Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна
— Ти пам’ятаєш, що я поки не давала згоди на виконання твоєї дивної роботи? — про всяк випадок я вирішила ще трохи покомизитися.
— Та облиш ти, Кет… Уявляєш, як здивується Георгій, коли довідається, що ти самостійно впоралася з замовленням!
Мда… Шурик завжди вмів наполягти на своєму. Я уявила перекошену фізіономію Жорика, який дізнається, що, поки він там роз'їздив по відрядженнях, я теж не сиділа склавши руки, напрацьовувала нашій агенції клієнтуру, навіть життям ризикувала. Видовище мало б бути надзвичайно приємне. Моє самолюбство мусило отримати гідну компенсацію. Навіть стороннього чоловіка спокушати не довелося б. Хоча ні, для певності можна було б і справу розпочати, й чоловіка спокусити, й ще якусь таку саму повчальну для Жорика штуку втнути…
«Стривай, — Здоровий Глузд, який давно вже, здавалося, не мешкав у моєму внутрішньому світі, вирішив раптом забігти в гості, — ти що, заради дитячого бажання довести власну перевагу на які завгодно дурощі погодишся?»
«А з тобою ми взагалі ще два роки тому розлучилися! — відбивалась я, обурена цим знахабнілим втручанням. — Якщо пам'ятаєш, рішення жити разом із Георгієм смертельно образило тебе, і ти залишив мою жалюгідну свідомість…»
«Неправда! — Здоровий Глузд ображено шморгнув носом. — Ти сама прогнала мене. Скоротила через непотрібність, бо вирішила, що мої функції у твоєму житті відтепер виконуватиме Георгій… Але тепер, я так розумію, ти нарешті усвідомила мою необхідність?»
«Як бачиш, Жорик не впорався зі своїми обов'язками, — я не могла не визнати наявність здорового глузду в словах Здорового Глузду, — що ж, доведеться поновити тебе на посаді. Але врахуй, це зовсім не керівна посада…»
«Можна подумати, я колись розраховував на інше! — огризнувся Здоровий Глузд. — У будь-якому випадку, вважаю недоцільним звалювати на себе обов’язки, з якими ти напевно не впораєшся».
— Кет, ти про що так серйозно замислилася? — вже в ліфті запитав мене другий колишній чоловік.
— Намагаюся прислухатися до порад свого Здорового Глузду, — відверто зізналась я.
— До чиїх порад? Його ж у тебе зроду не водилося…
— Схоже, справді не водилося, — я вирішила, що свій ліміт неввічливості Шурик уже вичерпав, — інакше я б ніколи не вийшла заміж за такого мерзенного типа, як ти…
— Гаразд, гаразд, я жартую, — Шурик спробував підлизатися і галантно розчинив переді мною дверцята старенького ліфта.
Природно, Дарія не могла підійти до кабіни ліфта іншої миті. Дверцята, відчиняючись, вдарили доньку Вікторії Силенської по лобі.
— Клас! — захоплено вигукнула Дашка й навіть забула розревтися. — Я іскорки бачила!
— Негайно приклади до лоба лід, бо вискочить ґуля, — радила я, не на жарт налякана.
Дашка рвонулася до дверей помешкання. Видно, наявність ґуль на лобі у фотомоделей за ступенем трагізму прирівнювалася до світових катастроф.
— Дашо, а привітати тітоньку Катерину!? — суворо гукнув услід втікачці Шурик.
— Мамо! Там Катруся прийшла! — Дарія все життя величала мене на ім'я, не зважаючи на постійне невдоволення батьків. — А я на базар не піду, бо Шурик убив мене дверима! — замість привітання Дашка підморгнула мені й пірнула в квартиру.
Щонеділі хатня робітниця Тетяна мала вихідний, і всі домашні клопоти лягали на тендітні Даринині плечі. Вікторія створила таку ситуацію з педагогічних міркувань, але вже невдовзі відчула, що залучення дітей, котрі підростають, до ведення господарства смертельно небезпечне для самого господарства, та відмовлятися від намірів привчити Дарію до виконання елементарних обов'язків не збиралася. Особисто я вважаю, що даремно. Життя — найкращий педагог. Коли треба буде, Дашка сама всього навчиться. На щастя, ні Віка ні Шурик до моєї думки прислухатися наміру не мали.
Ми з Шуриком увійшли вслід за Дарією.
— Привіт-привіт, дико тобі рада, проходь у вітальню, я зараз, — скоромовкою проказала Віка, що виникла в передпокої, — тільки з'ясую, що з цією малолітньою симулянткою.
— Вона не симулянтка, — Шурик вирішив поновити справедливість, — я двері відчиняв… А вона саме з іншого боку стояла…
Вікторія, схильна перебільшувати будь-які лиха, сполотніла й обережно гукнула в бік кухні:
— Донечко, ти жива?
— Дивлячись для чого, — хитро примружилася Дарія, котра вже притулила собі до чола рушник із льодом. — Телевізор дивитися можу… А от на вулицю вийти затяжко буде…
— Гаразд, я сама на базар піду, — відмахнулась Вікторія. — Вам не здається, що я сьогодні підозріло покірлива? — звернулась вона до нас із Шуриком. — Це, мабуть, на дощ.
— Віко, — до мене мова нарешті повернулася, — скажи, що в тебе на голові? Коли я бачила тебе востаннє в настільки, гм, — я затнулася, підшукуючи слово, — фривольному вигляді, справа скінчилося твоїм другим заміжжям… Що відбудеться цього разу?
Варто зауважити, що Вікторія завжди виглядала бездоганно, рідко дозволяючи собі якісь відступи від загальноприйнятих норм. Статус директора великої агенції нерухомості зобов'язував Віку справляти виключно позитивне враження на всіх, хто її оточував. Стильна блондинка з рівним білясто-попелястим тоном волосся та уважними темними очима. Втілені охайність і стриманість. Тому безліч найтонших кісок, що прикрашали нині її світлу (і в буквальному значенні теж) голову, м'яко кажучи, здивували мене. Так само, як і прорізані на колінах джинси разом із «фенечками» на тонких зап'ястях.
— А, — Вікторія знову відмахнулась, — наявність дочки-підлітка й не те ще може спричинити.
— Я вирішила змінити мамин імідж, — серйозно заявила Дарія.
— За це вона
