Буря на озері - Ростислав Феодосійович Самбук
Прочитавши це, Шугалій зупинився. Чепак був у Любені, коли карателі з бандерівцями громили загін. Чи випадково? А тепер син курінного Стецишина приїжджає з Канади до Озерська…
Але при чому тут Завгородній? Адже під час війни Андрій Михайлович перебував у Львові…
Далі вся біографія Чепака вкладалася в один абзац. По війні закінчив ветеринарне училище і ось уже мало не тридцять років працює в озерській ветлікарні. І працює непогано — всі ним задоволені.
… Чепак саме робив укол собаці, якого тримала огрядна жінка в нечищених черевиках. Пес пручався, жінка не могла втримати його, і фельдшер обернувся до Шугалія.
— Допоможіть! — не попросив, а наказав, і капітан притримав пса за задні ноги.
Чепак зробив укол і звернувся до Шугалія:
— Чим можу служити?
— Маю приватну справу, Северине Пилиповичу, і хотів би побалакати віч-на-віч.
— Там вас влаштує? — тицьнув Чепак пальцем на лавку під яблунею. — Я тільки шприц занесу. — Він повернувся одразу й сів впівоберта до Шугалія, поклавши на коліна великі руки з набряклими синіми венами. Капітан показав йому посвідчення. Чепак вивчив його уважно, Шугалію видалося, що аж занадто уважно, віддав і знову поклав руки на коліна — дивився у вічі капітанові й нічим не виказував свого хвилювання.
— Мені доручено з'ясувати обставини смерті ветлікаря Завгороднього, — почав Шугалій, не відводячи погляду, — і я хотів би дізнатися, для чого ви завітали до Андрія Михайловича вісімнадцятого серпня вранці о п'ятій годині?
— Чекайте, коли ж це було — вісімнадцятого? Зрештою, яке це має значення? Останнім часом вранці я взагалі не заходив до Завгородніх.
— Це було в день смерті Андрія Михайловича.
— Ось воно що! — зіниці Чепака звузилися, й високе чисте чоло взялося зморшками. — А я думаю, чого це держбезпека мене турбує! Гадаєте, вбили Андрія Михайловича?
— Давайте домовимося, Северине Пилиповичу, запитуватиму я.
— Ваше право, товаришу, ваше право…
— Отже, вранці вісімнадцятого?..
— О п'ятій ранку був ще вдома. Десь на початку шостої пішов на Світле озеро.
— Хто це може підтвердити?
— Дружина ще спала, — роздумливо мовив Чепак, — а живемо ми біля озера. Через городи стежкою просто до берега. Може, хтось і бачив, треба попитати сусідів.
Шугалій ледь помітно всміхнувся.
— А де ви були напередодні між третьою й четвертою годинами дня?
Чепак потер чоло, й воно знову розгладилося.
— У суботу тобто? О другій ми обідали, потім відпочивав. Вихідний був у нас, — пояснив, — ми по суботах працюємо, та Андрій Михайлович вихідний зробив. На свята працювали, то відгулювали.
— Дружина була дома?
— Пообідали разом, потім вона по магазинах пішла.
— Коли повернулася?
— А хто ж його зна? У неї треба попитати — гадаю, десь близько п'ятої.
— І від третьої до четвертої години ніхто до вас не заходив?
— Спав я, може, хтось і стукав.
— Із Стецишиним не бачилися?
Капітан побачив, як заворушилася шкіра на чолі Чепака — але очей не одвів і нічим більше не виказав свого хвилювання.
— Яким Стецишиним? У нас в Озерську були одні тільки Стецишини, але загули… Давно загули, десь в Америці, кажуть.
— Коли повернулися в неділю з риболовлі? — Шугалій навмисно міняв запитання, щоб не дати Чепакові можливості зосередитися.
— Увечері. Вітер погнав хвилю, яка ж риболовля в бурю?
— З ким рибалили?
Краєчком ока капітан побачив, як стріпнулися пальці Чепака. Стріпнулися й знову завмерли.
— Сам. На човні ходив до острова.
— Спіймали щось?
— Та клювало. Кілька щук, лящі, окунці. Ну, краснопери.
— Юшку варили?
— Кого тут юшкою здивуєш?
— Ваша правда, — погодився Шугалій. — А хто біля острова ще ловив?
— Не бачив я нікого. Очерети там, в очеретах стояв, а поруч — нікого.
— Коли карателі громили ваш партизанський загін, — без усякого переходу запитав Шугалій, — ви, здається, були в Любені? Чому так сталося?
— Ось воно що! — губи в Чепака ображено затремтіли. — Ось воно що, я починаю розуміти, чому держбезпека займається цією справою. По війні мене вже запитували про це, але мав свідків, що командир загону послав на зв'язок до Любеня.
— А я і не сумнівався в цьому. Але якийсь дивний збіг обставин: курінний Стецишин з карателями знищують партизанський загін, у цей час ви в Любені…
Чепак застережливо підвів руку.
— Я зрозумів, — перебив. — Тепер ви про Романа Стецишина запитуватимете. Справді, через тридцять років приїздить син бандерівського курінного — щось тут не гаразд… Чому знаю про приїзд Ромка, хочете довідатись? А хто в нас не знає про це? Озерськ — не область, це у вас інтуристи готелі заполонили, а в нас усе на видноті. Андрій Михайлович казав, що Ромко приїде, ось звідки знаю. І про загін розпитуєте!.. Не раз уже питали, але ось що… Свідки в мене лишилися. Я до Любеня болотами подався, а карателі через дві години пішли на загін. Розумієте, дві години… Документ є, заступник командира загону живий лишився, у Заліщиках зараз живе, він вам підтвердить. Макар Войновський, у райвиконкомі працює.
Шугалій відчув: Чепак каже правду, і зв'язаний ним ланцюг уже порвався. Але ж Олена Михайлівна твердить, що чула голос Чепака о п'ятій ранку в неділю. І взагалі в неділю до полудня ніхто не бачив Чепака.
Підвівся.
— Я прошу вас протягом дня не відлучатися з ветлікарні.
Фельдшер обсмикнув поли білого халата, нічого не відповів, і Шугалій, ідучи до хвіртки, відчував на потилиці його важкий погляд.
Малиновський уже чекав на капітана і, видно, про щось дізнався, бо в очах його Шугалій помітив нетерпіння. Сказав, посміхаючись:
