Агент №13 - Андраш Беркеші
— Що ви верзете! — гнівно вигукнув Казимир. — Мене нікому не вдасться шантажувати!
Губер іронічно всміхнувся.
— Невже ви в цьому так переконані?
Казимир глянув німцеві просто в вічі.
— Я не геній, та й від геройських подвигів надто далекий, але є речі, в яких я впевнений…
— Дозвольте вам дещо пояснити, — перебив його Губер і глянув на Бланку.
— Я слухаю вас.
— Чи знаєте, в чому полягало завдання Меннела?
— Ви вже сказали про це полковникові Карі.
— Те, що я розповів полковнику, було лише частковим його завданням. Меннел приїхав сюди, шановний пане інженер, щоб завербувати вас. Примусити вас працювати на західнонімецьку розвідку. І від матері вашої він теж вимагав, щоб вона допомогла йому завербувати вас.
— Мене завербувати?… — вражено перепитав Казимир, глянувши на матір. — Щоб я згодився бути шпигуном?!
— Так, пане інженер. Ви ж їдете на чотири роки в Москву, а Брауну потрібний там надійний резидент. Отож вони й зупинилися на вашій кандидатурі, — пояснив замість Бланки німець.
— Щастя, що Меннела хтось убив! — люто вигукнув Казимир.
— Але брауни на цьому не зупиняться, — вів далі Губер. — Меннел був лише ланочкою у цілому ланцюгові, Ланочка випала, і на її місце вставлять іншу, надішлють іншу людину, пане інженер. А всіх вам, самі розумієте, не повбивати.
— Ви… ви хочете сказати, що Меннела вбили ми?
— На це дозвольте відповісти згодом. Ну, припустімо перед вашим від'їздом з'явиться людина від Брауна і пропонує вам стати їхнім московським резидентом…
— Я послав би його під три чорти і передав би органам! — відрубав Казимир.
— Ви б не зробили цього бо цим одночасно виказали; органам свою матір, ба навіть дядька. — Губер подав вперед і повів далі, карбуючи кожне слово: — Ось ми і дійшли до шантажу. Довірена особа Брауна заявила б: якщо не погодитесь, то викажемо органам вашу матір і дядька. Отже, питання стояло б так: чи хоче Казимир Таборі, щоб його мати і дядько закінчували своє життя у тюрмі?
— Але це якесь божевілля! — скрикнув Казимнр, нервово підскочивши. — Зухвальство! Підлість!
— На вашу думку це так. А для Брауна — звичайнісінька реальність. — Губер спокійно сів у крісло. — Вони впевнені у своєму успіху. Вони змусять вас погодитись на їхні умови ще з однієї причини. Пригрозять, що викажуть вас як убивцю Віктора Меннела.
— Мене? Я ж його не вбивав!
— А вони довели б, що саме ви його вбили. Послухайте-по. — Губер вийняв з внутрішньої кишені мініатюрний магнітофон. — І ви теж слухайте, — звернувся він до Бланки і ввімкнув магнітофон. Пролунав голос Меннела. Він говорив німецькою мовою, яку всі троє добре розуміли.
«— Я — Віктор. Я — Віктор. Усе гаразд. Щойно домовився з Сільвією». — Це псевдонім вашої матері, — шепнув Губер. — «Через півгодини їду покататися на човні з Казимиром. Упевнений, що домовлюсь із ним. Досить розумний чоловік. Трохи побоююсь, бо він запальний, спочатку б’є, а потім думає. Вчора по обіді трохи зчепився з ним. Та переконаний, що перед фактами він схилить голову. Як не погодиться, один із нас загине».
Губер вимкнув магнітофон. У кімнаті запанувала могильна тиша. Казимира ніби паралізувало, кров удари в голову Бланки. Професора Таборі пройняв холодний піт.
— Брехня, — прошептала Бланка. — Підла брехня!
— Можливо, — байдуже промовив Губер. — Але факт, що це голос Меннела. Можливо, Віктор і брехав, боячись визнати, що не виконав завдання. Але хто доведе, що він брехав? Магнітофон цього не доведе. Навпаки. Полковник Кара підозріває Казимира, і запис тільки підтвердить його підозру. Ви могли б довести непричетність Казимира до вбивства тільки в тому разі, якби викрили вбивцю. Але ж досі вбивця Меннела невідомий.
— Гейза Салаї, — ледве чутно промовила Бланка. Вона відчула, що насувається небезпека і мовчати далі не можна.
— Гейза Салаї? — перепитали майже одночасно Казимир і Таборі. — Звідки це ти взяла?
— Знаю, — відповіла жінка. — Принеси, будь ласка, склянку води, — попросила вона брата. Казимир випередив професора, приніс сифон і, наливши склянку, подав матері. Рука жінки тремтіла так, що вода вихлюпувалася на спідницю. Губера теж вразила несподівана заява жінки, і він з цікавістю чекав, що вона скаже далі.
— Хіба ти знала Гейзу Салаї? — запитав Казимир.
Бланка поставила на стіл порожню склянку і почала розповідати про свою зустріч з Меннелом.
… Побачивши Меннела, Бланка мимоволі здригнулась від страху, хоч і знала, що зустрітися з ним доведеться. Адже вона сама скопіювала і переправила в Гамбург умови переговорів. Меннел підійшов до неї, люб'язно всміхаючись. Він був підкреслено ввічливий. Жінка заспокоювала себе тим, що це звичайна чергова зустріч, отже, їй нема чого боятися: треба лише передати зібрану інформацію. Та раптом вона замислилась: якщо так, то навіщо їм було так ретельно готувати все до його приїзду? Невже вони чогось хочуть від Мате? Страх щохвилини посилювався. Жінка інстинктивно відчула, що Меннел хоче поговорити з нею ще сьогодні увечері, тому вона навіть не роздяглася перед сном. Незабаром у двері дійсно постукали, увійшов Меннел. Він, як завжди, був самовпевнений і ввічливий.
— Вибачте, пані, але нам треба поговорити. Ваш син пішов у селище, професор уже ліг, отже, можемо спокійно обсудити деякі справи.
— Я підготувала для вас усі матеріали, — відповіла жінка. — Можете їх забрати.
— Дякую. Але я приїхав не лише задля цього.
— А саме?..
— Я привіз вам привіт от Кароя.
Жінка спохмурніла, з огидою і ненавистю згадавши про Моношторі-Мюллера.
— Він передає вам свої щирі вітання і висловлює незадоволення.
— Незадоволення? Чим?
— Наскільки я зрозумів, ви мали повідомити, якщо…
— Не повчайте мене, — перервала його жінка. — Я сам знаю, що мені робити.
— Вибачте. Може, ви
