Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна
Я відчула, що вже зовсім нічого не розумію. Вікторія, з якою ми дружили з раннього дитинства, завжди була натурою владною та запальною. Ні оцієї лагідності, ні такого кричущого альтруїзму я в ній не підозрювала.
— Ось до чого Дарія матір довела, — посміхнувся Шурик.
— Це не я, — Даша чарівно повела плічком, — це її любов до мене довела.
— Мда, — Вікторія похмуро посміхнулася, — любов, вона й не до такого доведе.
— Бачиш, бачиш, — радісно загукала я до Шурика, — весь твій реалізм летить під три чорти!
— Мій реалізм не літає, — намагаючись зберегти повну незворушність, відрізав Шурик. — Пропоную все-таки пройти в кімнату.
Вікторія помчала на ринок, Дарія забилася у свою кімнату, щоб там зусібіч обікластися льодом.
— Отож, — посміхнувся Шурик, — виявляється, галантність теж може бути корисною. Хотів усього-на-всього відчинити двері, а в результаті отримав ситуацію, украй вигідну щодо можливості спокійно поспілкуватися.
— Звучить так, ніби ти збираєшся запропонувати мені щось непристойне, — мені стало смішно.
— Ой, — Шурик гидливо поморщився, — не турбуйся. У цьому відношенні я для тебе абсолютно безпечний. Сексуально безтурботний, я б сказав. Знаєш, начитався Сартра, і тепер мене верне від білястої плоті.
Я покрутила пальцем біля скроні — зайвий раз відзначила, що в Шурика почалися якісь дивні проблеми з почуттям гумору.
— Нічого приземлено-плотського й на думці не мала, — сухо відрізала я, опускаючись у м'яке шкіряне крісло.
— Отже, — Шурик зволив нарешті перейти до справи. — У цій теці раніше зібрана мною інформація, — колишній чоловік простяг мені темно-бордову канцелярську теку. — Нічого цікавого не дізнався. Так, дрібниці всілякі… Загалом, відштовхуватися будемо від цих досьє на наші об'єкти.
— Скільки хоча б цих твоїх об'єктів?
— Три штуки. Всі жіночої статі. Потрібно дізнатися, на чому ці люди роблять гроші. Так би мовити, перевірити на благонадійність…
— Навіщо?
— Кет, ти дійсно нікчемний детектив. Справжній сищик ніколи не турбуватиме клієнта зайвими запитаннями…
— Ну, знаєш, — обурилась я, — аби щось знайти, насамперед, слід мати уявлення про те, що шукаєш…
— Скажемо так, — Шурик затарабанив кінчиками пальців по столі, — один банк збирається дати цим громадянам кредит. Мені доручили перевірити, чи не аферисти ці люди…
— Тобі? — я аж похлинулася від такої дурнуватої вигадки, — Шурочко, ну що ж це за банк такий, котрий, замість служби безпеки використовує самого лише програміста?
— Приватний, — і оком не змигнув другий колишній чоловік. Вираз обличчя при цьому він мав настільки щирий, що сумнівів у правдивості його слів не залишилося. — Просто це мої друзі…
Взагалі всіх друзів Шурика я чудово знала.
— Ну гаразд, — другий колишній чоловік зрозумів, що шила в мішку не втаїш. — Ти маєш рацію. Я не маю друзів, ці місця вакантні. Кредит збирається давати не банк, а приватна особа, котра залучила мене до перевірки, тому що я випадково переборщив із саморекламою. Бачиш, я розписував власну необхідність для безпечної роботи, маючи на увазі комп'ютерне забезпечення… А ця людина мене зрозуміла не зовсім вірно й запропонувала роботу цілком іншого плану. Одним словом, замовник платить непогані гроші за досьє на цих людей, — Шурик нарешті передав мені в руки нещасну теку. — Я готовий поділитися з тобою і грішми, й усілякими ідеями…
— Відколи це ти вдаєшся до подібних авантюр?
— Наявність дружини, що належить до вищого світу, зобов'язує… — невиразно промимрив Шурик. — Гаразд, подумай поки що — я піду кави зварю. До речі, за кожне досьє ти отримаєш ось таку винагороду, — у стилі найкращих детективів Шурик вивів цифру на аркушику з учнівського зошита й простяг мені.
— Можна, я не спалюватиму і не з'їдатиму цього папірця? — відверто кажучи, мене давно вже нудило від усіх цих шпигунських штучок. — У мене, знаєш, розлад шлунку через надмір з’їденої протягом останніх двох років таємної документації…
Шурик мовчки пішов на кухню. Кілька секунд я боролася з бажанням негайно розв'язати загадкову теку. «Не руш! — довелося подумки нагримати на себе. — Ти ж чудово знаєш власне невміння приймати правильні рішення! Варто бодай чимось цікавій особистості промайнути серед цих підсудних, і ти миттю даси згоду на таку роботу. Перегляд теки виведе тебе зі стану, в якому ти ще здатна зберігати об'єктивність…» Не варто забувати про необхідність розслаблюватися перед прийняттям відповідальних рішень, тому втупилася в акваріум з рибками. Відчайдушно волаючи до Здорового Глузду, я марно силкувалася заглушити в собі голоси Жаги Самоствердження та Авантюризму.
— Розслаблюєшся? — Шурик поставив переді мною мініатюрну філіжанку. Я мимоволі поморщилася, демонструючи неповагу до традиції розпивання кави з наперсткового посуду. — Рибки, це добре, — не вгавав Шурик, — до речі, це останнє божевільне захоплення нашої Дарини. Уявляєш, вона кожній рибці дала ім'я…
— Родовід кожної відслідковувати не пробувала? — звела я брови.
— На щастя, таке не спало їй на думку…
— До речі, — зате мені раптом на думку спала досить цікава річ, — пропоную у присутності сторонніх осіб говорити про наших підопічних, ніби про рибок. Інформативно і не підозріло. Скажімо, «Знаєш, моя золота рибка все життя сама збирала хробачків».
Шурик розреготався.
