Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

— Ясно, — сам собі сказав злющий шершень Бу й вилетів у відчинене віконце. Ніхто йому не перешкоджав.

Виявилось, поки він жахав невинне дитя, машина від’їхала від мосту далеченько. Так далеко, що шершень Бу відразу й не збагнув, як йому повернутися. Злющий шершень Бу сів на придорожню кульбабку й зробив їй бу! Коли кульбабка з переляку розлетілась, Бу вирішив перепочити. Йому не давали спокою думки, що Гролик може вибратись із підземних коридорів, і він вирішив злітати на міст і переконатися, що Гролику — гаплик.

А Гролик, проїхавши в метро одну зупинку, відразу повернувся назад. Він пробирався серед гномів, котрі гралися на мосту, ніби крізь натовп на вокзалі. Тут, на мосту, маленьких чудесних мешканців доріг була сила-силенна, й вони все прибували. Каталися на вагонах метро путівці та манівці, пустували дорожні гноми, літали на бамперах роуді — прибульці з Англії та Америки. Ганяли на автомобільних колесах китайські доо. А дорожні хитуни їхали на номерних знаках. Будь-хто міг знайти тут гру до смаку. Якщо комусь на мосту й було нудно, то його тут не було! Звісно, дорожній гном Гролик тієї ж миті забув і про шершня Бу, і про решту негараздів, і навіть про намір познайомитися із Чарівною Ши. Забув і про те, що на нього чекає шляховичок Добринька. Гролик відразу включився в метушню.

Знайомі гукали Гролику:

— Привіт! Ля-ля! Мерщій до нас. Здоров був, Гролику! Гролик — продай нолик!

З Гроликом усім кортіло погратися.

— Ти з нами?

— Привіт, Гролику… — і так далі.

Гролику було страх як весело. (Між іншим, Чарівна Ши та шляховичок Добринька теж не нудьгували.)

А гном Гролик вискочив із тунелю метро й міг розважатися, як заманеться. Класний міст поблизу нового житла — південного пеньочка — так тішив дорожнього гнома, що той просто кричав від захвату.

Навколо гнома Гролика каруселилась ціла купа дорожніх гномів звідусіль. Усіх приваблював модний міст із шикарними розв’язками, рівнями й тунелями — тут можна було забавлятися протягом кількох місяців поспіль. Гноми перестрибували з естакади на машини, зі смуги на смугу. Дорожні гноми народилися дорожніми гномами, й ніщо, крім доріг, їх не цікавило. (Ну, може, за винятком кохання. Втім, як і всіх нас.)

Тому дорожнього гнома Гролика теж нічого, крім доріг, не цікавило. З безліччю інших дорожніх істот Гролик ходив колесом у потоках машин, відгалуженнями дорожніх розв’язок, перескакував із ряду в ряд і робив карколомні кульбіти. Клянусь вам, жодні гімнасти в жодному цирку не змогли б зробити нічого подібного: зробити кульбіт і опинитися на машині, що несеться по зустрічній смузі. Дорога була світом дорожніх гномів, на дорогах вони почувалися як удома. А хто ж не любить свій дім?

Певна річ, Гролик дорогу любив, як свій пеньочок із чудернацькими сусідами-злопами. А злопи — що злопи… Численні істоти населяли світ доріг та узбіччя так само, як ріки населяють не лише коропи й плотвичка, а й щуки, п’явки та соми… Так само й на дорогах і обабіч них мешкали найрізноманітніші створіння з відповідно різними звичками та характерами. Скажімо, обгортка від печива чи цукерки, яку викинули Великі (так дорожні створіння називали людей), для одних дорожніх мешканців була їжею, для інших — жуйкою, а для третіх — парашутом чи скейтом, із якими можна погратися. Спитайте в мене, у що грають гноми на Мосту-ярмарку?

У момент, коли гном Гролик позбувся переслідування шершня Бу, більшість дорожніх мешканців грала в чортове колесо. Гра полягала в тому, щоб на ходу проти руху перескочити з одного авто на інше, дістатися до середини мосту й там підстрибнути вгору вище за інших.

Над серединою Мосту-Ярмарку крутилося колесо гномів, які підстрибували й підстрибували. Після стрибка кожен придумував якесь ефектне продовження. Скажімо, Ясько-гном ляскав двірниками авто, що саме їхало поряд. Простець Тишко — старий друг та сусід гнома Гролика — перестрибував із антени на антену, наче камінець, кинутий у воду. А неповороткий чоловічок-нігтик, котрий підстрибувати високо не вмів, дуже смішно пускав вітер.

Потім вигадали нову гру: грали в назви міст.

Уродженець Амстердама кричав: «Амстердам!» — а йому мав відповісти гном із міста, назва якого починалася з літери «М».

— Москва! — закричав чоловічок-нігтик на прізвисько Пень.

— Ашхабад! — закричав китайський гном і знизав плечима: все одно Ашхабад рано чи пізно стане китайським.

На цьому гра скінчилася, бо на різні кінці мосту чути було погано.

Тим часом прибували нові гості, нові дорожні істоти, давні знайомі Гролика. Адже майже всі дорожники у світі знають один одного в обличчя. Правда, про це мало хто здогадується.

Зазвичай гноми задивляються один на одного, розлітаючись та