Буря на озері - Ростислав Феодосійович Самбук
Цікаво, що подумала б Віра, побачивши його на танцюльках? Вона розумна і збагнула б, що потягло його сюди зовсім не бажання познайомитися з якоюсь районною красунею. Але глибини ревнивого жіночого серця навряд чи колись будуть остаточно досліджені, і десь там, у якомусь закутку, можливо, залишиться маленька-маленька гірчинка…
Шугалій зітхнув і попрямував попід стіною до бібліотекарки. Йшов і дивився на дівчат, котрі, побачивши його маневр, захвилювалися, хоча зовні майже нічим не виказали цього.
Бібліотекарка роблено засміялася, поправляючи зачіску, її подруга, низенька блондинка, скосувала на капітана, обмахуючись хусточкою, і лише третя не відводила відверто очікувального погляду й посміхалася ніяково та збентежено. Обличчя в неї витягнулося, коли Шугалій зупинився перед бібліотекаркою, і капітан вирішив наступного разу неодмінно запросити дівчину.
Бібліотекарка поклала руку Шугалієві на плече недбало, наче робила велику милість, але капітан устиг перехопити торжествуючий погляд, який вона кинула на подруг.
— Ви чудово танцюєте! — мовив Шугалій, вирішивши одразу завоювати прихильність дівчини. — До речі, знаєте про мене не так уже й мало, а мені невідоме навіть ваше ім'я.
— Надія.
— Одне з найкращих імен, — мовив Шугалій упевнено, бо воно й справді подобалося йому.
Бібліотекарка відповіла ледь чутним потиском руки, тепер капітан не сумнівався в її доброзичливості й вирішив безсоромно підсолодити пилюлю:
— Дивуюсь я вашим хлопцям, — почав, сам зневажаючи себе за брехню, — ви танцюєте напрочуд легко, я давно не відчував такої приємності, а вони…
Надя розтягла губи у зневажливій посмішці.
— Дурні, — мовила зло, — провінційні невиховані дурні, чого від них чекати?
Певно, вона справді думала так, і Шугалієві стало прикро: звідки в дівчині стільки неприязні?
— На жаль, дурні існують всюди… — одповів. — Але ж у вас в Озерську так багато гарних дівчат!
Бібліотекарка сприйняла це як комплімент на свою адресу.
— Де ви їх бачили? — посміхнулася манірно.
Шугалій не відповів. Цього було досить для дівчини, шия в неї вкрилася рожевими плямами.
— Хочете почитати Сименона? — запитала раптом, і Шугалій зрозумів, що вона робить йому велику послугу.
— У мене й без Сименона голова обертом іде, — поскаржився. — До речі, — кивнув на двох дівчат попід стіною, — то ваші колеги з бібліотеки?
— Ні, то Свєта й Рая з рибзаводу.
— А бібліотекарки не танцюють?
— Якби! — одповіла розпачливо. — Гляньте, он що виробляє! — вказала на високу дівчину, яка кружляла з хлопцем у модному картатому піджаку.
Шугалій впізнав струнконогу чорнявку й вирішив, що має таки непоганий смак, якщо одразу звернув увагу на дівчину, котра викликає неприязнь у Наді. Придивився до партнера чорнявки й упізнав Олексу Завгороднього. Таке ж відкрите обличчя, як на фотографії в кімнаті Олени Михайлівни, таки ж спокійна, доброзичлива усмішка. І дівчина йому до пари.
— Хто це? — запитав, хоча й наперед знав відповідь.
— Нінка… — мовила зневажливо. — Нінка Пабинець, працює в читалці. І як не соромно?..
Дівчина танцювала, як і всі, певно, тільки спідниця в неї була коротша за «міні» інших районних модниць — на палець чи два, але ж вона повернулася зі Львова, самого Львова, де точно знають, на скільки можна вкорочувати спідницю.
Вальс закінчився, й Шугалій повів Надю до крісел. Оголосили перерву й повідомили, що в сусідній кімнаті можна виграти в лотерею пляшку шампанського. Капітан чомусь не спокусився на приз і сів поруч бібліотекарки. Дивився, як іде до них через зал Ніна Бабинець, узявши Олексу під руку й зазираючи йому у вічі: либонь, не бачила, крім нього, нікого й не хотіла бачити.
Дівчина справді була вродлива — біле лице під кучмою чорного волосся, правда, риси обличчя дрібнуваті, але виразні, і очі сяяли од щастя й ніжності, як чорні зірки. «Але хіба зірки бувають чорними?» — подумав Шугалій і, дивлячись на Ніну, збагнув, що бувають, — зрідка, але трапляються.
Вони зупинилися перед Надею, і Ніна щось запитала в неї. Шугалій гадав, що та відповість так само зверхньо, неприязно, як казала про неї позаочі, але Надине обличчя розпливлося в благодушній посмішці, й вона мовила лагідно, мало не ніжно, буцім розмовляла з найкращою подругою.
Це було так несподівано, що Шугалій аж засовався на стільці — бібліотекарка виявилась небезпечнішою, ніж він думав, і капітан пожалів те жіноцтво, котрому доводиться спілкуватися з нею.
— Така файна ти сьогодні, Ніночко, — цвірінчала вона, — я просто в захопленні, і нема в нашому закуті кращої.
Вона сказала «у закуті», звичайно, не без підтексту, щоб хоч якось принизити дівчину, але та не звернула на це уваги.
— Боже, який вальс! — мовила. — Все життя танцювала б!
— Як криловська бабка?
— Хай так. За один такий вальс, — глянула закохано на Олексу, — півжиття не шкода.
Надине обличчя нараз зсудомила злоба.
— Не спіткнись! — майже вигукнула. Ніна подивилась на неї здивовано, але Надя вже зрозуміла свою помилку. — Черевики в тебе… — поправилась, — на таких підборах, що лячно. Імпортні?
— Мейд ін Бобруйськ… — посміхнувся Олекса.
— Ти все жартуєш! — Надя кинула на нього гострим поглядом, і Шугалій помітив, я к зволожилися її очі. Здогад сяйнув у нього, та не повірив — невже? Так, сумнівів бути не могло: Надя не байдужа до Олекси Завгороднього і не може вибачити суперниці ні краси, ні щастя, яке випромінювало її обличчя. Але закоханим не дано помічати почуття інших, і Олекса відповів цілком серйозно:
