Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути - Наум Петрович Иойриш
Вітамін С був обраний для наших дослідів тому, що він є одним із найбільш лабільних вітамінів. Можна не без підстав вважати, що інші вітаміни (В1 В2, РР, D, А), введені в мед, можуть у ньому також добре зберігатися.
Полівітамшізований мед для хворих на сахарний діабет
Ще в 1915 р. московський лікар А. Я. Давидов описав свої спостереження щодо успішного застосування бджолиного меду при лікуванні хворих на сахарний діабет.
На підставі лікування медом 8 хворих на діабет, він прийшов до таких висновків: «...мед при сахарному сечовиснаженні може бути дуже корисним у багатьох випадках: 1) як смакова речовина; 2) як дуже поживний додаток до діабетичної дієти, бо при його вживанні немає майже ніякого бажання їсти щось інше солодке з недозволених при цій хворобі речовин; 3) як засіб, що запобігає ацетонемії, при якій завжди доводиться давати цукор і взагалі ослабляти дієту; 4) як цукор, що не тільки не збільшує, а навіть дуже зменшує виділення виноградного сахару».
Як показали численні дослідження, проведені радянськими вченими (Л. А. Черкес і Е. Л. Розенфельд, 3. М. Алексор, Л. А. Кащевська, А. Л. М'ясников та ін.), вітаміни В і, С і РР не тільки беруть участь у вуглеводному обміні, а й знижують рівень цукру в крові у хворих на сахарний діабет. Таким чином, поєднання вітамінів B1, РР, С і левульози може сприятливо вплинути на нормалізацію вуглеводного обміну у хворих на діабет.
У зв'язку з цим слід звернути увагу на бджолиний мед, який містить значну кількість левульози (гречаний мед містить 40,29—41,36% левульози, липовий — 39,27%). Крім того, а меду містяться і недавно виявлені інсуліноподібні гормональні речовини. Тому нам здається доцільним провести клінічні випробування полівітамінізованого меду спеціального складу (який містить тіамін, аскорбінову і нікотинову кислоти в значних дозах). Такий мед розширить асортимент продуктів харчування для хворих на сахарний діабет.
Немає ніякого сумніву в тому, що застосування меду можна широко рекомендувати хворим на діабет в рахунок звичайної норми вуглеводів. Така заміна дасть цим хворим значну користь.
Полівітамінізований мед з глютаміновою кислотою[38]
Глютамінова кислота[39] була, відкрита Лібіхом понад 100 років тому, проте для лікування її Застосовують усього лише кілька років. Її почали застосовувати при захворюванні центральної нервової системи. Проте, враховуючи неприємний смак глютамінової кислоти, а також те, що приймання її всередину часто викликає блювання, її призначають у суміші з густим цукровим сиропом або джемом, варенням, повидлом (Г. Хімвич, Ж. Фацекас), а також з фруктоглюкозою (І. Г. Безпалов та Н. Ф. Дашковська). У цьому відношенні бджолиний мед має ряд переваг перед усіма переліченими речовинами, бо він сам по собі має лікувальні властивості.
Збагачення меду глютаміновою кислотою, такими важливими речовинами для організму, особливо для центральної нервової системи, як вітаміни В1, В2, В5 (РР — нікотинова кислота), вітамін С, має винятково важливе значення. До цього слід додати, що мед не тільки маскує неприємний смак рибофлавіну і глютамінової кислоти, а й стабілізує активність вітаміну С.
Для полівітамінізації меду з глютаміновою кислотою ми рекомендуємо такий запис:
Меду високосортного (монофлерного) 100 г
Глютамінової кислоти 6 г
Вітаміну С 200 мг
Вітаміну В1 4 мг
Вітаміну В2 4 мг
Вітаміну В5 (РР) 20 мг
При складанні рецептури полівітамінізованого меду з глютаміновою кислотою ми виходили з літературних даних відносно дозування глютамінової кислоти (М. Д. Машковський, І. Г. Безпалов і Н. Ф. Дашковська та ін.), а щодо вітамінів додержувались лікувальних доз, рекомендованих вітамінною комісією Фармакологічного комітету Міністерства охорони здоров'я СРСР.
Полівітамінізований медовий настій чайного гриба
У різних районах нашої неосяжної Батьківщини серед широких шарів населення значною популярністю користується приємний освіжуючий настій чайного гриба.
За даними проф. Германа Зігварта, настій чайного гриба містить сліди спирту, оцтову кислоту, значні кількості глюконової кислоти, холін та інші речовини.
Відомий радянський міколог проф. Л. І. Курсанов говорить: «Складне походження має організм так званого чайного квасу Medusomyces gisevi, який складається з дріжджів типу Torula і оцтовокислих бактерій, близьких до Bact. xylinum. Діяння цього організму на солодкий чай полягає в тому, що дріжджі переробляють його цукор на спирт і СО2, а оцтова бактерія окислює спирт в оцтову кислоту. В результаті виходить кислуватий, трохи газований напій, якому в народній медицині приписуються лікувальні властивості».
Численні спостереження показали, що настій чайного гриба є великим другом нашого здоров'я, бо вживання його регулює діяльність шлунково-кишкового тракту, підвищує захисні властивості організму і добре діє при атеросклерозі, а також при деяких інших захворюваннях. Ці дані народної медицини в наші дні підтверджені лабораторними дослідженнями і клінічними спостереженнями (проф. Якш (Чехословаччина), проф. Г. Зігварт, проф. Г. Ф. Барабанчик, Є. С. Златопольська та ін.).
Проф. Г. А. Шакарян і доц. Л. Т. Данієлова своїми! дослідами довели, що настій чайного гриба має високі бактерицидні властивості, які відзначаються термостабільністю. Навіть кип'ятіння настою чайного гриба протягом години не знижувало його бактерицидних властивостей. Шакарян і Данієлова вважають, що активність настою чайного гриба прямо залежить від вмісту цукру в поживному середовищі — при 10% вмісті цукру активність його вдвоє вища, ніж при 5% вмісті.
Настій чайного гриба дуже корисний дітям, і його можна рекомендувати замість газованої води, квасу, ситро і т. д. Для прикладу вкажемо цікаві спостереження, проведені Є: С. Златопольською в клініці дитячих хвороб лікувального факультету II Медичного інституту імені й. В. Сталіна, де було доведено, що настій чайного гриба є значним лікувальним засобом при лікуванні тяжких виразкових стоматитів у дітей. Під наглядом було 20 дітей у віці 2—3 років, які хворіли на тяжкий виразковий стоматит. Хворим зрошували порожнину рота настоєм чайного гриба і давали напій всередину: дітям від 8 місяців до 1 року — по склянці, а дітям віком понад рік — по 2 склянки на день. Дітям, що мали виразки на слизовій оболонці губ, накладали на уражені ділянки салфетки, змочені настоєм
