Фантомна довіра - Лана Вернік

— Він дуже гарний. Дякую, що не забуваєш про мене... — сказала вона, тонучи в його гетерохромних очах. Схилившись, Степан поцілував Лору. Її тіло відгукнулось першим на його близькість, наповнюючи низ живота пульсуючим теплом, хочаа мозок ще намагався розібратись — хто кому хто, та потім хвилі тепла досягли і його... Лора відпустила сумні думки. Не хоче думати про плітки. Хоче думати про нього. Степан міг не повернутись! Вона могла більше ніколи не побачити його і не відчути його дотик... Проте, він приїхав, і зараз, хоч на невеликий відрізок часу, Степан належить тільки їй.

Поцілунки і обійми ставали більш пристрасні і він, цілуючи, всадив Ларису на стіл. Вона подалась уперед і затисла його ногами. Степан застогнав і завмер.

— Степане… — сказала Лора, виринаючи з хвиль бажання, котре оповило її і стурбовано поглянула на нього, — що…

— Все добре. Просто на стегні є ще пару швів, — почав він виправдовуватися.

— Давай зараз я тебе повністю огляну, все побачу і знатиму що де є.

— Наядо, я не хочу відволікатись.

— Пізно. Я вже відволіклася, — Лора усміхнулася.

— Ну-у-у… — він задер голову, не погоджуючись.

— Ходім у спальню, — вона погладила його плечі, — це не значить, що я передумала. Просто хочу знати твій реальний стан. На місці вирішимо. Пішли.   

У спальні вона зняла з нього сорочку, лишивши в майці, і стягнула штани. “Реальний стан” полягав у наявності ще трьох зашитих ран на лівому стегні, вище коліна по зовнішньому краю, на додачу з дрібними порізами і подряпинами, а також двох шитих ран на передпліччі, майже поруч зі шрамами від удару буром.

— То що скажете, лікарю, — запитав Степан, спостерігаючи як Лора ходить довкола, оглядаючи його тіло на наявність ушкоджень, — я можу сподіватися на більш тісний контакт з вашою персоною найближчим часом?

— Можливо, — Лариса усміхнулася.

— Звучить якось… не дуже переконливо, — він насупився, повертаючи за нею голову.

— Стій рівно, — вона підчепила на ньому майку, і він допоміг, бо їй самій було б проблематично зняти її з нього через його високий зріст.

— Як накажете, — сказав він, відкидаючи майку вбік. В його гетерохромних очах заблищати грайливі вогники. Степан схилився ближче до неї і торкаючись губами її вуха додав, — ПАНІ…

— Пані?.. Гм… А ти певен, що зможеш виконати все, що я звелю? — усміхнулася Лариса, зупинившись перед ним і, поклавши руки на боксерки, почала неквапливо стягувати їх з нього.

— Я буду дуже-дуже старатися, — повільно промовив, спостерігаючи як вона присіла біля його ніг, обережно знімаючи білизну з пораненої ноги, а потім підвелась і стала навпроти.

— Тоді — на ліжко! — вона поклала долоню йому на груди і легенько штовхнула.

Лариса ніколи ще не домінувала. Вона не була пасивною зі Степаном, але і головною бути не доводилося. Тон завжди задавав він, де б і як вони не кохалися. З ним її все влаштовувало, однак зараз осколкове поранення обмежувало Степана в рухах і як раніше — бути просто не могло... Варіант не робити нічого — не розглядався. Вони давно не бачились і скучили одне за одним. Взаємне бажання світилося в їхніх поглядах, спонукаючи до близькості.

Трохи скривившись, Степан сів на ліжко і, спираючись на руки, переважно на праву, посунувся ближче до середини. Він ліг на бік, звівшись на правий лікоть та не відводив погляду від Лариси, котра розстебнула “блискавку” спідниці, і, коли та сповзла по ногах вниз — переступила через неї. Степан проковтнув слину, споглядаючи це звичайне на перший погляд дійство, яке явило його зору пару струнких ніжок в тілесних капронових колготках, що визирали з-під смарагдового светра.

— Якби я знала, що ти вже приїхав, одягнула би панчохи, — усміхнулася Лора, поглянувши на нього і помітивши на собі його палаючий погляд.

— Мені й так вже зриває дах, без панчох, — глухим голосом відповів Степан розглядаючи її ноги.

— Вже? Я ж іще нічого не зробила…

Він важко видихнув і нічого не відповів — примружив погляд і спостерігав за нею далі. Лариса зняла колготи, потім — светр, лишившись в чорній білизні з темно-зеленим мереживом, яку він купив їй в одному з магазинів Одеси цього літа.

Під його пильним поглядом Лора ступила пару кроків у напрямку ліжка і, зупинившись, вийняла японські палички зі свого волосся, розсипавши каштанові пасма по своїм плечах. Степан опустив голову, переводячи подих. Споглядання Лариси збуджувало не менше дотиків до неї. Його починало трясти, і все тіло нило від самого лиш передчуття близькості. Струснув головою. Потрібно трохи заспокоїтися… Але Лариса опинилася поруч і, натиснувши на плече, вклала його на спину. Схилившись над Степаном — поцілувала. Їхні губи зустрілися у довгому поцілунку, ніжному і п’янкому. Руки Степана ковзнули по її спині вниз, до сідниць — трусиків вже нема.. коли лише встигла зняти? Далі руки піднялися вгору і зупинилися на застібці бюстгальтера, звільняючи її груди від мережива. Вийнявши руки з бретельок вона випрямилася, сидячи на ньому зверху. Від виду гарного жіночого тіла, що відкрився перед ним — перехоплювало подих і Степан захолено оглядав її намагаючись вирівняти дихання, котре починало підводити.

— Ти — прекрасна, — промовив він, майже пошепки. Лора усміхнулась у відповідь. Бачити його затуманений бажанням погляд було надзвичайним задоволенням. Перекинувши волосся набік, вона вперлася долонями в ліжко і, подавшись вперед, почала цілувати йому шию, опускаючись нижче і вкриваючи поцілунками його груди, а потім, перемістившись на бік неушкодженої ноги, опустилася з поцілунками на його живіт, а потім нижче, зірвавши своїми діями із чоловічих губ стогін. Цього разу не від болю…   

Степан був обмежений у рухах і Лариса, сидячи зверху, упивалася своєю владою над ним, нехай короткотривалою і ілюзорною, але для Лори це було приголомшливе відчуття, котре пробуджувало в ній невідомі їй досі грані власної сексуальності, про які вона ніколи раніше і не підозрювала. Спочатку він нетерпляче хотів прискорити процес, але Лариса почувалася господинею положення і одноосібно вирішувала, коли і що йому дозволити робити, відтягуючи бажаний момент проникнення і єднання. Лора дражнила його, не пускаючи в себе, та ковзала лоном по чутливому органу, спостерігаючи за його реакцією на свої дії, подовжуючи прелюдію, насолоджуючись кожним рухом і дотиком. Він милувався нею і його руки пестили її, але лише там, де вона дозволяла — стегна. Лора іноді схилялась уперед, підставляючи свої груди йому для поцілунків і відхилялася назад, забираючи таку бажану “іграшку”. І коли Степан вже й не очікував, прийнявши її правила гри і налаштувавшись на затяжні ігри — вона скористалась своїм положенням зверху і ефектом несподіванки та вразила його глибоким проникненням, зірвавши з його губ черговий стогін, і отримала всередині себе мільярди мурашок, що гарячою хвилею пройшлися по її тілу. Це ще був не оргазм, але дуже близький до нього стан і, перевівши подих, Лора почала рух.