Фантомна довіра - Лана Вернік

— Магія, скажи? — задоволено усміхнулася Тоня. — Між цими двома справжня магія…

Після вчорашнього візиту на хутір вона сподівалася на подібну магію з Бакеро. Вчора, коли він пішов з ними купатися, під час гри у м’яча, намагаючись забрати у Тоні м’яч, циган обхопив її руками і застиг, забувши на якусь мить що він взагалі тут робить. Скориставшись миттю його слабкості Тоня кинула пас Роману і поклала свої руки Бакеро на груди. Його погляд був таким самим, як погляд Степана щойно. Після декількох секунд під впливом мани він відійшов від неї, оговтуючись, і на хвилину вийшовши з гри, але Тоня отримала відповідь на своє питання — вона йому не байдужа. Потрібно витримати паузу…

— Ти дуже гарна, — сказав Степан Лорі, сівши на місце водія.

— Дякую… — вона, нарешті, наважилася поглянути йому в очі. Несподівано, побачила в них, окрім захоплення і бажання — незрозумілу тугу. — Щось не так?..

— Все добре, — він завів авто і рушив. 

— На котру годину ви домовлялися зустрітись?

— На шосту. Встигаємо.

Лора добре пам’ятала, що коли вони виходили з дому Тоні було 16.10… Тобто трохи менше двох годин часу і він ще хоче заїхати до себе… Обоє мовчали, а коли вони в’їхали у зону покриття мобільного оператора — у Степана один за одним почали надходити вхідні виклики. Він відповідав, сповільнюючи швидкість руху авто, то російською, то англійською, то французькою… і ще якоюсь, невідомою Лорі мовою, котру вона не могла впізнати по звучанню. Те, що Степан розумний — Лора знала. Він закінчив школу з золотою медаллю. А ще з медаллю за порятунок потопаючих… власне, за порятунок її.

Лариса дивилася на незнайомі вулиці міста, іноді поглядала на нього, а він дивився лише на дорогу. Згодом машина в'їхала у двір і зупинилася.

Квартира Степана була на Куренівці. Як пам’ятала Лора — це службове житло, як і машина, як і зброя… Дев’ятиповерховий будинок 1966 року будівництва, за адресою: місто Київ, вулиця Фрунзе 117 (зараз Кирилівська).

— Почекаєш мене в машині чи підеш зі мною? — запитав Степан, повернувшись до Лариси, надаючи їй можливість вирішити все самій.

— Піду… Я не хочу лишатися тут сама, — сказала Лора і Степан кивнув.

— Добре, пішли.

Він вийшов з авто, допоміг вийти Ларисі, взяв з заднього сидіння сумку і вони пішли до дверей під'їзду. Степан відчинив металеві вхідні двері магнітним ключем-таблеткою і пропустив Лору вперед. Зайшли у ліфт — їм на 9 поверх. Коли ліфт рушив — від несподіванки вона схопилася за його руку і ніяково усміхнулася.

— Я ніколи не їздила у ліфті…

Степан нічого не відповів, лише усміхнувся і стиснув у відповідь її тонкі пальці. Двері ліфта відчинились, і вони пішли до вхідних дверей квартири, тримаючись за руки. Лора відчувала, як шалено забилося серце — вона ступає на його територію… Будинок Хризонівни — теж його територія, але тут, зараз — це інше… 

Коли Степан почав шукати потрібний ключ, у нього знову задзижчав телефон, і він пустив руку Лариси.

— Привіт, Таїсо… В місті, як би ти інакше до мене додзвонилася? Там ще немає покриття. Та зроблять, куди вони подінуться? Колись зроблять... Що я роблю? Намагаюся потрапити до квартири, дістав ключі. Ні, не потрібно по мене заїжджати. Так. Я пам’ятаю, що сказав Вадим: на шосту в “Маямі Блюз”… Ні. Я проти. Слухай, не потрібно брати ніяких подружок… Ні, Таїсо. Твоя опіка мені не потрібна. А отак!.. Припини. Добре, хто буде на місці першим — той дзвонить. Бувай.

Ця розмова його роздратувала, і, поклавши телефон у задню кишеню джинсів, він відчинив двері, пропускаючи Ларису всередину. По його розмові Лорі було зрозуміло, що Тая планує привести з собою подругу, щоб та склала Степану компанію цього вечора. Тобто Таїса не знає, що на вечері він буде з нею… Чи знає про це Вадим?

У прихожій ліворуч були двері до ванної і туалету, за ними далі, ліворуч, поворот до кухні. Прямо були прочинені скляні матові двері до зали, котра мала вихід на балкон, а ще далі — маленький коридор з трьома дверима: праворуч і ліворуч двері кімнат, а прямо — комірчина. Трикімнатна квартира з якісним “євроремонтом” і гарними меблями… Квартира була хорошою, але відчувалося, що тут не живуть. Лариса зупинилась у дверях до зали. Всередині все стискалося від бажання й хвилювання, аж паморочилось у голові.   

Степан зачинив двері і поставив сумку на тумбу у прихожій та, підійшовши до Лариси впритул, наблизив її до себе, поклавши руки їй на талію.

— Дуже небезпечно бути такою гарною, Наядо… — прошепотів він торкаючись губами її чола. 

— Але ж я з тобою, — Лора підняла до нього обличчя, танучи в його очах.

— Зі мною… — Степан зупинив погляд на її губах і, схилившись, поцілував їх, а потім шию і спустився поцілунками нижче, до ключиць.

Дотики його губ вона відчувала як жаркі потоки, котрі розливалися по тілу, позбавляючи здатності мислити і посилюючи відчуття. Він кудись повів її і Лора не розуміла у який бік вони рухаються — повністю довірилась його волі. Незчулася, як шовкова сукня сповзла на підлогу і її волосся розсипалося важкими пасмами на плечі і груди — Степан вийняв з нього палички, а Тоня ж так старалася… Але Лора не шкодувала про те, що він руйнує створену подругами красу і єдине, чого вона хотіла зараз: щоб він не зупинявся...

Відкривши на мить очі, побачила зашторені вікна і велике ліжко, що займало мало не половину кімнати: спальня. Більше нічого не розгледіла, закрила очі, її мозок не хотів аналізувати все довкола — хотів насолоди… і отримував. Секс у жінки — в голові... Вона була настільки збуджена і так сильно хотіла Степана, що один дотик його руки до її лона змусив світ вибухнути.

— Ти така чутлива, — прошепотів він цілуючи її шию. — Просто неймовірна...

Відновивши дихання, Лора повернулася до нього і охопивши обличчя Степана долонями вона припала до його губ палким цілунком. Жар в животі починав палати з новою силою і, відчуваючи нову хвилю її збудження, він навис над нею. Лариса обвила ногами міцний торс, нетерпляче ведучи стегнами. Вона відчувала тверду плоть, котра торкнулась її лона і подалася вперед, бажаючи відчути його в собі, але несподівано промежину прошив пекучий біль, котрий посилювався з кожним його рухом. Лора не стримала стогін і спробувала відштовхнути Степана, але не вийшло — він був більшим і важчим та своєю вагою міцно притискав її до ліжка.