Фантомна довіра - Лана Вернік

— Та було б чому заздрити! Шльондра! Нахрін ти йому здалася! — крикнула їй у спину Валя, а Лариса розвернулась і мовчки тикнула Валентині дулю мало не під ніс, а потім пішла за палатку і додому.

Такий напад сміливості був для Лори не типовим, минув він дуже скоро. Лиш вона повернула за палатку — її почало колотити. Можливо, краще було б просто піти і не підходити до Валі? Але справу вже зроблено...

Повернувшись додому, Лора поглянула на будинок. Так, він старий і потребує ремонту… але вони не можуть його зробити. Це дорого. Батько їх полишив і не допомагає… Чи надішле він в кінці цього півріччя 100 Євро чи ні? Мама працює сама, Лора бігає по сусідах робить уколи, як хтось попросить, але все йде на харчування і електрику… З одягом допомагає тітка Тоні… Лора сіла на сходи, поставивши цукор поруч і розплакалася. Стало так шкода себе… А тут ще плітки… Як Степан жив у цій павутині пліток? Він, якимось дивом, їх не помічав… Чи робив вигляд?

На сходах її знайшла сестра, прийшовши з літньої кухні.

— Що трапилося?

— Твоя сестра — шльондра… — сказала Лора крізь сльози, піднявши на Тетяну погляд.

— Жах, — усміхнулася мала. — Щось почула?

— Так… — Лора кивнула.

— Я знаю що це не так, ти знаєш, мама знає… ВІН знає, а решта, хай думають, що хочуть... Кого ти чула?

— Валька з Машкою… донькою Феофілівни… — Лора витерла сльози, котрі ніяк не хотіли спинятися.

— Машка ще мала, а Валька дуріє, бо дуже хоче заміж, та ніхто не бере. Всіх місцевих розлякала своїми вимогами, а заїжджі після першого побачення тікають.

— Доречі, вони не зрозуміли, що у клубі я була зі Степаном, — Лора закусила губу. — Я пішла по руках…

— Лоро, — Тетяна обійняла сестру, — не звертай на них увагу. Я впевнена, що Валька б теж хотіла у Київ поїхати в якийсь клуб, так ніхто ж не везе. І щоб чиясь тачка простояла до обіду, а її хазяїн у неї ліжку побував, та ще й повернувся знову… ну, ми то з тобою знаємо, що хазяїн ТІЄЇ тачки ледь живим був, а люди — ні, — Тетяна змовницьки усміхнулася. — Що ж їй бідній думати, якщо з нею такого ніколи не траплялось і навряд чи трапиться? Нехай позаздрить трошки…

— Я їй так і сказала, — Лариса зітхнула.

— Що саме?

— Заздри мовчки… — Лора знизала плечима. — Правда, нема чому заздрити… Але я сказала їй це в обличчя, а вона назвала мене шльондрою… А я розвернулась і тикнула їй дулю…

Тетяна приснула від сміху і Лора теж почала сміятися.

— Ой, не можу! — Тетяна схопилася за живіт. — Хотіла б я побачити її пику!.. Не очікувала від тебе такого, сестричко! Але знаєш, дулі зараз не модно давати. Зараз треба “факи” тикати. Це отак, — вона показала піднятий середній палець.

— Ну… Вже що тикнула — те тикнула… Я сама від себе такого не очікувала…

Заспокоївшись від сміху Тетяна підвелася зі сходів.

— Давай я займусь варенням, а ти йди зроби оладки, в тебе краще виходить, — сказала менша сестра, — і чай завари, нехай настоїться.

— Добре, — відповіла Лора і теж підвелася.   

Степан прийшов, коли вони обідали оладками. Бім для годиться трохи на нього “посварився” і пішов у тінь горіха, тому той без перешкод зайшов у будинок.

— Смачного, — усміхнувся він.

— Дякуємо! — відповіла Тетяна і махнула йому рукою, — давай до нас! Ми тут варення набадяжили — свіжак!

Лора заклякла, сидячи спиною до входу.

— Що за варення? — Степан підійшов до столу і, схилившись, поцілував Лору у щоку.

— Привіт.

— Привіт, — вона озирнулась, а він присів поруч на табурет.

— Смородина, жменька малини, — відповіла Таня, стежачи за сестрою. — Спробуй з оладками. Тобі зробити чай?

— Зроби, — Степан усміхнувся до малої і та пішла по чашку, а він розвернувся до Лариси. — Які у тебе плани на цей вечір?

— У мене? — Лариса здивовано поглянула на Степана. Ну які у неї можуть бути плани? От у нього точно є... Його очі хитро блищали і вигляд він мав досить загадковий.

— Я говорив сьогодні з Вадимом. Вони з Таїсою на вихідних повертаються в Одесу і він запропонував повечеряти сьогодні всім разом в “Маямі”. А після вечері, можливо, ще кудись піти. От тільки я не знаю на скільки по часу це все розтягнеться, тому, краще відпросити тебе у Людмили Василівни, — закінчив Степан і взяв оладку. — Як тобі такий план дій?

— Мама на добовій зміні, вона буде лише завтра після 9 години, — повідомила Таня і поставила перед Степаном чашку трав’яного чаю.

— О, навіть так. Дякую за інформацію, Тетяно, — він усміхнувся і спробував запропоноване йому варення.— М-м-м, прикольне.

Лора на якусь мить відчула, що земля кудись попливла з-під ніг. Вечеря в “Маямі” з його другом, чию дружбу він так цінує, що відкидає пропозиції дружини того самого друга про секс… Їй хотілося побачити Вадима, Таїсу — не дуже, але головною проблемою був одяг… У неї була лише випускна сукня. Минулого разу вона в ресторані була у джинсах, вдень, після іспиту…. А прийти у джинсах на вечерю — не варіант.

— Це все — цікаво… — почала невпевнено Лора. — Але мій гардероб… він для таких місць не дуже… підходить.

— Давай поїдемо купимо тобі сукню, — запропонував Степан, чим ще більше змусив Лору ніяковіти.

— Це не так просто, — усміхаючись, повідомила Тетяна, намазуючи на оладку варення.

— Чому не просто?

— Бо той, хто моделює одяг — люто ненавидить жінок з формами, — Тетяна показала руками груди. Лора благаюче поглянула на сестру і почервоніла.

— Не зрозумів.

— Ларисі важко підшукати одяг. По-перше, щоб сподобалася модель — ду-у-уже перебірлива, а по-друге… якщо зверху підходить, то знизу — широко, треба вшивати, а якщо знизу як треба, то зверху не влазить, — розповідала Таня, ігноруючи погляди Лори. — Ми тоді на випуск сукню як шукали — об’їздили весь Київ. І по базарах, і по магазинах — нічого. Ото якби Ніна Григорівна не принесла ту блакитну сукню — пішла б на випуск у блузці і спідниці. Так що купити їй сукню, отак, одразу — нереально. Я не брешу.