В Багдаді все спокійно - Валерій Павлович Лапікура

Старий, як завжди, стояв біля вікна з цигаркою в зубах і саморобною попільничкою-кульочком у руці. Знизав плечима і зронив один зі своїх улюблених афоризмів:

- Наука, товаришу полковник, в ліс не веде. Звісно, якщо ти не Ковпак.

Задоволений Полкан перейшов до наступної частини звіту, спохмурнів, зиркнув на мене так, наче це я влаштував оту криваву катавасію, дочитав до кінця, глибоко з підтекстом зітхнув і віртуозно почав клеїти дурника:

- Так що ти пропонуєш, Сирота? Прив’язати і це вбивство до всіх твоїх попередніх?

- Саме так.

- А де зв’язок?

- Я написав.

- Не пам’ятаю. Повтори.

- Убивство наркоманки на Русанівських садах…

- А що, там знайшли порожню ампулу з відбитками медсестри? Чи твої маразматичні бабусі опізнали її на фото як таку, що регулярно бувала на квартирі вбитої?… Не чую!

- Ще не пред’явив, але пред’явлю для опізнання у повній відповідності з правилами.

- Вони вже наопізнавалися. Так хто, по-твоєму, вбив медсестру?

- Кореєць.

- А мотив?

- Все той же. Наркотики.

- І де ти їх знайшов?

- У медсестри в одязі в потайній сховці.

- Скільки?

- П’ять ампул.

- Дурня, Сирота, дурня! Поцупила на роботі аби перепродати. На зарплату медсестри не проживеш.

- А недостача в двісті п’ятдесят ампул тільки за цей рік?

- Недостача, Сирота, з нашої міліцейської точки зору означає лише одне: немає чогось, що має бути на своєму місці. У тебе є докази, куди вони поділися, хто ще, крім медсестри міг їх узяти? Нарешті - може у них там замість обліку дитячий садок? І ці ампули лежать собі там, де мають лежати… що, Іване Борисовичу?

- Наконечники для клістирів, товаришу полковник.

- Ну от бачиш, Сирота, у тебе немає жодного доказу. Самі лише припущення.

- А за які гроші ця бідна-нещасна придбала кооператив, фінські меблі, кольоровий телевізор, стереомагнітофон, палас на всю підлогу плюс два килими на стінах, чеську сантехніку в сортирі і в ванній, польську кухню, новісінький холодильник?…

- Стоп-стоп-стоп! Нехай цим обехаес займається. До речі, прекрасна ідея. Так що ти там пропонуєш, я забув?

- Приєднати вбивство медсестри до справи Дембеля.

- А вбивство Кірова у Смольному? І замах на Хрущова в Мінську? З твоєю логікою цілком вписується.

- Товаришу полковник, у згаданих вами справах наркотики не фігурували. А тут вони мало не на кожному кроці.

- Сирота! Я знаю, що з тобою, врешті решт, робити. У тебе нюх на наркотики? Так ми тебе на митницю запроторимо. Замість службового Рекса… а що? Клас! Щогодини перерва, робочий день скорочений, через три роки на пенсію… жартую. А тепер - без жартів, Сирота. Доки ти на Сирці не своїми справами займався, ну не зовсім не своїми, але… Генерал звелів розбити справу Дембеля на три окремі: по самому Дембелю, по дільничному, по фельдшеру - і розробляти інші версії, крім корейця. Втямив?

- Ще б пак! Там у нас фігурує зниклий офіціант, будемо вважати, що він ховається від аліментів на Камчатці. У ведмежому барлозі. І двірничка сама себе шваброю прохромила. Бо вирішила, як та Маргарита, злітати на Лису Гору. А про таксиста і дівчину-наркоманку можна взагалі забути. Тим більше, що по цій бідоласі є велика проблема з її батьками. А вони - ну, тато з мамою - не букси на станції «Київ-товарний» змащують, а набагато важливіші коліщатка. Справу таксиста дарницьким хлопцям скинути?

- Вже скинули… слухай, чого ти викобенюєшся? Тобі ж легше. Теорія - це одне, припущення - скільки завгодно. Але ввечері, за кавою у своєму кабінеті. А начальству слід подавати обґрунтовані версії - без загибонів. І не дивись на нас, як Ленін на буржуазію. Іване Борисовичу!

- Гов!

- Подивіться на цього короля малоросійського розшуку! Він вважає, що ми з вами ніколи на ножі бандитські не ходили і в спину нам не стріляли, і взагалі, сидимо отут, перекладаємо папірці і наживаємо геморой.

- Товаришу полковник, хто не був молодим, той не був дурним. Але є дурість, котра проходить, а є - котра від тата з мамою. Я про цього таксиста що думаю? Не варто цю справу назад у район відфутболювати. Народ не зрозуміє. І замість революційного похорону влаштує там другий Новочеркаськ.

Полковник зблід і повільно піднявся, спираючись долонями на край столу.

- Ну, Іване Борисовичу, від кого-кого, а від вас… я цього не чекав!

- А я на старості моїх років не чекав від молодого начальства таких ідіотських розпоряджень! Ви уявляєте, що буде, коли товариші вбитого таксиста дізнаються, що капітана Сироту відсторонили від справи, а слідство знову доручили телепням з їхнього райвідділу, у яких руки з відомого місця ростуть, а голів взагалі нема.

- Ну, Іване Борисовичу, ви перебільшуєте. Розумієте, в струмені сьогодення…

- А пішов ти зі своїм струменем - знаєш, куди? Шмаркач! Ти що хочеш - аби таксисти приїхали не під райком, а он