Фантомна довіра - Лана Вернік
— А ти не дуже різко з нею говорив?
— Можливо. Але мені все одно. Керувати з кабінету завжди легше, а на полях є купа різних нюансів.
Лариса роззирнулась і приклала до вуха руку, жестом запитуючи чи ніхто не прослуховує квартиру. Він знизав плечами: не знає.
— А в нас є чим пригощати гостей завтра?
— Ну… Трохи продуктів я встиг купити перед вильотом, до ранку дотягнемо, а завтра потрібно буде якось організувати вихід в люди, — Степан підійшов і обійняв Ларису. По тому, як змінився його настрій після розмови з Фурією, Лора була впевнена, що причиною цього її незадоволення і причиною того, що ребели “проїб*ли вантажівки з боєприпасами” був саме Степан. Хто всі ці діючі особи — вона не уявляла, але якщо він так вчинив, значить, так було правильно.
— Який ти будеш чай? — запитала Лариса, бо саме вимкнувся чайник.
— Такий самий як і ти. Я зараз.
Степан відпустив її і пішов у прихожу, дістав з сумки пакет з продуктами, котрі він купив у Болгарії, бо, прилетівши в Україну, мчав до училища Лори, ніде не зупиняючись. Повернувшись до кухні, він почав викладати на стіл його вміст: традиційні болгарські булочки з кропом, бринза, луканка (болгарська сиров’ялена ковбаса), карнації (сиров’ялені пласкі ковбаски з яловичини, з додаванням чилі і пряних спецій, переважно вживаються з пивом), баночку з чимось рожевим (варення з пелюстків троянд — Болгарія — країна троянд і один зі світових лідерів виробництва трояндової олії, котру застосовують у виготовленні парфумерії та косметики, а також часто додають разом з пелюстками в різні ласощі типу варення чи джему) та упаковки з незрозумілими коричнево-бордовими трубочками: пастила. Майже все, що опинилося на столі, окрім бринзи, Лариса бачила вперше в житті. Степан коротко назвав що є що, відклав карнації: це до пива і точно не сьогодні. Лора заварила трав’яний чай, який колись привезла сюди з дому і обвела поглядом завалений стіл.
— І це ти називаєш — трохи продуктів і приїхав без гостинців?.. — Лора усміхнулася. — Та з такими запасами можна ядерну війну пересидіти…
— Якщо з тобою — то я згоден, — усміхнувся Степан, сідаючи за стіл.
Вони повечеряли, потім пішли у ванну і в спальню…
Вночі Лора не могла заснути. Лежала і розглядала сплячого Степана, намагаючись осмислити новий виток їхніх стосунків. Їй дуже подобалося це спокійне спілкування і довіра, котра була між ними, його турбота та піклування, а те, що він знайшов ці три дні, щоб прилетіти до неї, гріло душу. Так важливо, коли на тебе знаходять час… Особливо, коли часу обмаль.
Навіть близькість з ним стала не такою як раніше. Лора точно не могла сказати, що змінилось, але тепер це був не просто секс, все стало ніби більш чуттєвим і наповненим якоюсь особливою гармонією. Вона це відчувала, але ще не розуміла до кінця всіх змін, що відбулися.
Степан прокидався декілька разів і, помітивши на собі її погляд, першого разу поцікавився чому вона не спить. — Милується… Він усміхнувся і сказав, добре: зараз підставить інший бік для милування... Прокинувшись вдруге, вже почав бурчати, що скоро світанок і потрібно спати, а він не музейний експонат, щоб його так довго розглядали і згрібши її в обійми вклав собі на груди. Вона не опиралася. Під рівномірний стук його серця Лора заснула. Наймиліша музика у світі: серцебиття коханої людини.
Вранці, як Степан і казав, у них були гості. Фурія так сичала і шипіла, що аж синіла від люті. Він же залишався спокійним і, не підвищуючи голос, відповідав на всі її закиди. Лора не виходила з кімнати, доки Кіра Дмитрівна не полишила квартиру. Чи було відомо кураторці про її присутність у квартирі — Лариса не знала, але розмова була дуже пряма і з почутого вона зрозуміла суть проблеми: камарджоби, начебто, влаштували засідку і забрали цілу вантажівку боєприпасів і стрілецької зброї, а іншу підірвали, вбивши всіх ребелів, котрі її супроводжували, а це майже два десятки бойовиків. Степан заперечував свою причетність до витоку інформації про час і місце зустрічі, оскільки сам дізнався про необхідність їхати лише за кілька годин до виїзду. Він припустив, що камарджоби могли самі вистежити свою жертву, оскільки на шляху свого пересування ребели вчинили великий гвалт у декількох поселеннях, про що самі хвалилися на зустрічі. Розповідали, що вбили майже десяток людей, відтяли багатьом руки, ноги, носи і геніталії, а потім ще зіграли у свою улюблену гру — тоталізатор на вагітних: робилися ставки на стать дитини, а потім нещасній жінці розпорювали живіт і дивилися — хто виграв… Тому Степан вважав, що ребели самі накликали біду на свою голову і категорично заперечував свою причетність.
( Громадянська війна у Сьєрра-Леоне почалася 1991 року і населення віддалених районів практично не було залучено до бойових дій. Через 4 роки війна охопила всю країну і для певного перелому в ній уряд був змушений звернутися до найманців через різні фірми і організації для боротьби з “Революційним об'єднаним фронтом.” Ситуацію це врятувало частково, але потім під тиском міжнародних співтовариств (ООН виражало своє чергове занепокоєння наявністю найманців) від їхніх послуг довелося відмовитися, а миротворців не надали.
Тодішній уряд лишився наодинці з жорстоким ворогом — ОРФ. Найманці покинули країну, а на власні збройні сили покладатися було дуже ненадійно. Валентин Страссер вирішив проблему радикально — він уклав угоду з племенем менде, і дав їм зброю. Небагато, що міг.
Це ополчення отримало назву "камаджори" від "кама сіх" — мисливця-чаклуна менде. До кінця року загони камаджорів налічували майже двадцять тисяч чоловік. Вони розгромили штаб ОРФ і розігнали більшу частину загонів.
У 1997 році в країні стався черговий переворот. Новий уряд уклав союз з ОРФ, що автоматично перетворило камаджорів у ворогів режиму. Проте, племінному ополченню вдавалося два роки утримувати третину території країни, а після прибуття миротворців (восени 1999 року) — домовитися з ними і увійти до складу коаліційних сил по наведенню порядку в Сьєрра-Леоне.
