Казки народів світу - Автор невідомий - Народні казки

— Віддай мої п’ятнадцять сентаво — або скидай черевики!

Тоді чоловік, у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:

— Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.

Сказано — зроблено. Дружина заголосила над чоловіком, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжчик заборгував вісімдесят песо, та й каже:

— Нехай бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.

Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п’ятдесят песо, і каже:

— Нехай господь простить йому, як я прощаю свій борг.

Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого:

— Віддай мої п’ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики! Як не заплатиш, я роззую мерця.

А та йому:

— Невже ти справді роззуєш мого чоловіка? Хіба ти не бачиш, що він упокоївся?

А швець їй у відповідь:

— Роззую, авжеж, роззую! Як не віддаси п’ятнадцять сентаво, я піду на кладовище і там зніму з нього черевики.

Тут посходились на похорон люди, принесли труну та чотири свічки. Мерця поклали в труну, відвезли на кладовище, занесли до каплиці й там залишили, бо так роблять завжди, коли лікар ще не засвідчив смерть. Саме на це боржник і розраховував, коли прикинувся мертвим, бо він збирався втекти з каплиці й заховатись.

Та саме в той час неподалік кладовища четверо злодіїв украли повний мішок монет, і один з них, найкмітливіший, каже:

— Ходімо до каплиці! — там нема нікого, й туди ніхто не зважиться прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми порахуємо гроші.

Отож злодії подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:

— Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому…

Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді чоловік, що прикинувся мертвим, вигукнув:

— А ці тисяча вісімсот мені!

Побачили четверо злодіїв, що мрець підводиться, і дременули навтіки, покинувши золото й не пам’ятаючи себе від страху.

В цей час прийшов на кладовище швець, щоб зняти з небіжчика черевики, і побачив свого боржника не мертвого, а живого-живісінького — той саме згрібав у мішок золоті монети.

Швець йому й каже:

— Хіба ти не вмер?

— Ні, чоловіче, — відповів той. — Я тільки хотів обдурити людей, яким заборгував гроші.

А швець йому:

— Віддай мені п’ятнадцять сентаво, а то зніму з тебе черевики!

— Зачекай хвилинку, — каже чоловік. — Ось розміняю золоту монету, тоді й віддам тобі п’ятнадцять сентаво.

Та швець не захотів чекати. Поки вони отак сперечалися, четверо злодіїв трохи отямились, і один каже:

— Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.

Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший злодій пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.

Прийшов на кладовище злодій, ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:

— Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п’ятнадцять сентаво — і то не вистачило на всіх. їх там тисяч тридцять не менше!

ЯК ДУРНИК ОДРУЖИВСЯ З КОРОЛІВНОЮ

Кубинська народна казка

Було в матері троє синів: двоє розумних, а третій — дурник.

Коли це захворіла королівська донька-одиначка — сумує та й сумує. І тоді оголосив король: хто королівну розсмішить, той і побереться з нею.

А в садибі трьох братів росла яблуня. То старший і каже:

— Я розсмішу королівську доньку.

Взяв він кошика, зірвав три яблука й подався в столицю. Край ліска стрілася йому якась бабуся.

— Що несеш у кошику? — питає старенька.

— Кінські кізяки! — відказав розумник.

А бабуся йому:

— То й матимеш кізяки.

Дійшов розумник до палацової брами, просить сторожу, щоб пропустили. Пройшов до короля, а той каже:

— Гаразд! Побачу, як ти її розсмішиш.

Ось і покій королівни. Розумник перевернув кошика й витрусив з нього… кізяки!

Розсердився король і звелів побити розумника киями. Приплентався старший брат додому ледь живий, червоний з сорому!

— І що ж тобі таке скоїлося? — питає мати.

— Та нічого, — відповідає.— Тільки побили добряче.

І розказав, чим обернулися три яблука.

Тоді озвався другий розумник:

— Я йду до яблуні!

І собі зірвав три яблука. А мати його напучає:

— Гляди ж, щоб і тобі не було таке, що братові…

— Ні, такого не буде! — сказав середульший син і вирушив до палацу.

Коли проходив ліском, здибалась йому та сама бабуся і спитала:

— Що несеш у кошику, синку?

— Слимаки! — відказав другий розумник.

А старенька йому:

— То й будуть тобі слимаки.

Прийшов до палацу, пропустили його: може, цей розсмішить королівну? Та коли він перевернув кошика, ще й потрусив, звідти посипалися слимаки.

Узяв королівну ще дужчий смуток. І наказав король дати київ розумникові.

Повернувся й цей геть побитий додому.

Розказав середульший син матері, що його спіткало: не розсмішив королівни, тільки відлупцювали його.

Тоді озвався дурник:

— Я розсмішу королівну.

А мати йому:

— Он твої брати її не розсмішили, то де вже тобі, дурненькому!

Та дурник затявся:

— Розсмішу — і край!

Узяв кошика, а брати кажуть:

— Та там на яблуні вже й яблук не зосталося.

Але дурник пішов до яблуні й набачив-таки яблуко, найгарніше з усіх. Поклав його в кошик і подався в дорогу.

Підійшов до ліска, а назустріч бабуся дибає.

— Що несеш, синку?

— Яблуко, — відповів дурник.

А бабуся:

— То й матимеш яблуко.

Зупинився дурник під палацом та й просить, щоб пустили його до короля; так і так, каже, розсмішу зачаровану дівчину. А сторожа нікого вже не пускала, бо хто приходив, то тільки ще дужче засмучував королівну, і їй ставало гірше й гірше.

Але дурник так благав, аж люди, що зібралися біля брами, почали за нього просити, поки зрештою пустили дурника до короля, а той зразу повів його до хворої дочки.

Тоді на очах у королівни хлопець перевернув кошика, і звідти випало яблуко. Воно покотилося по підлозі — і королівна засміялася й розвеселилась, бо яблуко було дуже гарненьке.

А король сказав:

— Ти одружишся з моєю дочкою. Але