В Багдаді все спокійно - Валерій Павлович Лапікура

головний. А от доказ номер два… по всій квартирі кров тільки вбитої. За одним-єдиним винятком. Злочинець поспішав - і порізався. І напевно помітив це лише коли мив ніж на кухні. Сполоснув рану, але не помітив, що крихітна краплинка крові заховалась у шпаринку між раковиною і стінкою. Рідкісна група: четверта, резус негативний. У жодного з мужчин вашої клініки такої немає.

- Аплодую. Дозвольте пораду дилетанта? Шукайте монгола, бурята чи ще когось близького за походженням.

- Наприклад, корейця чи китайця?

- Ну якщо точніше, то будь-кого з народів, що колись були під ярмом Чингізхана.

- Завданнячко! Це ж скільки мільйонів підозрюваних доведеться перетрусити! Але спасибі за гостинність. Мені пора ловити отого нащадка Чингізхана.

- Бажаю успіхів. І запам’ятайте: якщо колись ваше почуття гумору вилізе вам боком у вигляді ножа чи кулі…

- Чи шматка металевої арматури? - уточнив я.

- Саме так! Чи ще щось там таке станеться - ласкаво прошу до мене під скальпель. Прооперую - і то поза чергою.

- Дякую, неодмінно скористаюсь. Але виключно при нагоді.

- А до речі, ще одне запитання: мій заступник скаржився. Приходили до нього двоє якихось дядьків глибоко провінційного розливу. Подавали себе за родичів убієнної, вимагали ключі від квартири. Він їх, звісно, послав, але що робити, як вони ще раз прийдуть?

- Найближчим часом не з’являться. Мали необережність перетнутися зі мною під час спроби зламати двері квартири за відомою вам адресою.

- І чим це закінчилося для провінціалів?

- Одного я викинув у вікно разом із рамою, другому одяг на голову відро і приклався зверху ломиком. Відключився негайно.

- Спасибі за ідею. Бо і у нас часом перебої з наркозом. Але для вас дещо знайдемо. Вітання Генералу!

29.

Як полюбляють писати в газетних передовицях, радянський народ у моїй особі, натхненний власними величними звершеннями, впевнено крокує до світлого майбутнього.

Але, перш ніж мчати до нових перемог, треба відзвітувати начальству за попередні. Як любить повторювати наш замполіт, соціалізм - це облік і звітність. Та до того, як приступити до цього марудства, я вирішив посидіти кілька хвилин у тиші своєї «шпаківні», споглядаючи на небо, куполи Софії, її назавжди замовклу дзвіницю… одне слово - на вічність. Щоб не збожеволіти від буденності.

Не вийшло! Вищезгадана буденність в особі райвіддільського капітана нахабно встромилась у двері:

- Сирота, моє розслідування закрили!

- По-перше, здрастуй, дупо, Новий рік! А по-друге, чого плачеш? Не тебе ж закрили, а тільки справу.

- Не знаю, не знаю… мене викликали - ну, ці, котрі внутрішнє розслідування…

- Співчуваю, але сам заробив.

- Сирота, я ж усе, як належить, зібрав. Усі докази. І той студент признався, що там був.

- А ти за це вхопився, як воша за кожуха. А якби він не признався, що там був?

- А його пальчики на чашці?

- І до речі, більше ніде, тільки на чашці. Та й то - зверни увагу - на самій чашці відбиток є, а ручка чашки чиста. Хто так п’є?

- Ну, ми з жінкою. Руки гріємо.

- Капітане, не мороч мені голову. Ти взагалі чого до мене приперся?

- Попередити, що все одно буду на тебе скаржитися.

- З якого дива? Це ж не я тебе козлом і мудаком обзивав прилюдно.

- Я, крім міліції, більш нічого не вмію робити. Куди я дінусь, коли виженуть?

- Тут я днями одне оголошення бачив на вокзалі. Терміново потрібні ці, як їх… ну, котрі шпали в смолі з креозотом виварюють. Нормальна робота: свіже повітря і ні краплі інтелекту… котися звідси!

Я не просто написав звіт, а й відклацав на старенькій машинці і, як заведено, поніс його спочатку до Старого. І тут він мене здивував:

- Чого папугу з себе робити: двічі одне й те ж саме повторювати? Пішли одразу до Полковника.

І це було незвично. Бо Старий, як правило, прискіпливо змушував нас викладати йому свої версії з усіма дрібницями, засипав каверзними запитаннями і лише після цього вирішував:

- Ну, постукалися об дурня, тепер можна й по начальству стукатися.

Або інший варіант:

- Нормально, але краще я доповім, а ти, як другий сват на заручинах, будеш тільки піддакувати.

Сьогодні встановлений порядок був порушений. Старий лише звелів на ходу:

- Кладемо звіт на стіл і мовчимо. Обидва. Як почне запитувати, відповідаєш ти. Я прикрию.

Перша частина мого рапорту, де йшлося про дебілізм сирецьких пінкертонів, запитань і заперечень не викликала. Більше того, Полкан навіть відірвався від читання аби мене похвалити:

- Вища освіта, як ти її не ховай, а десь та вилізе. Дуже чіткі формулювання, Сирота. А головне - в струмені сьогодення. Приміром, оце: «…працівники райвідділу не лише грубо порушили норми процесуального кодексу, а й не взяли до уваги особис-тіс-ні…тьху!… характеристики вбитої