Повна енциклопедія тваринництва - Юрій Дмитрович Бойчук

Профілактика. Попередження факторів, що спричиняють захворювання.

Флегмона

Етіологія. Виникає в разі потрапляння в тканини високовірулентної інфекції з фурункула, абсцесу та інших гнійних процесів. Фактором у розвитку процесу є травмування тканин (забій).

Клінічні прояви. Гнійне запалення з прогресивним некрозом (омертвінням) клітковини і тенденцією до переважання гнійної інфекції. Інфекція проникає в тканини через зовнішні покриви або лімфогенним шляхом. Спостерігається велика припухлість, що охоплює всю ділянку. Хвороба супроводжується також сильним болем, підвищенням температури тіла до 40 °С і більше, пригніченим станом тварини, погіршенням апетиту.

Лікування. На початку захворювання призначають теплові процедури: зігрівальний компрес, припарки, грілки, теплове укутування з одночасним застосуванням протисептичних засобів – сульфаніламідів, антибіотиків. У випадках стрімкого розвитку процесу ймовірне хірургічне втручання.

Профілактика. Попередження травмування, дотримання санітарно-технічних норм утримання.

Фурункульоз

Етіологія. Ушкодження цілісності шкірного покриву, полігіповітамінози й порушення обміну речовин, а також себорея (захворювання, що характеризується посиленням функції сальних залоз) та акне (гнійник). У ВРХ під час фурункульозу зазвичай уражається вим’я.

Клінічні прояви. Стафілококове гнійно-некротичне запалення волосяного мішечка, сальної залози, а також прилеглої до них клітковини, що супроводжується утворенням фурункулів. Фурункул – конусоподібна, дуже болюча щільна припухлість завбільшки з лісовий горіх.

Лікування. Полягає в оброблянні ураженої ділянки шкіри йодованим, саліциловим чи камфорним спиртом або розчином діамантового зеленого. Застосовують також іхтіол із парафіном та інше сухе тепло, ультрафіолетове опромінення. Після розрізу фурункула рекомендовано антибіотикотерапію, введення в раціон вітамінних препаратів, новокаїнові блокади й проведення інших лікувальних процедур залежно від ступеня розвитку патологічного процесу.

Профілактика. Уникання чинників, що спричиняють хвороби, згодовування полівітамінних препаратів, а також дотримання санітарних правил.

Хвороби похідних шкірного покриву

Основними причинами хвороб копитець є відкриті й закриті ушкодження, незадовільне утримання, неповноцінне годування, неправильна постановка кінцівок, правил догляду за копитцем. Деформування або надмірне розростання рога спричиняє зв’язаність руху, напружену ходу і кульгавість. Правильно розчищене і обрізане копитце попереджає розвиток різних хвороб.

Асептичний пододерматит

Етіологія. Виникає під час перегонів ВРХ щебеневим ґрунтом, у разі ударів підошви, стінки копита. Під час потрапляння анаеробної інфекції може розвинутися гнійний пододерматит.

Клінічні прояви. Запалення основи шкіри копита. Тварина в разі асептичного пододерматиту стоятиме, широко розставивши ноги або схрестивши їх. Під час розчищення копита можна виявити червонувато-жовте, жовте, червоно-фіолетове плямисте забарвлення рогу. У разі гнійної форми копито гаряче, а під час його дослідження щипцями спостерігається сильна болючість.

Лікування. Необхідна м’яка підстилка, внутрішньовенно вводять розчин новокаїну. У перші дні до копитця прикладають холод, на 3–4-у добу проводять теплові процедури. За наявності рани проводять обробляння йодоформним ефіром, розчином фурациліну, риванолу, на рану накладають пов’язку з різними антисептичними порошками, мазями. У разі зміни пов’язок застосовують ванни з гіпертонічними розчинами середніх солей із додаванням антисептика.

Профілактика. Дотримання санітарно-технічних правил.

Флегмона вінчика

Етіологія. Хвороба розвивається як ускладнення ударів, забитих ран, як вторинне явище супутніх захворювань.

Клінічні прояви. Запалення клітковини, розташованої під основою шкіри вінчика, що характеризується кульгавістю опірної кінцівки, появою припухлості на передній і міжкопитній поверхнях, що нависає у вигляді манжета над вінцевим краєм копитної стінки, пригніченням тварини. У корів при цьому знижується удій.

Лікування. Тварині необхідні спокій, м’яка і рясна підстилка, новокаїнові блокади з антибіотиками. На уражену ділянку накладають спиртовисихні пов’язки до появи гною (рис. 5).

Рис. 5. Пов’язка на копита

Профілактика. Усунення чинників, що спричиняють захворювання.

Хвороби нервової системи

Характерними ознаками ураження окремих частин нервової системи є парези, паралічі, судоми, а також непритомність.

Парез характеризується зниженням скорочувальної функції м’язів і слабкою тактильною чутливістю. Під час паралічів м’язи не скорочуються зовсім, повністю відсутня чутливість у зоні іннервації нерва. Судомами називають мимовільні м’язові скорочення, що виникають як напади різної діяльності. Вони бувають тонічними (тривале напруження м’язів) і клонічними (синхронні товчкоподібні скорочення м’язів, що мають обмежений або поширений характер). Непритомністю, або непритомними станами, називають тимчасову втрату реакції на зовнішні подразнення.

Запалення головного мозку – енцефаліт – часто протікає одночасно із запаленням спинного мозку (енцефаломієліт). Менінгітом називають запалення оболонок головного та спинного мозку, пахіменінгіт – запалення твердої мозкової оболонки, а м’якої – лептоменінгіт. Усі названі захворювання виникають на тлі інфекційних та інвазійних хвороб. Їхніми основними ознаками є порушення координації руху, ослаблення умовних рефлексів, а також паралічі, парези тощо.

Хворих тварин найкраще ізолювати в темних приміщеннях, давати полівітамінні препарати, заспокійливі засоби (аміназин, барбітал-натрій) та інші ліки, призначені ветеринарним лікарем.

Хвороби вух та очей

Отит зовнішнього вуха спостерігають під час механічних пошкоджень зовнішнього слухового проходу, у разі заповзання комах, накопичення сірки, грибкових захворювань.

Хвороби середнього і внутрішнього вуха зазвичай є наслідком розвитку місцевої або загальної інфекції. Основна ознака цих патологій – підвищена увага тварини до вуха, похилене положення голови в бік хворого органу.

Курс лікування (обробляння вушного проходу, закладання у вухо антибіотиків у вигляді мазей та інші засоби) призначає ветеринарний лікар залежно від стану тварини.

Кератит

Етіологія. Запалення рогівки, може бути наслідком безпосереднього впливу тих самих чинників, що й за кон’юнктивітів, а також в результаті переходу запалення з суміжних тканин, супроводжувати інфекційні захворювання, наприклад ящур. Ця хвороба може бути ускладненням кон’юнктивіту, спричиненого як кератокон’юнктивіт.

Клінічні прояви. Початок хвороби проявляється сльозотечею, напівзакриттям очної щілини, втратою рогівкою дзеркальності, різким почервонінням прилеглої кон’юнктиви. У разі наростання інтенсивності запального процесу рогівка мутніє. Під час ускладненого перебігу утворюється абсцес, виразка і настає перфорація рогівки. Дефект тканини після цих уражень заповнюється сполучною тканиною, внаслідок чого утворюється непрозора пляма – більмо.

Лікування. У разі скупчення гною кон’юнктивальний мішок промивають розчинами борної кислоти, риванолом, вводять жовту ртутну мазь, ксероформну або йодоформну, мазь альбуциду та ін. У разі асептичних процесів застосовують мазь або очні краплі з антибіотиками.

Профілактика. Така ж, як і під час кон’юнктивіту.

Кон’юнктивіт

Етіологія. Частими причинами цього захворювання є механічні дії (травми, чужорідні тіла), заразні захворювання (телязіоз у великої рогатої худоби), інфекції (злоякісна катаральна гарячка), хімічні подразники (вапно, кислоти, луги, лікарські препарати), авітамінози, перехід запалення із суміжних тканин (слізного апарату, шкіри повік, середовищ ока).

Клінічні прояви. Кон’юнктивіт може проявлятися в декількох формах. Катаральний кон’юнктивіт характеризується закриттям або напівзакриттям очної щілини, почервонінням і припуханням кон’юнктиви, сльозотечею, світлобоязню; гнійна форма – сильним припуханням кон’юнктиви, виділенням гною з внутрішнього кута ока, ерозіями і виразками на краях повік і самої кон’юнктиви; флегмозний – набряком слизової оболонки ока, випинанням кон’юнктиви з очної щілини у вигляді валика; фолікулярний – збільшенням фолікулів на внутрішній поверхні третьої повіки.

Лікування. У всіх випадках необхідно усунути причину захворювання, а потім проводити курс лікування. Основна допомога на початку будь-якої форми до консультації з ветеринарним фахівцем полягає в очищенні слизової оболонки ока від витікань, від патогенної мікрофлори, промиванні ока розчином борної кислоти, розчином марганцевокислого калію, риванолом. Гнійну форму лікують, зрошуючи око фурациліном із подальшим оброблянням очними мазями кортикостероїдів з антибіотиками. За фолікулярного кон’юнктивіту третю повіку вивертають, а слизову оболонку припікають ляпісним олівцем і щедро промивають розчином хлористого натрію.

Профілактика. Попередження травм, інфекційних захворювань та інфекцій.

Хвороби органів травлення

Це досить поширена патологія у ВРХ.