Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути - Наум Петрович Иойриш
Подорожник (Plantago). Відомості про лікувальні властивості подорожника мають коріння в глибокій давнині. Стародавні греки та римляни успішно застосовували насіння подорожника при дизентерії. Тисячу років тому арабська та іранська медицина широко застосовувала подорожник як лікувальний засіб з різностороинім діянням. Авіценна рекомендував насіння подорожника при шкірних захворюваннях у дітей. Насіння подорожника з успіхом застосовувалося індійськими лікарями при лікуванні бацилярної та амебної дизентерії, і цей засіб введено в індійську фармакопею. Насіння подорожника містить жирну олію, слиз, білкові, дубильні та інші речовини.
Листя подорожника (Folia plantaginic) містить багато лимонної кислоти і калію, ферменти (інвертин, емульсин), провітамін А (каротин), вітамін С, фітонциди, гіркі, дубильні та інші речовини. Листя подорожника широко застосовується в народній медицині при порізах, наривах, ушибах, дерматитах (запалення шкіри), бронхітах, нефритах (запалення нирок), кровотечах і т. д. Настій з листя подорожника (6 г на 200 г води по столовій ложці тричі на день); користується славою найкращого відхаркуючого засобу.
Проф. А. С. Томілін пише, що листя подорожника «французькі лікарі з успіхом застосовують при гострих і хронічних ентеритах, при дизентерії, при поносах туберкульозних і при хронічних нефритах».
Д. Швікуле рекомендує сік свіжого листя подорожника (великого і ланцетуватого) з медом як дуже ефективний засіб при бронхіті, ексудативному плевриті, туберкульозі легень, навіть з кровохарканням. Можна також приймати настій і відвар листя подорожника з медом з розрахунку 6 г листя на 200 г води і 30 г меду по столовій ложці тричі на день.
Проскурник лікарський (Althaea officinalis L.). Вказівки на лікувальні властивості проскурнику мають коріння в глибокій давнині. Понад 200 років тому ця рослина мала грецьку назву — «альцеа», тобто виліковуючий. Авіценна приписував проскурнику високі лікувальні властивості. Тепер установлено, що проскурник має різносторонні лікувальні властивості. Він успішно застосовується при запаленні сечових шляхів і дихальних органів, а також при поносах. Чай із квітів проскурнику (одна столова ложка квітів на склянку води) з медом приймають по столовій ложці кілька разів на день при запаленні дихальних і сечових шляхів.
Фармакологічний комітет Вченої ради Міністерства охорони здоров'я СРСР схвалив грудний чай № 4, до складу якого входить: «корінь проскурнику — дві частини, листя підбілу — 2 частини, трава материнки — одна частина». Дуже добре пити цей чай з медом. До однієї склянки грудного чаю слід добавити столову ложку меду, внаслідок чого посилюється лікувальна активність цього чаю.
Редька (Raphanus sativus L.). Ряд авторів вказує на високі лікувальні властивості редьки в поєднанні з медом. К. Апініс рекомендує суміші з 11/3 склянки соку редьки 1 склянки меду, півсклянки горілки, І столової ложки солі втирати в болючі місця при ревматизмі. Ад. Ертель і Ед. Бауер зазначають, що приймання соку редьки з медом (від 1/2 до 2 чашок на день) запобігає утворенню каменів у жовчному міхурі і в нирках. Застосування соку редьки з медом запобігає з'явленню атеросклерозу, піску в печінці і водянці. Для одержання доброго соку видовбують середину редьки і наповнюють її медом; через 3—4 години сік готовий. Дорослим рекомендується приймати сік по 2—3 столові ложки, а дітям — по чайній ложці на годину. Сік з медом показаний також при кашлі, охриплості і особливо як засіб, що сприяє виділенню харкотиння. Рафф рекомендує приймати сік редьки з медом при кашлі по одній столовій ложці тричі на день.
Терен (Prunus spinosa L.). Квіти терну в народній медицині користуються славою ніжного проносного. Ад. Ертель і Ед. Бауер вважають, що чай із квітів терну з медом є дуже цінним лікувальним засобом при запаленні дихальних шляхів і чудово звільняє їх від харкотиння. Чай із квітів терну готують так: беруть столову ложку квітів терну і 250 г води, кип'ятять хвилину, зливають, додають мед і знову ставлять на вогонь закипіти. П'ють по одній чашці на день, повільно, ковтками.
Цибуля городня (Allium Сера L.). Як лікарський засіб, особливо в поєднанні з медом, цибуля городня застосовувалася ще за часів Гіппократа. На високі бактерицидні властивості цибулі вказував Авіценна. У наші дні цибуля застосовується як засіб з різностороннім діянням. Фармакологічний комітет Ученої ради Міністерства охорони здоров'я СРСР ще в 1949 р. дозволив випускати препарат цибулі (спиртова настойка подрібненої цибулі) — алілчеп. Цей препарат успішно застосовують при захворюваннях кишечника (коліти з нахилом до запорів, атонія кишечника), атеросклерозі з гіпертонією і без гіпертонії. К. Апініс рекомендує приймати цибулю з медом при сильному кашлі. Цей лікувальний засіб готують так: 500 г очищеної і подрібненої городньої цибулі, 50 г меду і 400 г цукру варять віл води на малому вогні 3 години; рідину охолоджують, зливають у пляшку і щільно закупорюють. Хворий повинен випивати 4—6 столових ложок на день. А. Рафф радить відвар цибулі або сік її з медом для полоскання горла 5—6 разів на день. При тяжкості в грудях, кашлі, охриплості «особливо людям пожилим рекомендується цибуля з медом такого складу: розтерту цибулю заливають склянкою оцту, прожимають через вовняну хустку, додають стільки ж меду і дають хворому по 1 чайній ложці через кожні півгодини».
Ад. Ертель і Ед. Бауер вказують, що сира цибуля з медом і яблуками добре допомагає при запаленні горла. Кашку з тертої цибулі і яблука з медом приймають всередину щодня при слабості сечового міхура. А. Рафф рекомендує відвар цибулі у воді і меду по столовій ложці тричі на день як добрий сечогінний засіб. Він радить також зварити сік цибулі з медом і давати по чайній ложці кілька разів на день при коклюші.
В. А. Лукашевич з великим успіхом
