💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
23 березня 2025 18:41
Книга дуже цікаво велике враження читати її то я дуже задоволена
Пес на ім'я Мані - Бодо Шефер
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Смарагдова книга - Керстін Гір

Смарагдова книга - Керстін Гір

Читаємо онлайн Смарагдова книга - Керстін Гір
почекати до завтра. Бувай, Джеймсе. 

— Мене звуть Філні, дурненька, — сказав один із хлопчаків, а другий посміхнувся і докинув: 

— А мене — Адам, але не переймайся! Це зайві деталі, можеш називати мене Джеймсом. 

Пустивши їхні слова повз вуха, я підхопила Леслі під руку, і ми помчали вниз. 

— Суниці! — крикнув мені вслід Джеймс. — Суниці — моя найулюбленіша страва! 

— Це ще навіщо? — допитувалася Леслі, поки ми спускалися сходами. 

— Зустрівшись із Джеймсом на цьому балу, я застережу його від віспи, — пояснила я. — Йому щойно стукнуло двадцять один. Занадто рання смерть, як гадаєш? 

— Але чи можна тобі в це втручатися? Ну, знаєш, доля, конем не об’їдеш і таке інше… 

— Так, але ж чомусь він досі тут вештається. Може, це моя доля допомогти йому? 

— І тому тобі знову треба на цей бал? — запитала Леслі. 

Я знизала плечима. 

— Напевно, все це записав граф Сен-Жермен у цих безглуздих хроніках. Щоб краще зі мною познайомитись або щось таке. 

Леслі красномовно підвела брови. 

— Щось таке. 

Я зітхнула. 

— Просто бал відбудеться у вересні 1782 року, а за рік Джеймс уже захворіє. Якщо я його попереджу, він зможе, наприклад, поїхати в село, тільки-но почує про появу епідемії. Або принаймні триматися далі від цього лорда Дінґенса. Ти чого шкіришся? 

— Тобто ти скажеш йому типу: «Привіт! Я прилетіла з майбутнього, а ти невдовзі підхопиш віспу». А щоб він повірив, назвеш ім’я його улюбленого коня? 

— Ну… план поки що потребує доробок. 

— Краще б ти зробила йому щеплення, — запропонувала Леслі й штовхнула двері на подвір’я. — Але це буде не так і просто. 

— То й що. Хіба є щось просте цього дня? — сказала я і простогнала: — О ні! 

Біля лімузина, який сьогодні, як і щодня, відвозив мене в штаб-квартиру Вартових, стовбичила Шарлотта. А це означало тільки одне: сьогодні мене вкотре мордуватимуть менуетами, реверансами і Великою облогою Ґібралтару. Незамінні знання для підготовки до балу 1782 року, принаймні так вважали Вартові. 

Та, на диво, побачивши Шарлотту сьогодні, я засмутилася значно менше, напевно, від хвилювань через близьку зустріч із Ґідеоном. 

Леслі примружилася. 

— А що це за чувак там, коло Шарлотти? — вона показала на рудого містера Марлі, адепта першого рівня, що мав не тільки звання, а й здатність червоніти по маківку. Він стояв біля Шарлотти, ввібравши голову в плечі. 

Я пояснила це Леслі. 

— Певно, він боїться Шарлотту, — додала я. — Але загалом вважає її неймовірною. 

Шарлотта, помітивши нас, нетерпляче махнула рукою. 

— Хай там як, але їхні кольори чудово пасують одне до одного, — сказала Леслі й обняла мене. — Хай щастить. Пам’ятай усе, про що ми з тобою сьогодні говорили. Пильнуй. І, будь ласка, сфоткай для мене цього містера Джордано! 

— Джордано, просто Джордано, коли хочеш, — передражнила я, гугнявлячи, як мій учитель. — До вечора. 

— Ага, ось іще що, Ґвен. Не здавайся Ґідеону занадто швидко, домовилися? 

— Нарешті! — буркнула мені в обличчя Шарлотта, коли я підійшла до машини. — Ми чекаємо тут уже купу часу. І всі на нас витріщаються. 

— І коли тобі це заважало? Привіт, містере Марлі. Як ся маєте? 

— Е-е-е… добре. Е… а ви? — містер Марлі знову зашарівся. 

Мені було його шкода. Я теж досить легко червонію, але містеру Марлі наче було мало червоних щік-помідорів, його вуха та шия теж спаленіли. Жах та й годі! 

— Просто чудово, — сказала я. Подивилася б я на його обличчя, якби я, наприклад, сказала «хріново». 

Він відчинив дверцята автомобіля, і Шарлотта граційно пурхнула всередину — вона сіла на заднє сидіння, а я вмостилась навпроти. 

Машина рушила. Шарлотта дивилася у вікно, а я з невидючим поглядом міркувала, як же триматися з Ґідеоном: бути холодною і неприступною, підкреслено доброзичливою чи байдужою? Я сердилась на себе за те, що не обговорила це питання з Леслі. Лімузин виїхав нагору до Стренду[9], і Шарлотта перевела погляд з вікна на свої нігті. Потім раптово звела очі, оглянула мене з ніг до маківки й задерикувато спитала: 

— Ти з ким підеш на вечірку до Синтії? 

Вона ніби напитувала серйозну сварку. Добре, що ми вже під’їжджали. Лімузин повернув на стоянку на Кровн-офіс-роу. 

— Ну, не знаю. Поки ще не вирішила, може, з жабеням Кермітом або зі Шреком, якщо він матиме для мене час. 

— Ґідеон хотів піти туди зі мною, — заявила Шарлотта, допитливо заглянувши мені в обличчя. їй вочевидь кортіло дізнатися, як я на це зреагую. 

— Дуже мило з його боку, — щиро мовила я і посміхнулася. 

Це було легко зробити, адже глибоко в серці все, що стосувалося Ґідеона, я для себе вирішила. 

— Навіть не знаю, чи зможу я пристати на його пропозицію… — Шарлотта зітхнула, але погляд її залишився таким же допитливим. — Він напевно почуватиметься не в своїй тарілці серед цієї дрібноти. Ґідеон і так частенько нарікає, що мусить терпіти наївність та незрілість деяких шістнадцятирічок… 

На мить мені навіть здалося, що її слова можуть бути правдою, а не те, щоб вона хотіла мене позлити. Але коли й так, я нізащо не подарую їй насолоди допекти мені до серця. 

Я кивнула, сповнена співчуття: 

— Добре, що він буде в товаристві такої дорослої та поміркованої дами, як ти, Шарлотто, а якщо йому цього мало, він завжди може погомоніти з містером Дейлом про згубні наслідки юнацького алкоголізму. 

Машина загальмувала й зупинилася на спеціально відведеному для неї місці, просто перед будинком, де ось уже кілька століть розташовувалася штаб-квартира Ложі Вартових. 

Водій вимкнув двигун, і містер Марлі одразу вистрибнув із переднього сидіння. А проте я випередила його і відчинила свої дверцята раніше за нього. Тепер я дуже добре розуміла, як почувається королева. Навіть вийти з машини не може сама, бідолаха. 

Я схопила наплічник і вилізла з лімузина, злегковаживши простягнуту руку містера Марлі. Потім, намагаючись говорити якнайвеселіше, сказала: 

— А зелений — це, так би мовити, колір Ґідеона. 

Ха! Шарлотта і не ворухнулась, але в цьому раунді перемога залишилася за мною, це вже напевно. Я відійшла на кілька кроків і, переконавшись, що мене ніхто не бачить, дозволила собі переможно посміхнутися. 

На сходах до дверей штабу Вартових на осонні грівся Ґідеон. Отакої! Я з головою поринула у пускання шпичок Шарлотті і навіть не спромоглася роззирнутися. Дурне марципанове серце в моїх грудях не знало, чи стиснутися йому від образи, чи закалатати від радості. Угледівши нас, Ґідеон підвівся й обтрусив свої джинси. Сповільнюючи кроки, я гарячково міркувала, як же мені все-таки триматися. Моя нижня губа так тремтіла, що

Відгуки про книгу Смарагдова книга - Керстін Гір (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: