Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз

Феннер простягнув руку і взяв папірець, на якому Буш нашкрябав адресу.

— Хочеш дістати їх? — із цікавістю запитав Айк. — Дати тобі кілька моїх хлопців?

Феннер зблиснув зубами в іронічній посмішці.

— Я сам.

Буш потягнувся і дістав зі стола темну пляшчину без етикетки. Запитально зиркнув на Феннера.

— Вип'єш на доріжку? — спитав.

Феннер заперечно крутнув головою, вдячно поплескав Айка по плечу і вийшов. Таксі все ще чекало на нього. Коли Феннер збігав сходами, шофер висунув голову.

— Я подумав, що це навряд чи ваш дім, — пожартував він, — тому вирішив зачекати. Куди їдемо?

Феннер відчинив дверцята.

— Далеко підете, — зауважив. — Ви, певно, в університетах вчилися?

Тепер водій сказав уже серйозно:

— У наш час справи йдуть туго, мусиш крутитися. Куди їдемо, містере?

— Перетнемо Бруклінський міст, а далі я пішки.

Таксі різко розвернулось і рвонуло у бік Сьомої авеню.

— Хтось до вас приклався? — співчутливо запитав водій.

— Ні! — буркнув Феннер. — То моя тітонька Фанні усюди забуває вставну щелепу.

— Міцний горішок ваша тітонька, еге ж? — зауважив шофер, але відразу ж замовк.

Уже темніло, коли вони нарешті перетнули Бруклінський міст. Феннер щедро розрахувався з таксистом і зайшов у найближчий бар. Там замовив сендвіч та подвійну порцію житнього віскі[4]. Поки він жував бутерброд, попросив офіціантку з'ясувати, де саме розміщений будинок, зазначений в адресі. Та довгенько шукала його на карті. Потім Феннер випив ще одне віскі, розрахувався і вийшов на вулицю.

За десять хвилин він був уже на місці й знайшов будинок, не блукаючи та нікого не розпитуючи. Йшов вулицею, приглядаючись до кожної тіні. Потрібний йому дім стояв одразу за рогом. Це була невелика двоповерхова споруда з високою живою огорожею, що цілком закривала парадний вхід. У вікнах було темно. Феннер штовхнув хвіртку і пройшов вимощеною стежкою. Насторожено вгледівся у вікна, вишукуючи за ними хоч якийсь рух. Вирішивши не заходити через парадні двері, обійшов будинок у пошуках чорного входу. Скрізь було темно. Він зауважив ледь прочинене вікно і присвітив маленьким ліхтариком у кімнату. Вона була порожня. На підлозі — повно пилюки. Феннеру знадобилося кілька секунд, щоб відчинити вікно і пробратися всередину. Він ледь чутно ступав дощатою підлогою. Легенько відчинивши двері, зайшов у маленький хол. Світло ліхтарика вихопило з темряви килим і масивний сервант, за яким були сходи. Постояв, прислухаючись, однак до нього не долинав жоден звук, окрім далекого шуму вуличного руху.

Феннер піднявся сходами, тримаючи в руці «38-й». Губи його були міцно стулені, а кожен м'яз обличчя напружений. На сходовій клітці зупинився, прислухався. І відчув неприємний запах, звідкись знайомий йому. Наморщив носа, відгадуючи, що то за сморід.

Перед ним було троє дверей. Він вибрав середні. Легенько торкнувся ручки і прочинив двері. Сморід тепер став сильніший і нагадав йому запахи у крамниці м'ясника. Феннер прочинив двері ширше й прислухався; відтак зайшов і зачинив їх за собою. Ліхтарик висвітлив вимикач, тож увімкнув світло.

Тримаючи палець на спусковому гачку, оглянув кімнату. Це була гарно умебльована спальня. Тут не було нікого, та Феннер не хотів ризикувати, тому замкнув за собою двері на ключ. Опісля уважно оглянув кімнату.

То була жіноча спальня. На туалетному столикові розкидані звичні дрібнички. Ліжко невелике; на подушці — нічна сорочка.

Феннер підійшов до шафи і зазирнув усередину. На вішалці — лише один костюм. І нічого більше. Та цього вистачило — саме в ньому приходила до нього Мерієн Дейлі. Він торкнувся тканини і спробував уявити Мерієн. Потім зняв костюм з вішака та розклав на ліжку. І вже впевненішою ходою підійшов до комода. У верхній шухляді лежав строгий маленький капелюшок. Кинув на ліжко і його. В іншій шухляді був стосик жіночої білизни, пояс із підтяжками, панчохи та черевички. Усе це він також жбурнув на ліжко.

Тоді підійшов до туалетного столика і різко рвонув на себе шухлядку під дзеркалом. Тут була сумочка Мерієн. З неабияким зусиллям він витягнув і її та перетнув кімнату. Сів на ліжко, посмикуючи сумочку, і втупився у килим. Усе побачене йому не сподобалося.

Феннер відчинив сумочку і висипав її вміст на ліжко. Звичайні жіночі дрібнички утворили зворушливу купку. Пальцем розворушив її, а потім знову заглянув усередину. Там уже нічого не лишилося. Тоді обмацав підкладку. Під нею — чи схований спеціально, чи опинився там ненароком — лежав зіжмаканий папірчик. Феннер розправив його і пильно вгледівся. Це був лист, написаний широким жіночим почерком на одинарному аркушикові.

«Кі-Вест.

Дорога Мерієн!

Не турбуйся про мене. Нулен обіцяв допомогти. Пайо ще нічого не знає. Гадаю, тепер усе налагодиться».

Підпису не було.

Феннер дбайливо склав записку вчетверо і вклав її у портсигар. Сів на ліжко, розмірковуючи. Кі-Вест і два кубинці. Дещо починало вимальовуватися. Він звівся на ноги й почав системно оглядати кімнату, однак більше нічого не знайшов. Вимкнувши світло, зачинив за собою двері й тихо вийшов на сходову клітку. Відчинив двері ліворуч, і при світлі ліхтарика розгледів, що це — порівняно простора ванна кімната. Від смороду його мало не знудило. Тепер він уже точно розпізнав запах, тож ледь змусив себе увімкнути світло, пересвідчившись, що штори на вікні запнуті. Воно спалахнуло, щойно він нехотя торкнувся вимикача.

При яскравому освітленні кімната виглядала, наче бойня після дня роботи. Ванна в кінці кімнати накрита просякнутим кров'ю простирадлом. Стіни та підлога також забризкані кров'ю. На столику поруч із ванною лежав закривавлений рушник. Феннер бачив, що ним щось прикрите.

Він стояв нерухомо, озираючи кімнату, й обличчя його було блідим та рішучим. Повільно зробив крок уперед, і, зачепивши на столі стволом револьвера рушник, відкинув його. Тендітна рука, безжально вирвана з плеча, хитнулась і впала на підлогу прямо йому під ноги.

Феннер відчув, як холодний піт цівочкою стікає поміж лопатками, і його почало нудити. Він поквапно ковтнув слину, уважно поглянув на руку, однак не зміг себе змусити підняти її. Кисть була вузька і продовгувата, з акуратно наманікюреними нігтями. Сумнівів не залишилося. Це була жіноча рука.

Тремтячими пальцями він запалив сигарету, глибоко вдихаючи дим і випускаючи його через ніздрі, щоб позбутися нудотного запаху смерті. Тоді підійшов до ванни й відкинув простирадло.

Феннер не належав до людей зі слабкими нервами. Він давно займався своєю справою, кілька років працював газетним репортером у відділі кримінальної хроніки, тож смерть не надто вражала його.