Небезпека рецидиву - Кріс Тведт

— Звісно, те, що я зараз роблю, не зовсім звичне в судовому провадженні: процедура й надання доказів водночас. Але таке відхилення від рутини я узгодив і з адвокатом, і з головним суддею. Тому все законно…

Бонде спільно з присяжними проаналізував фотографії, а по закінченні сказав:

— Як ви розумієте, немає ніякого сумніву, що фото робили під час самого процесу вбивства. Кількість знятих поранень збільшується від фотографії до фотографії; на більшості з них Альвін ще живий. Тому прокуратура вважає, що Ніна Гаґен, яка володіла цими світлинами, очевидно, й була вбивцею Альвіна Му. Імовірно, вона вбила його, боячись, що він може викрити її і здати поліції.

Крістер Бонде замовк на секунду, глянув у мій бік. Він мав безпристрасний, нейтральний вираз обличчя, але мені ще здавалося, ніби я відчуваю його спротив до мене.

— Ця теорія підтверджується і тим, що Ніні Гаґен завадили в спробі ще одного вбивства, схожого на вбивство Альвіна Му. Судячи з усього, вона підкинула докази причетності до вбивства Альвіна Гансові Ґудвіку, коли зрозуміла, що він найбільше годиться на роль підозрюваного.

Висновок такий: з великою часткою імовірності можна вважати, що Ніна Гаґен здійснила вбивство Альвіна Му. Нині вона й сама мертва, тому подальше провадження припиняється. Ганс Ґудвік, обвинувачений у цій справі, визнається невинним і буде звільнений в залі суду, — Крістер Бонде зробив паузу, глянув на Ганса Ґудвіка. — Прокуратура просить вибачення за те, що обставини вимусили нас висунути йому обвинувачення і довести справу до суду.

Ані слова про мене, але то не біда. Якось переживу.

— Пане адвокате, вам слово, — сказав суддя.

Сюнне підвелася, показала рукою на мене й пояснила, що я іще надто слабкий. Їй знадобилося менше п'яти хвилин на промову.

— Ганс Ґудвік невинний, — підвела Сюнне риску під своїми словами. — У цьому немає жодного сумніву, як і немає жодного сумніву, який саме вирок оголосить суд! Але… — вона обвела поглядом присяжних, прокурора, суддів; підняла руку, показуючи великим і вказівним пальцем. — …він був за крок від засудження за вбивство, якого не скоював. Зовсім-зовсім близько… Кримінальне право дуже суворе. Ідеться про життя і смерть. Безапеляційна самовпевненість дуже небезпечна в нашій професії. Зарозумілість небезпечна. Недалекозорість небезпечна. Упередження небезпечне. Ця трагічна справа має, на щастя, добрий кінець. Нам усім варто зробити з неї висновки. І адвокатам, і суддям, і присяжним. І прокурорам!..

Крістер Бонде почервонів. Він узяв слова Сюнне на свій копил. Я знав, що саме йому, а не решті присутніх вони й адресувалися.

Суддя був так само лаконічний. Він майже відкритим текстом велів присяжним вийти до своєї кімнати і повернутися з виправданим вердиктом. Доки присяжні радилися, нам залишалося тільки чекати. Я волів пересидіти перерву. Голова знову розколювалася від болю, і думка про зустріч з пресою була нестерпною.

За чверть години присяжні повернулися до зали. В очікуванні оголошення вердикту не було ні напруження, ні хвилювання, лише спокійна сатисфакція; відчуття, що все нарешті скінчилося. Суддя підвівся зі свого місця і сказав: «Не винен!»

Я глянув на Ганса Ґудвіка. Він важко встав зі стільця і підійшов до мене.

— Дякую вам! Як почуваєтеся?

— Не найгірше. А ви як? — я дивився на його обличчя; волосся, яке за останній рік витрусило сивиною; на зморшки й борозни, яких не було раніше, і додав: — Ви можете почати жити заново. Усе скінчилося…

Хоч я знав, що це неправда. Життя Ганса Ґудвіка втратило сенс того дня, коли вбили його доньку. Я добився його виправдання, зняття з нього обвинувачення в убивстві, та він однаково був схожий на розбитого горщика, якого хтось спробував склеїти докупи. Уламки не припасовувалися, стики між ними годі було приховати. Для Ганса Ґудвіка ніколи нічого не скінчиться.

Я мав проконсультуватися з Сонцесяйним. Два дні тому зателефонував йому і попросив розшукати для мене в архіві одну давню справу. Я вже не був ізгоєм, а, навпаки, перебував у фаворі в поліції, тож Сонцесяйний пообіцяв допомогти. Він чекав на мене в своєму кабінеті.

— Ось вона, — сказав він. — Але не розумію, навіщо це тобі. Справа давно закрита.

— Шукаю деякі ниточки. Спала на думку одна ідея, треба її перевірити.

— Гаразд, — Сонцесяйний простягнув мені теку. — Матеріалів небагато… Провадження припинили. Можеш переглянути тут.

У теці лежало не більше десяти аркушів, але мене цікавила тільки заява. Я погортав папери заледве дві хвилини, і відразу знайшов її. А тоді повернув теку.

— Дякую за допомогу.

— Ото й усе? Знайшов, що шукав?

— Можливо. Сподіваюся…

— І не хочеш мені сказати, що це?

— Ні. Ти ж сам кажеш: справа закрита.

Сонце тепло торкнулося променями мого обличчя, коли я зачинив за собою автомобільні дверцята, поволі рушив під'їзною доріжкою до будинку й подзвонив у двері.

— Добридень, Ірене, — привітався я, коли вона відчинила двері. — Можна ввійти?

У кухні було прибрано, чисто — усе сяяло. Ми сиділи одне навпроти одного, пили каву. Вікно було прочинене на шпарку. Знадвору долинав веселий дитячий галас, радісні вигуки. Ірене сиділа трохи напружена, насторожена, ніби чогось чекала.

— Вітаю з припиненням вашої справи, — мовив я. — Довідався про це