньці за пережитий переляк. Усі просили Колобоню Коронку відважити духопелика дурному шляховичку. Щоб не лякався.

Однак Колобоня Корочка не стала шляховичка за всіх штурхати. Вона пхнула Добриньку лише за себе й найсуворішим голосом висварила тільки за себе. І відразу отримала відсіч від Чарівної Ши. Тоді Колобоня Корочка спитала трохи м’якшим голосом:

— Ну? Чого ти там налякався, дурнику?

Шляховичка Добриньку вже трохи попустило. Не те щоб зовсім розв’язався язик, однак внутрішній голос ожив першим і щось пробелькотів.

— Чого? — не втямила Колобоня Корочка, котрій непрохані гноми зіпсували свято.

— Ішний ом… — прошипів внутрішній голос шляховичка Добриньки звідкілясь із глибини. Видно, з чималої глибини — адже у шляховичка душа в п’яти сховалася. Значить, із п’ят.

— Що?..

Ніхто взагалі не зрозумів, що саме пролепетав шляховичок Добринька. Гном Гролик вирішив підійти ближче до шляховичка. Адже незважаючи на власні неприємності, той залишався його другом. Тож гном Гролик піднявся на березу, де нещодавно шляховичок пригощав його нектаром квітів чаги. Із квітами нічого не сталося. Там, на березі, поруч із шляховичком уже сиділа Колобоня Корочка й, звісно, Чарівна Ши.

— Ну кажи, — звернувся гном Гролик до шляховичка Добриньки.

Колобоня Корочка теж зверталася із таким запитанням до шляховичка, тільки вона питала грубо, а Гролик — ввічливо. Є різниця?

— Я бачу нічного гнома, — зненацька цілком розбірливо вимовив шляховичок Добринька. І знову затрусився. І голос у нього знову пропав. І решта гномів разом із шляховичком Добринькою теж знову затремтіли. Тільки тепер усі трусилися, знаючи, від чого вони трусяться. І в усіх язики поприлипали до піднебіння. Тому що зустріти нічного гнома нічого доброго не означало. От кажуть: погана прикмета. Зустріч із нічним гномом — це не прикмета, а трохи гірше — зустріч із нічним гномом є неймовірною неприємністю. Нічний гном — самі розумієте. Зустрів нічного гнома — не житець… Із цим не жартують.

«Але ж це шляховичок зустрів нічного гнома», — подумала кмітлива восьминіжка дорожня, відсовуючись подалі від дерева, де сидів Добринька. Сежелен, хоча вона мала вісім ніжок, а