Агент №13 - Андраш Беркеші

лейтенант Фелмері. Ми домовилися о пів на дванадцяту зустрітися у Веспремі перед управлінням внутрішніх справ. Я шукав вас, але майор Балінт сказав, що ви кудись поїхали. Користуючись нагодою, прошу передати мою подяку і вітання полковникові Карі.

— Обов'язково передам.

Губер потис старому руку, потім по черзі попрощався з усіма. Цілуючи руку Бланці, шепнув їй:

— Вір мені!

Жінка заплющила очі. Губер підійшов до Казимира і сказав:

— Від щирого серця бажаю вам щастя!

— Спасибі. Але це залежить не тільки від мене.

З порога німець ще раз оглянувся.

Шалго підняв чарку:

— За твоє щастя, Казимир!

Вони випили. Унизу тим часом почулося гудіння стартера.

— Ось так, — промовив Шалго. — Губер приїхав, Губер поїхав.

Раптом у дверях тераси з'явився Губер.

— Вибачте, — сказав він. — Щось сталося із запаленням, не заводиться мотор. Чи немає десь поблизу механіка?

— Уночі механіка? — спокійно проказав Шалго. — Казимир розуміється у моторах, нехай подивиться.

— Справді? — звернувся Губер до Казимира.

— Так, я мав уже справу з такими машинами, — відповів Казимир.

— Якої вона марки? — запитав Шалго в німця.

— СЕ-230, — відповів Губер, витираючи ганчіркою замаслені пальці.

— Гм, — преспокійно хмикнув Шалго. — Перевір трамблер, Казимире. Мабуть, там щось не ладиться. — Потім обернувся до Лізи: — Ти чому не п'єш, зіронько?

— Звідки ви знаєте, що саме в трамблері хиба?

Шалго налив Лізі коньяку і, навіть не глянувши на Казимира, зауважив:

— Я певний у цьому, синку. У всіх машин цієї марки великий недолік: вони не заводяться без переривника.

Він подивився на Губера.

— Скільки не натискайте на стартер, на акселератор, а мотор все одно не заведеться без переривника. Хіба не так, пане?

Таборі метнув сердитий погляд на старого:

— Що ти верзеш, Шалго! Без переривника не заведеться жодна машина.

— Але в моїй машині є переривник, — сказав Губер.

— Ви помиляєтесь, пане, — спокійно відказав Шалго. — Його там немає. Я його вийняв.

Усі вражено втупились у товстуна.

— Старіє мій чоловік, — сказала Ліза. — Склероз!

І вона з докором звернулася до нього:

— Міг би й одразу сказати про це, адже для того ми сюди і прийшли.

— Шалго, облиш валяти дурня, — сердито гримнув Таборі. — Казимире, глянь, будь ласка, що там з мотором.

— Слово честі, я вийняв переривника, — пояснив Шалго.

Губер витріщився на старого, який сидів перед ним. У гадці майнула думка, що Шалго щось затіває.

— Коли ви його вийняли? — запитав Губер, підходячи ближче до стола.

— Перед тим як прийти сюди. Просто вирішив пожартувати з вами.

— Що за жарти! — вигукнула Бланка.

— Людина доти й відчуває себе молодою, доки їй жартується, — пояснив старий.

— Не хочу виправдовувати свого чоловіка, — втрутилася Ліза, — але на цей раз він, на мою думку, правий. З ним теж «пожартували».

Повернувся Казимир, який виходив до машини.

— Переривника і справді немає!

— А що я казав! — зрадів Шалго. — Зі мною пожартували, от я й зрівняв рахунок. Нічия!

— Замовкни! — роздратовано крикнув професор. — Зараз же віддай переривник!

— Чого це ти на мене гримаєш? Я ж твій гість. Хіба з гостями так обходяться?

— А що ж ти… Я вже по горло ситий твоїми ідіотськими жартами.

— Ах, ах, які ми нервові…

— Всяким жартам є межа!

— Дехто вважає, що жарти невичерпні, — спокійно відказав старий.

— Ваше нахабство невичерпне! — вигукнула Бланка, різко підводячись.

— Слухайте, ви! — Шалго підвищив голос. — Вам можна мене розігрувати, а мені вас не можна, так?

— Про що ви, дядьку Шалго? — здивувався Казимир.

— Про телефонну розмову.

— Яку телефонну розмову? — спитала Бланка.

— Вибачте, але яке відношення маю я до ваших жартів? — запитав Губер.

— Це ще з'ясується згодом. Краще слухайте, що сталося. Може, й ви посмієтесь. Отже, увечері хтось подзвонив мені по телефону. Розмовляв по-французьки. Відрекомендувавшись П'єром Монтьє, призначив зустріч у Шіофоку і пообіцяв показати вбивцю Меннела. Гарний жарт, чи не так?

— Але до чого тут ми? — скинувся Таборі.

— До того, що дзвонили з вашого телефону, — буркнув. Шалго. — Погнали мене в Шіофок. Ще й наказали, щоб я був там рівно о десятій. Хіба не свинство жартувати так із старою людиною? Га?

— Але чому ви впевнені, що дзвонили звідси? — запитав Казимир.

— У разі потреби все можна точно встановити.

— Ви знову підслуховуєте наші телефонні розмови? — з обуренням вигукнув Таборі.

Шалго з удаваним переляком глянув на професора і почухав потилицю:

— Як би тобі пояснити… Дуже вже кортіло мені знати, з ким ви розмовляєте у ці дні.

— Це незаконно! — скрикнув Таборі.

— Згоден, — кивнув Шалго.

— І ви їздили у Шіофок, дядьку? — спитав Казимир.

— Ні. Я поїхав у Фюред.

— Як це? Вас кликали у Шіофок, а ви поїхали в Фюред? — спантеличено промовив Казимир.

— Так. Бо дізнався, хто мені дзвонив, — пояснив старий. — Але спочатку я вийняв переривник.

Таборі удавано засміявся. Бланка, що нервово ходила по кімнаті, раптом зупинилася перед Шалго.

— Власне, чого вам треба? Скільки можна терпіти ваші штуки?

— Хіба не бачиш, Бланко? Він навмисно нервує вас, — спокійно пояснила Ліза.

— Навіщо?

— Такий вже у нього метод. Хоче, щоб злочинець сам зізнався.

— Злочинець? — підскочив Таборі. — Який злочинець?

— Наприклад, убивця Віктора Меннела, — підказала Ліза.