💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детектив » Фантомна довіра - Лана Вернік

Фантомна довіра - Лана Вернік

Читаємо онлайн Фантомна довіра - Лана Вернік

— Степане, телефон! — гукнула Хризонівна в коридор.

— Потрібно йти, — сказав він більше для себе, ніж для Лори. Поруч з нею все важче стає себе контролювати. Ця мАла зводить його з розуму...

Лариса прибрала руки з його плечей і стала на ноги, даючи змогу Степану вийти. Крізь відчинені двері Лора чула його розмову.

— Слухаю. Привіт, Бакеро. Взагалі-то я вчора дзвонив і казав бабусі, що не приїду, а вона нікому це не передала. Так. Запитаєш свою вчительку при зустрічі особисто про причину такої раптової амнезії, бо я отримав дещо розмиті пояснення. Так, кажи. А коли? Та я не проти. Так. Добре. Давай, до зустрічі, — Степан поклав слухавку і поглянув на бабусю, що застигла у дверях кухні.   

— Ти знову кудись їдеш? — запитала Хризонівна.

— Їду.

— Степане…

Він виставив вперед руку.

— Нічого мені не кажи.

Лариса чекала Степана, сидячи на столі.

— Ти їла шашлики з дичини? — запитав Степан повернувшись і обійнявши її.

— З дичини? — вона не очікувала такого питання.

— Біля хутора браконьєри вчора вбили декількох козуль. Порушників спіймали, а щоб м’ясо дичини не пропадало — сьогодні у них там шашлики. Нас запрошують.

— Нас? — Лариса здивувалася.

— Менший брат мами-Галі — лісник. Він одну тушу притяг до Бакеро додому вчора. Замаринували, сьогодні будуть в обід готувати. Їдемо?

— Я ніколи не їла нічого подібного, — Лариса знизала плечима. — А Тоню він не запросив?

— Запросив, — Степан усміхнувся, — тому для тебе зараз буде завдання. Ти підеш до своєї подружки, скажеш їй, щоб нікуди не йшла, а я зганяю у душ. Ще Софійці потрібно сказати…

— Її теж запрошено?

— Так.

— Це добре, — Лора усміхнулася. — Ми з нею вчора так гарно поговорили. Вона мені сподобалася.

— І про що ж це ви говорили?

— Про тебе.

— Про мене? — Степан скривився.— О, я уявляю.

 

Тоня була здивована запрошенням. Про свою вчорашню розмову з Бакеро вона розповідала не дуже охоче. Він був суворим і нетерпимим до її зв’язку з Максимом, до її втручання у чужу родину. Хоча Тоня і намагалася виправдатися тим, що у нього з дружиною немає дітей — Бакеро не приймав це як пом’якшення ступеня її вини. Потім він сказав, що минулого тижня від його сестри пішов чоловік до юної коханки. І що Тоня навіть не уявляє, яка кількість прокльонів щодня летить на їхню адресу… А все наше життя складається з благословінь і проклять оточуючих і він щиро бажає їй, щоб благословінь в її житті було більше… Тоня не знала, як розуміти його ставлення до себе, бо до тієї зустрічі у її дворі з Максом вона була впевнена, що подобається Бакеро, а тепер — не знає…

— Але запрошення, я думаю, варто прийняти, — сказала Лора, — це зайвий привід зустрітись і поговорити. Можливо, він просто не очікував від тебе такого і трохи… приголомшений?

— Або його відвернуло від мене назавжди… — зітхнула Тоня.

— Ми можемо сидіти і думати, а можемо поїхати і, можливо, ви там ще раз поговорите?

— Так… Потрібно взяти купальник! Там же урочище! — підхопилася Тоня. — Тобі взяти?

— Ні. Я не піду у воду.

— Там же буде Степан! — усміхнулася подруга.

— Не думаю, що лізти у воду з відкритою раною хороша ідея…

— Ну як знаєш.

 

Сідаючи на переднє сидіння позашляховика, Лора скосила погляд на дверцята біля водія: автомат накритий рушником. Конспіратор... Дорогою на хутір заїхали в магазин. Купили солодощів, мінералки і соків.

Гаїчі жили на краю хутора. Їхній двір був передостаннім. За ними двір лісника, брата мами-Галі, а далі починався ліс. Через дорогу, навпроти двору, будинків не було. Там через сто метрів було вже урочище — величезний яр серед лісу, заповнений водою з джерела, що било на його дні. У ХІХ столітті його загатили, утворивши став.

(Урочище — ділянка, яка виділяється серед навколишньої місцевості природними ознаками (ліс серед поля, луг, болото серед лісу і т. ін.) Академічний тлумачний словник).

Також тут було імпровізоване волейбольне поле, де гралися час від часу хуторські діти, а також стояли столи з лавками, де відпочивали місцеві і дачники, а майже впритул до води розташувалися дві гойдалки, де вечорами любили сидіти закохані парочки. Для того і зробили їхні сидіння широкими, щоб зручно було сидіти вдвох...

Дім родини Бакеро визирав з буйно квітучих трояндових кущів різноманітних кольорів. До старої хатини свого часу добудували одне крило на три кімнати, потім перебудували хату і збудували ще одне крило. Весь будинок став схожим на букву “П”. У дворі також був навіс для літніх посиденьок, куди вже виставляли посуд.   

Коли Степан вийшов з авто, першим його зустрів батько Бакеро — Іван. Він був середнього зросту, підтягнутий від фізичної праці і загорілий від роботи на відкритому повітрі. Будівельник. Волосся його стало вже не таким чорним, як у сина, наполовину був сивим, але їхня схожість з Бакеро вражала. Не дивно, що свого часу Галина так закохалась у цигана. Він обійняв Степана, як рідного сина.

— Що ж ти так рідко приїжджаєш до нас, баламут? Від Великодня тебе не бачив!

— Дядьку, пробачте, виправлюся, — Степан усміхнувся.

Лариса відчула, як всередині все стислося: він був поруч майже весь цей час… Степан озирнувся до неї і, наблизивши її до себе за талію, представив Івану.

— Дядьку Іван, познайомтеся — це Лора.

— Русалка?! Красуня! — вигукнув циган здивовано.

— Лоро, а це батько Бакеро — дядько Іван.

— Рада знайомству, — кивнула Лариса, почуваючись не зовсім затишно від того, що “всі її знають”. Далі Степан представив Тоню і Софію.

Вже у дворі все повторилося з мамою-Галею, сестрами і братом Бакеро: Роза, Ліда і Роман — вони всі були старшими за Лору і Тоню. Син Рози — Павло, якому було три роки, не звертав уваги на гостей, доки ті не виставили пакети — одразу ж поліз з перевіркою і, отримавши одну цукерку, (більше бабуся не дозволила) навіть привітався з ними. Питав, коли приїде тато… У відповідь всі мовчали і переключали увагу малого на щось інше. Брат мами-Галі, Ігор, був наступним, з ким їх познайомили, а також з його дружиною і трьома дітьми.

Відгуки про книгу Фантомна довіра - Лана Вернік (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail:
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: