Фантомна довіра - Лана Вернік

— Ну… він може змінити свою думку.

— Сказав, що для цього потрібне диво.

— Так. Не розкисати. Якось буде. Тобі ще до дітей рано, а мені до повноліття теж дорости треба. Може там ще хтось кращий за Єгора намалюється, — Тетяна підмигнула сестрі і Лариса усміхнулася.

— Коли ти так виросла, сестро? Ще нещодавно ти плакала і питала мене, чому батьки тебе не люблять, а тепер…

— Не знаю… Можливо, коли усвідомлюєш в якій дупі ти опинився — мозок починає по іншому варити?

— Можливо...

До приїзду Степана Лора вирішила підготуватися. У четвер вона приїхала до квартири, щоб трохи прибрати, і почати готуватися до завтрашньої вечері. А також хотіла спекти горіхове печиво, яке йому так подобалося. Дуже нервувала, щоб усе вдалося. Вона приїхала з пакунками і, відчинивши двері з магнітним замком, зайшла у під'їзд. Піднялася ліфтом нагору і ,відчинивши двері, завмерла. З кухні чувся голос Степана...

— Я не беруся вирішувати такі питання. Дзвони Олегу. Це він тягав тоді з Югославії в Чечню все це залізяччя, можливо, захоче з Чечні відправити його у подальші мандри. Я відходжу від справ. Та отак… Незамінних людей немає, когось знайдуть. Не думаю, що відпочинок вплине на моє рішення. Я вже відпочиваю і ще буду пару тижнів. Ага, спіймав, — Степан засміявся, — так, пощастило.

Лора повільно пройшла вперед і зазирнула на кухню. Степан сидів боком до неї і розмовляв по телефону. Його ліва нога була виставлена вперед, а на ній одягнена бандаж-шина… 

— Привіт… — тихо промовила вона і Степан повернув до неї голову, усміхаючись.

— Привіт, — він відклав телефон і, спершись на спинку куточка та стіл, звівся на здорову ногу.

— Ти давно приїхав?..

— Давно.

— Чому ти... не повідомив мене про свій приїзд?

— Не хотів турбувати. І в тебе ж були ключі, я думав, що ти навідуєшся на квартиру.

— Були... Та що мені робити тут без тебе?

— Пробач, але ти б все одно нічим не змогла мені допомогти.

Лариса опустила на підлогу пакети і не знала що йому відповісти.