💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детектив » Фантомна довіра - Лана Вернік

Фантомна довіра - Лана Вернік

Читаємо онлайн Фантомна довіра - Лана Вернік

— Дівчата… ви супер-красуні, — сказав він. — Ніколи не думав, що у передмісті живуть такі класні дівчата...

— Отож! — вигукнула Тоня, і попрямувала до авто Степана.

— Дякую, — Лора ніяково усміхнулася під його пильним поглядом.

— Ти дуже гарна, — Степан підійшов і поцілував її. Поклавши руку на талію, повів до машини, в якій вже була сумка з її речами. Тітка Марта і Софія саме повернули на вулицю — вони приїхали з інституту і застали “посадку” в авто.

Дівчата вислухали компліменти і побажання гарно погуляти. Результати біопсії? Все добре, але операція необхідна, мабуть, робитимуть уже в Москві… Ще подумають.

 

Бакеро чекав їх біля будинку Степана, якому необхідно було заїхати переодягнутися. Роман поїхав до себе з тим самим наміром, домовилися зустрітися  біля “Кораблика”.

Циган відчинив Тоні дверцята і подав руку, допомагаючи вийти. Він оглянув її з голови до ніг та вражено кивнув. Гарна.

Опинившись у квартирі Степана, Тоня з цікавістю оглядала її, зауваживши, що тут занадто чисто. Як у квартирі з каталогу.

— Та я тут майже не буваю, — відмахнувся він, застібаючи сорочку.

— Навіщо ж таку велику купував?

— Хай буде, — Степан поглянув на Лору, котра стояла біля вікна у залі. Вона озирнулася на нього і нічого не сказала. Пам'ятала його слова, що квартира службова.

— Ти каву купив? — звернувся Бакеро до Степана. — Мені вона зараз дуже потрібна… Сьогодні пара клієнтів була до п’ятої ранку. Поки все не програли, сиділи та й сиділи... — циган похитав головою.

— Купив, — той кивнув. — Я у вівторок був у місті, вирішив, що тут має бути хоч щось їстівне.

— Супер, — Бакеро й Тоня пішли на кухню варити каву.

Степан поглянув на Ларису, і вона відвернулася до вікна, за яким внизу шелестів Куренівський парк. Серце калатало, як навіжене. Ніхто нічого не каже, але вона знає, що після відвідин закладу вона повернеться зі Степаном сюди, на квартиру.

Тоня, з Бакеро, мабуть, приїдуть назад з ними і пересядуть на машину цигана, котра лишається тут. Далі вже вирішать, куди їм їхати разом: до нього чи додому в селище. Більш вірогідно, що до нього. Як Лора чула, Бакеро орендує квартиру біля метро КПІ… А вона зі Степаном повернеться сюди. Хотіла цього і боялася водночас...

 “River Palace” вражав. Все було гарно та вишукано, і публіка — відповідна. Їх пропустили без питань, машину Степан запаркував недалеко від входу — її бачили всі, і у охорони не виникло жодного питання до них. Роман приїхав слідом за ними. Друзі обійнялись.   

Ресторан, дискотека... Була конкурсна програма — Лора не брала участі, а Тоня навпаки, дуже старалась. І навіть щось виграла. В якийсь момент до Степана підійшов чоловік у костюмі, з короткою зачіскою — чийсь охоронець. Він щось сказав йому, і, вибачившись, Степан залишив Лору з Романом, попросивши наглянути, та пішов з чоловіком. Його не було майже півгодини, впродовж яких Роман був уважним і приязним, аж занадто. Лариса розуміла, що вона йому подобається, але Роман її не цікавив. Зовсім. Вона не хотіла танцювати з ним, хоча він наполягав, відсовувалась, коли він наближався, і згодом Лора викрутилася та пішла до бару, де до неї одразу ж підійшов не дуже тверезий іноземець. Роман англійською пояснив чоловіку, що дівчина зайнята, той хитаючись пішов, а він сів поруч. Лариса відсунулась.

— Лоро, тобі щось замовити?

— Води.

— Води? Так нецікаво! Можливо, якийсь коктейль? Що тобі подобається?

— Я хочу просто води, — вона підняла на нього сердитий погляд.

— Ти зараз почнеш метати блискавки очима. Такі гарні, зелені блискавки… — він розглядав її і, бачачи, що дівчина вся наїжачилась, зітхнув, — Добре, я зрозумів. Склянку води, будь ласка, — звернувся він до бармена. —Ти така сердита через Бонда?

— Ні, не через нього. Романе, я не люблю, коли хтось без дозволу вторгається у мій особистий простір, — сказала Лора, відпиваючи воду зі склянки, що подав їй бармен, кивком подякувавши тому.

— І хто ж цей нахаба? — награно обурився Роман.

— Цей нахаба — ти. 

— Не розумію. А що не так? Мій друг відійшов у справах, попросив за тобою наглянути. Я стараюся, — він усміхнувся. — Он, іноземця від тебе спровадив.

— Так, Степан попросив за мною наглянути, а не замінити його.

— Ти проти? — запитав Роман, не відводячи від неї очей.

— Проти, — Лора також не відводила сердитого погляду.

Роман мовчки дивився на неї, і йому дуже подобалося те, що він бачив. Милувався. Пауза затягнулася.

— Я почекаю, доки ти передумаєш, — він усміхнувся.

— Не витрачай марно час.

— Зая, я завжди досягаю бажаного, — він розплився в усмішці і поглянув за Лору, усмішка лишилась, але стала менш масною. Вона зрозуміла: там Степан. Озирнулася. Він говорив метрах у п’яти від них з якимось невисоким чоловіком, років 45-ти. Відчувши її погляд на собі, Степан усміхнувся їй, і невдовзі, попрощавшись з чоловіком, пішов до Лори, обійняв і поцілував в шию, відчув, що вона вся була напружена.

— Вибач, мАла, справи, — вона мовчала. 

— Все добре? — запитав Роман.

— Так, все прекрасно, — Степан кивнув.

— Я хочу на свіже повітря, — сказала Лора, повернувшись до нього.

— Добре, давай вийдемо, — Степан поглянув на Романа, котрий розвів руками, типу “нічого не знаю”.

— А ви куди? Вже йдете? — підскочила Тоня до них, коли вони прямували до виходу. За нею підійшов Бакеро.

— Мені потрібно вийти надвір, — сказала Лора.

— Якщо що, можете їхати. За нас не турбуйтесь, ми візьмемо таксі, — Бакеро глянув на Тоню, котра кивнула на знак згоди.

Вийшовши з закладу, Лариса підійшла до машини. Зупинившись, обхопила себе руками.

— Що трапилось? — Степан підійшов і став поруч з нею.

— Роман дозволяє собі зайве… Мені не подобається, як він себе поводить.

Степан, вичікуючи, дивився на неї.

Відгуки про книгу Фантомна довіра - Лана Вернік (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail:
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: